Проведення пенсійної реформи знаходиться в зоні національних інтересів України

Вочевидь Україні потрібна глибока пенсійна реформа, яка має базуватись на справедливості, солідарності та свободі. При чому, всі три компоненти в перспективі повинні мати однакову вагу, забезпечуючи: Справедливість в розподілі благ. Високі заробітні плати

Система пенсійного забезпечення будь якої країни функціонує як елемент страхування проти бідності, яка може виникати після завершення трудового стажу та інших ризиків, таких як інвалідність, виробнича травма, смерть годувальника тощо. При цьому система пенсійного забезпечення в Україні зразка 1992 року (ЗУ «Про пенсійне забезпечення»), як і в інших країнах того часу базувалася на чіткому розумінні демографічної структури, яка в умовах постійно зростаючої кількості населення має вигляд піраміди: кожне нове покоління було чисельнішим, ніж старше покоління, тому, кількість тих, хто робив внески до пенсійного фонду, і в той же час був виробником ВВП, перевищувала кількість пенсіонерів, які є лише споживачами ВВП. Становилося так, що працювала система коли  багато працівників з малими пенсійними внесками підтримували меншу кількість громадян, які доживали до пенсійного віку і ставали пенсіонерами за віком.

Сьогодні вочевидь наступила криза. Стара система страхування вже не забезпечує старість і не захищає від бідності. Спочатку це зрозуміли в розвинутих капіталістичних країнах. Потім решта держав з тотожною від’ємною демографічною ситуацією. Демографічні, економічні та політичні процеси призвели до ситуації, коли у 2010 році середньостатистичний чоловік країн ЄС та США при виході на пенсію за віком  буде учасником пенсійної системи обов’язкового забезпечення протягом 19,7 років (28,2 років для жінок), тоді як в 1970 році цей період складав 11 для чоловіків та 14 років для жінок. Щодо ситуації в Україні, то на сьогодні такий показник для чоловіків складає 14,1 роки , а для жінок відповідно 23 роки.

Забезпечення пенсій для великої кількості пенсіонерів вимагає все більших і більших внесків від працюючого населення. Природно, що Уряд в умовах відсутності будь яких змін в системі пенсійного забезпечення вимушений постійно збільшувати базу оподаткування для латання ростучого дефіциту у бюджеті ПФУ. Але, чим вищий податок для працюючого населення, тим нижчий рівень мотивації праці: люди йдуть в тіньову економіку, емігрують і менше працюють. Так з 2007 року не подолано тенденцію, коли майже 15% працюючих українців отримують зарплатню в конвертах (тобто взагалі не сплачують пенсійних внесків). Додаткове навантаження для бюджету ПФУ додали фізичні та юридичні особи, які реалізовували схеми значного зниження - оптимізації відрахувань до ПФУ використовуючи право на сплату єдиного податку фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності. Низький пенсійний вік згідно із законодавством і велика кількість привілейованих груп, котрі можуть виходити на пенсію раніше, поглиблюють проблему.

Вищезазначене неминуче призвело до виникнення дефіциту коштів у бюджеті Пенсійного Фонду України, який латав свої дірки  за рахунок державного бюджету (позички, прямі дотації). Так дефіцит становив 30 млрд грн. у 2009, 26,6 млрд. грн.. у 2010 роках. , або 14% пенсійних коштів.

Висновок №1: Численні дискусії науковців, представників законодавчої та виконавчої гілок влади завершені. Пенсійна система України потребує суттєвих змін, а точніше комплексного  реформування. Пенсійна реформа є найбільш чутливою серед всіх започаткованих змін сьогоденної України.

Політики, які започаткували старт пенсійної реформи посилаються, «що пенсійний фонд здійснює не притаманну йому низку функцій. Йдеться про чималу армію літніх людей з надзвичайно низьким виплатами, яким пенсії колись були нараховані із малих зарплат. Тому тепер ПФ доплачує цим людям хоча б до мінімального рівня. Те, що літня людина не може прожити за такі гроші, не є проблемою Пенсійного фонду. …Лише у нинішньому році сумарний обсяг таких доплат становитиме майже 25,5 мільярда».

Безумовно не можна погодитися, з такими висновками. По перше: Пенсія – це основний вид матеріального забезпечення усіх непрацездатних громадян (пенсіонерів за віком, інвалідів, пенсії за втратою годувальника тощо), а не лише  пенсіонерів за віком.  По друге: причина дефіциту пенсійного фонду знаходиться зовсім в іншій площині – сама система пенсійного забезпечення України фактично базується лише на так званій соціальній угоді перерозподілу, при якій сьогоднішнє покоління працюючих забезпечує старість тих, хто вже відпрацював та вийшов на пенсію. Легко підрахувати, якщо чисельність зайнятого населення в 1992 році складала 21,7 млн. на фоні  13,6 млн. пенсіонерів,  а в 2010 році 14,0 млн. працюючих на фоні 13,7 млн. пенсіонерів, то у відсотках це звучить так: в 1992 році десять працюючих забезпечували пенсією 6 пенсіонерів, а в 2010 році цей показник скоротився до рівня 10 пенсіонерів на 10 працюючих, або навантаження на кожного офіційно зайнятого працюючого зросло на 65%.

Якщо нічого не міняти, то до 2015 року співвідношення кількості пенсіонерів до кількості осіб, які роблять внески, (коефіцієнт системної залежності) зросте з 1,0 до 1,39.

Висновок №2: Моно система загальнодержавного обов’язкового пенсійного забезпечення є вичерпаною і повинна бути змінена.

Прискорення дискусії щодо необхідності проведення пенсійної реформи – безумовно позитивний факт. Проте не можна робити це поспіхом, необдумано намагаючись досягнути скритої мети: за будь яку ціну отримати черговий валютний транш  від Міжнародного Валютного Фонду, при цьому  сам МВФ у свою чергу в цій ситуації виступає скоріше за агента зовнішнього тиску, який ще 16 липня  2010 року таки отримав від Уряду Лист про наміри, де прописані основні зобов'язання, які бере на себе Україна для отримання нової програми кредитування. Основне зобов'язання, яке викликало найбільший резонанс у суспільстві, стосувалося “поступового підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років, із щорічним підвищенням на 6 місяців кожного року, починаючи з 2010 року, маючи на меті вирівняти пенсійний вік для всіх працюючих”.

Показовими щодо співпраці МВФ в соціальній сфері є приклад Латвії. Згадуючи історію сучасної Латвії, нагадаємо, що проти отримання кредитів в 1,7 млрд. Евро лише в 2009 році МВФ рекомендував Латвійському уряду розпочати зниження пенсій на тлі безробіття в 13%.  А в липні того ж року президент Латвії Валдіс Затлерс підписав закон «Про виплату державних пенсій та допомоги в період з 2009р. по 2012р. ", що передбачає зменшення пенсій непрацюючим пенсіонерам на 10%, працюючим - на 70%, а допомоги для працюючих батьків - на 50%. Зменшення соціальних виплат в цій країні призводить до руйнації не тільки віри в майбутнє, але й вже має за наслідком значний відтік молоді та працездатного населення на пошуки кращої долі до країн ЄС. Лише сьогодні в Коаліції Латвійського Сейму з’явилося  усвідомлення щодо неможливості зазначених дій на скорочення соціального бюджету. Тривають пошуки скорочення тіньової економіки. Лунають вислови «якщо зачеплять пенсії – сейм повинен бути розпущеним».  Проте в цей час Латвія переживає руйнівну економічну кризу та займає перше місце в ЄС за темпом зниження економіки.

Висновок №3: Проведення пенсійної реформи знаходиться в зоні національних інтересів України. Зміст проекту пенсійної реформи не може корегуватися під впливом будь якої зовнішньої міжнародної інституції.

