Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
02.04.2020 01:27

Податок на нерухоме майно за квітень 2020 року

Адвокат з податкових спорів, податковий консультант

Законодавець ніяк не визначиться, чи платити податок за нерухоме майно за квітень 2020 року. Кожен вирішує для себе, а ця консультація для – сміливих платників податків.

Все почалося з того, що Законом від 17.03.2020 року за № 533, Верховна Рада України (далі – ВР) дозволила платникам податків (юридичним та фізичним особам) не платити земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (для об’єктів нежитлової нерухомості) в період  з 1 березня по 30 квітня 2020 року (далі – податки щодо нерухомості).

Втім, врахувавши необхідність поповнення місцевих бюджетів (певно, для підтримки місцевих лікарень), ВР підтримала законопроект № 3275 від 29.03.2020 року http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68479.

Остаточного тексту цього законопроекту ще немає, але ним пропонувалося вказані вище податки не нараховувати та не сплачувати виключно за березень 2020 року. Тобто, законодавець «повертає» сплату податків щодо нерухомості за квітень 2020 року. Якщо платники податків подали уточнюючу декларацію, то її треба виправити та подати до органу ДПС не пізніше 30 квітня 2020 року. Сплатити ж ці податки потрібно буде за квітень 2020 року у повному обсязі за місцезнаходженням нерухомості у строк до 30 червня 2020 року. без нарахування пені та штрафних санкцій, передбачених ПК України.Платники податків, які не хочуть вступати в податкові спори так і зроблять. Але є певні нюанси, про які сміливим платникам потрібно пам’ятати.

По-перше, законопроект № 3275 набуває чинності з дня його опублікування. А станом на 01 квітня 2020 року він ще навіть не підписаний Президентом.

Тобто, вже за 1 день податки щодо нерухомості можна не нараховувати. На мою думку, платники вже можуть суму податку за рік поділити на 366 днів і вирахувати, що за 32 дні (березень + 1 день квітня, хто зна, може і більше) податок сплачувати не потрібно.

Йдемо далі. Всі ми знаємо Конституцію України та добре пам’ятаємо її ст.58: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи».Але ж законопроект № 3275 - погіршує стан платника податків!

А ще є ч.1 ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій чітко вказано, що «нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення».

Тобто, за принципами права (а право не завжди відповідає нормам Законів), не можна нараховувати податок за той період, коли діяв Закон, що звільняє від сплати такого податку (або якщо об’єкт, чи база оподаткування, ставка, тощо, для податку -  відсутня).

Втім, багато платників податків не впевнені у своїй правоті та воліють хоч якесь правове (судове) підтвердження своїм діям. Тут я змушена послатися на Постанову Верховного Суду від 10.03.2020 року у справі  №160/1088/19 (адміністративне провадження №К/9901/36421/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/88150172 ).

Це буде доволі довгенька цитата, але платникам податків її варто прочитати та застосовувати до своїх дій. Тож, почнемо!

«69. Аналіз положень статті 58 Конституції України, свідчить про те, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

70. Конституційний принцип незворотності дії закону у часі неодноразово був предметом вивчення, проте у правозастосовній практиці проблема щодо особливостей його практичної реалізації залишається невирішеною.

71. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

72. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

73. Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп) також висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

74. Необхідно також зазначити, що податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки за своєю суттю є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.

75. Суд звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

76. У справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у пунктах 50.51.56 рішення у цій справі від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.o.» проти Черкаської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підставі в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого  закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейлер проти Італії» № 33202/96. пункт 109. ЄСПЛ 2000-1…».

77. Cуд вважає, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості  закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».

78. У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку.

79. Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

80. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

<…>  87. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року)».

Людською мовою, це можна розтлумачити так, що Закон, що погіршує становище платника податків - не має зворотної дії. А встановлювати податки щодо нерухомості до періоду, який вже був визнаний Законом як такий, в якому такий податок не застосовується – є порушенням не лише норм права, але і Конституції України.

Втім, кожний платник податків повинен вирішити сам: судитися, чи сплатити «зайву суму податку». Як на мене, то є всі підстави виграти справу в суді щодо податку щодо нерухомості за квітень 2020 року. Але, якщо йдеться про геть умовно-мінімальну суму, яка є значно меншою за судовий збір, то платнику вже потрібно вирішувати самому6 чи він за справедливість, чи за власний спокій.

Але, судитися за суму податків, що були нараховані з 1-го квітня 2020 року до тієї дати, коли було опубліковано спірний законопроект – варто.

І на останок. Якщо вже прочитали цю консультацію, то посилайтеся на неї. Вона – безкоштовна, але не треба приписувати собі авторство, якщо самі до цього раніше не додумалися.

Всім – гарного здоров’я!

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи