Невідоме відоме про форс-мажор і заборону суперечливої поведінки

В статті аналізуємо підходи ВС до розуміння сутності форс-мажору та значення доктрини venire contra factum proprium

1. У багатьох договорах, починаючи з 2014 року, розділу "Форс-мажор" почали приділяти більшу увагу.

2. Питання актуалізувалося ще більше після 24 лютого 2022 року.

3. Майже в кожному договорі є згадка про те, що війна, воєнний стан, військові дії тощо, вважаються форс-мажорними обставинами, однак тлумачення цього положення сторонами договору, зазвичай, відрізняється.

4. Багато хто вважає, що форс-мажор дає повний карт-бланш на невиконання взятих на себе за договором зобов'язань. Проте форс-мажор звільняє, за умови доведення його існування, від відповідальності за невиконання, неналежне чи несвоєчасне виконання зобов'язання.

Верховний Суд у своїй практиці виокремив наступні елементи форс-мажорних обставин:

- вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин;

- мають надзвичайний характер;

- є невідворотними;

- і найголовніше - унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності (Постанова Верховного Суду від 25.01.2022 року № 904/3886/21).

При цьому, Верховний Суд у своїх постановах від 16.07.2019 року в справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 року в справі № 913/20/21 зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Отже, форс-мажор як обставина непереборної сили потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі. 

Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Зауважимо, що відповідно до статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати України” форс-мажорні обставини засвідчуються сертифікатом ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП.

При цьому, позиція судів така, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (Постанови Верховного Суду від 21.09.2022 року в справі № 911/589/21, від 14.02.2018 року в справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року в справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 року в справі № 905/55/21).

Таким чином, наявність обставин непереборної сили встановлюється судами в кожному окремому випадку та оцінюється, насамперед, вплив форс-мажорних обставин на неможливість виконання боржником свого зобов'язання.

Якщо внаслідок воєнних дій покупець втрачає роботу чи дохід, перебуває на окупованій території тощо, то такі обставини можна вважати форс-мажором, однак, якщо військові дії та введення воєнного стану не вплинули безпосередньо на можливість виконання умов договору, то така сторона договору не звільняється від відповідальності, а тим паче, від обов'язку виконувати взяте за себе за договором зобов'язання.

Сторона, для якої настав форс-мажор, повинна у спосіб, передбачений договором, повідомити іншу сторону про настання форс-мажорних обставин.  Ненаправлення такого повідомлення зазвичай має наслідком неможливість посилання на форс-мажор як обставину звільнення від відповідальності.

При цьому, звісно, варто врахувати, що військові дії та введення воєнного стану на всій території України є загальновідомим фактом. Однак вплив форс-мажору на можливість виконання  обов'язків за договором конкретною стороною буде оцінюватися у кожному конкретному випадку індивідуально. 

Також хочемо зауважити, що в судовій практиці набуває поширення застосування доктрини  venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі – «non concedit venire contra factum proprium» («ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці»). 

В основі доктрини venire contra factum proprium – принцип добросовісності. 

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має суб’єктивне право, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права, то така особа пов’язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме її попередній поведінці і має призводити до припинення зазначеного права.

Тому навіть при триваючому воєнному стані сторони договору повинні діяти добросовісно і не допускати суперечливої поведінки.