Соціальні програми, до яких належить і пенсійна, направлені в першу чергу на підвищення рівня та справедливий розподіл сучасних благ між членами суспільства. Між користуванням благами і злиднями, є ще один стан - створення благ, або створення реального продукту. Якщо на питання як створити блага наука та ринок дає відповідь, то, як їх справедливо розділити і не виявитися багатьом у злиднях, відповіді до цих пір не знайдено. Хоча саме в системі розподілу закладені принципові суперечності в суспільстві!

Базовим способом розподілу благ у суспільстві є система оплати праці! Саме через заробітну плату кожна людина відчуває ту частину благ, яку вона може придбати для існування та задоволення життєвих потреб. Саме за зарплату працює і живе основна частина людства. Саме заробітна плата є джерелом пенсійних програм всього світу. Саме висока та справедлива заробітна плата є запорукою життя не в злиднях коли прийде старість.

Обрання притаманних майбутній українській системі пенсійного забезпечення складових як: вік виходу на пенсію, тривалість мінімального страхового стажу, пільги, розмір мінімальної пенсії, податкове навантаження, можливість самостійного визначення виду пенсійного фонду накопичення та розміру відрахувань тощо, потребують національної свідомості цього вибору та суспільної солідарності громадян України, представників вищої законодавчої, виконавчої та президентської вертикалі влади.

Висновок №4: Головними цементуючими чинниками, що гарантують успішність пенсійної реформи в Україні  є ідеологія європейської соціал-демократії, а саме:

Справедливість в розподілі благ.Високі заробітні плати та пенсії.

Солідарність нації. Спільність інтересів громадян України в пенсійній реформі. Прийняття суспільної відповідальності за наслідки змін у системі пенсійного забезпечення перед сучасним та наступним поколіннями.

Свобода вибору.Можливість вибору громадянином України пенсійної програми та державного або недержавного фонду пенсійного забезпечення.

Поспіхом внесений на розгляд Верховної ради України Проект закону України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (р/н 7455 від 13.12.2010 року) має ряд суттєвих недоліків:

Проект не передбачає реформування системи пенсійного забезпечення України. Проте лише ставить на меті вирішити базове питання щодо бездефіцитності ПФУ.

Питання, що піднімаються в законопроекті стосуються:

·        Через кого скоротити виплати ПФУ (збільшення віку виходу на пенсію, обмеження максимального розміру пенсій на рівні 12 розмірів прожиткового мінімуму, впорядкування віку виходу на пенсію для:військово службовців, силовіків, суддів, державних службовців, працівників бюджетної сфери тощо).

·        Зокрема, законопроектом пропонується 'поступово підвищити пенсійний вік для жінок з 55 до 60 років, щорічно збільшуючи його на 6 місяців, починаючи з 1 лютого 2011 р., для чоловіків, що працюють на державній службі, - до 62 років з 2013 р.'.

·        Крім того, вік жінок для одержання державної соціальної допомоги підвищиться з 58 до 63 років.

·        Для отримання пенсії за віком, згідно із законопроектом, мінімально необхідний страховий стаж підвищиться втричі - з 5 до 15 років.

·        Також, згідно із законопроектом, буде збільшена вислуга років для отримання пенсій військовослужбовцям, які звільняються через реформи Збройних сил (ЗС) України. Зокрема, особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням ЗС України, пенсія буде обчислюватися по досягненні 45-річного віку та за наявності не 15 років вислуги, а 20 календарних років вислуги. Також, згідно з проектом закону, її розмір складе не 40% від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2% за кожний наступний рік, а в розмірі 50%.

·        Через кого збільшити доходність до ПФУ (збільшення віку для чоловіків та жінок виходу на пенсію, обмеження дострокового виходу на пенсію силовіків та інших категорій, що неминуче призведе збалансування доходів із видатками).

·        Декларується можливість введення 3-х рівневої системи пенсійного страхування:

·        Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення (1 рівень)

·        Накопичувальна система  загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення (2 рівень)

·        Система недержавного пенсійного забезпечення (3 рівень)

Проте не визначено як, коли та в який спосіб другий та третій рівень буде реалізовано)

За фактом реалізації Закону (за задумом авторів) і досягненню бездефіцитності, як це визначено в ст.1, повинен принести базовий результат: напрацювання заходів подальшого реформування пенсійної системи та збалансованої солідарної системи пенсійного страхування.

З проекту закону випливає, що держава відокремлюється від проблеми дефіциту бюджету пенсійного фонду і має намір перекласти цю проблему на плечі лише найманого працівника на кшталт пенсійної реформи 1992 року. Таким чином запропоновані в Проекті зміни чинного пенсійного законодавства  не можна вважати ні реформою, ні навіть її початком, так як вони не усувають головний недолік діючої пенсійної системи - її соціальну несправедливість, яка полягає у нерівності громадян щодо соціального захисту в старості. Всі запропоновані зміни, що стосуються звичайних громадян, спрямовані тільки на те, щоб виплачувати їм пенсії як можна пізніше і в якомога меншому розмірі, зводячи більшість пенсій до мінімуму, що відродить горезвісну «зрівнялівку», не кажучи вже про порушення ст. 22 Конституції «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів НЕ допускається звуження змісту та обсягах існуючих Прав і свобод».

Пенсійна реформа є проектом. Можливо одним з самих складних серед тих, що реалізуються в сучасній Україні. Будь який проект передбачає досягнення мети та чітко визначеного кінцевого продукту через виконання комплексу робіт із визначеним їх взаємозв’язком в умовах обмеженості часу та ресурсів, з урахуванням всіх ймовірних ризиків. За даними Міжнародної асоціації Управління проектами (IPMA) використання сучасної методології та інструментарію управління проектами дозволяє зазвичай заощадити близько 20-30% часу і близько 15-20% коштів, що витрачаються на здійснення проектів і програм.

Вирішення складних завдань, до яких належить проект «Пенсійна реформа України», повинно підпорядковуватися наступній логіці:

Крок 1: Чітке визначення кінцевого продукту

Крок 2: Опрацювання стратегії досягнення результату

Крок 3: Формування проектної команди.

Крок 4: Розробка плану реалізації проекту.

Крок 5: Реалізація планів із дотриманням календарних та ресурсних обмежень

Крок 6: Закриття проекту.

Проект закону «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (р/н 7455 від 13.12.2010 року) пропонує іншу логіку: досягнення бездефіцитності ПФУ, а далі подивимося, тим самим виходить за рамки цивілізованої, перевіреної часом та найскладнішими світовими проектами методології управління проектами, тим самим з самого початку закладає ризики провалу проекту.

Висновок №5: Пенсійна реформа є проектом. Проект «Пенсійна реформа України» реалізується із застосуванням методології проектного менеджменту. Строк реалізації проекту «Пенсійної реформи України» складає не менше ніж 20 років. Проект повинен розпочатися лише після розробки та суспільного затвердження стратегії його реалізації. Орган, який повинен забезпечити загальне управління проектом «Пенсійна реформа України» - Державне агентство України з управління національними проектами.

ПРОПОЗИЦІЇ

Від якості реалізації проекту «Пенсійна реформа України» залежать рівень життя мільйонів українців. Підґрунтям проекту повинні стати:

1.      Реформована солідарна система пенсійного страхування.Має бути забезпечена повна рівність усіх учасників солідарної системи (вік, стать, соціальний статус не можуть впливати на призначення пенсії). Солідарна система має регулюватись одним законом. Розмір пенсії має залежати лише від розміру зарплати та трудового стажу. Різниця між мінімальною і максимальною пенсією не більше 4 раз. Солідарна система має бути очищена від невластивих їй функцій (доплати до пенсії, соціальна допомога по інвалідності, державні виплати за заслуги, тощо).

2.      Розроблена та суспільно затверджена концепція комплексної системи пенсійного забезпечення: солідарна та накопичувальна. Система пенсійного страхування повинна бути диверсифікована не менше ніж на три прошарки: гарантований мінімальний, накопичувальний та страховий рівень забезпечення старості та непрацездатності. Комплексна система пенсійного забезпечення є аналогом Німецької (виробничої) моделі пенсійної системи, яку використовують в Австрії, Бельгії, Франції, Греції, Швеції і інших країнах. Модель передбачає існування трьох рівнів пенсійної системи. Недержавне пенсійне забезпечення буде створюватися недержавними пенсійними фондами, страховими компаніями, банками та пенсійними програмами підприємств, на базі яких створюється самоврядний структурний підрозділ, що займається корпоративною і особистими пенсійними програмами працівників. Накопичені засоби йдуть на відновлення і модернізацію підприємства.

3.      Держава повинна стимулювати введення на підприємствах всіх форм власності пенсійних програм працівників, використовуючи ринкові, а не адміністративні механізмами заохочення.Засобом для заохочення українських підприємств  в участі в пенсійній системі повинні стати податкові пільги, надання державних кредитів на пільгових засадах, державні гарантії, застосування механізму реінвестування (використання коштів, що акумулюються за допомогою пенсійних систем, у вигляді довгострокових інвестицій).

4.      Введення на поле пенсійних послуг додаткових, недержавних операторів, зокрема це: недержавні пенсійні фонди накопичувальної системи пенсійного забезпечення, банки, страхові компанії, підприємства – роботодавці, профспілки.   

5.      Інвестиції в економіку через державні і недержавні пенсійні фонди. Набагато краще залучати інвестиції не через зовнішні запозичення (МВФ, Світовий банк, ЄБРР тощо) а через інвестиції пенсійного фонду (фондів), що неминуче призведе до зміцнення держави, економіки, стане додатковим джерелом гарантії соціального розвитку України.

6.      Лібералізована податкова політика.Податки на заробітну плату є першою і майже головною перепоною для реалізації проекту реформи. Надвисокий базис на відрахування  податків від бізнесу (37%) знищує конкуренцію та фактично гальмує збільшення заробітних плат. Державна податкова політика потребує доволі серйозних змін направлених на зняття навантаження на бізнес через зниження податків на заробітну плату.

7.      Висока заробітна плата.Пенсійна реформа не може бути проведена без суттєвого збільшення з/п найманого працівника. Зниження надмірного податкового навантаження на заробітну плату неминуче призведе до її збільшення. Показник середньої з/п повинен максимально наближатися до Європейського рівня (20 – 40 тис. €/рік проти 3,6 тис. €/рік з/п українців сьогодні).

8.      Економічне, а не адміністративне вирішення проблеми дефіциту базової державної солідарної системи пенсійного страхування:

·        Треба забути про те, що проблема дефіциту бюджету ПФУ може вирішуватися тільки найманим працівником та роботодавцем. Держава не може самоусунутися від проблеми дефіциту бюджету ПФУ.

·        Тіньова заробітна плата. Базисом для вирішення проблеми дефіциту бюджету ПФУ є підвищення рівня зайнятості населення та позбавлення суспільства від проблеми, коли більш вигідно отримувати заробітну плату в конвертах ніж офіційно.

·        Гроші від приватизації  направляти виключно до ПФУ. Але забезпечити умови їх повернення до економіки України через державні та недержавні пенсійні фонди накопичувальної системи пенсійного забезпечення.

·        Змінити відношення до державних регуляторних повноважень в сфері добичі природних ресурсів задля збільшення дохідної частини держави: при передачі прав бізнесу на використання природних монополій (добича нафти, газу, руд, золота, коштовного каміння тощо); та участі держави в розподілі прибутків від  реалізації цих природних ресурсів. Додаткові фінансові ресурси отримані державою від реалізації таких повноважень направляти виключно до бюджетів  державного пенсійного страхування та накопичувального фонду.