Життя з ампутацією не вирок: своєчасна реабілітація як вирішальний фактор

Найпоширенішим ортопедичним наслідком активних воєнних дій залишається ампутація кінцівок.

Статистика свідчить про те, що саме бойові травми наразі стали основною причиною ампутацій в Україні й попри покращення процесу організації надання медичної допомоги в цілому, сам рівень ампутацій лишається досить високим. За даними Міністерства охорони здоров’я з лютого 2022 року, станом на листопад 2023 року, більше 50 тисяч людей втратили одну чи декілька кінцівок внаслідок війни. Водночас тільки у минулому році потреба у протезуванні серед цивільного населення зросла на 15%, серед військових – у 5 разів. Тому у питаннях бойових травм та поранень вирішальним чинником для пацієнтів з ампутаціями на шляху до відновлення їх життєвих функцій є спільна робота усіх залучених фахівців.

Про виклики, які стоять перед ортопедами, травматологами та лікарями фізичної реабілітаційної медицини йшлося на міжнародній науковій конференції на тему «Сучасні тренди ортопедії та реабілітації», яка відбулася 7 травня на базі ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І Кундієва НАМН України».

З учасниками конференції ми поділилися досвідом роботи «Центру медико-психологічної реабілітації» Інституту, куди звертається багато пацієнтів з ампутаціями кінцівок для підготовки до протезування або реабілітації після.

На жаль, саме через невчасно розпочату реабілітацію або ж взагалі її відсутність на етапі лікування та первинної реабілітації, наші лікарі часто зустрічаються з ускладненнями у пацієнтів щодо виготовлення лікувально-тренувального чи первинно-постійного протеза, а також неспроможністю ходьби на вже виготовленому протезі.

Серед пацієнтів зустрічаються, зокрема, такі ускладнення як контрактури вище розташованих суглобів ампутованої кінцівки та вадні кукси, що часто потребують проведення реампутації, яка своєю чергою негативно впливає як на фізичне здоров’я пацієнта, так і на його психологічний стан. У нашій практиці були пацієнти, які потрапляли до нас на реабілітацію дуже пізно і ми вимушені були повертати їх знову до хірургів на реампутацію. І тим самим, пацієнти знову вимушені проходити через тривалі «муки пекла» та переносити складні операції.

З огляду на це наші спеціалісти зазначають, що у випадку ампутації підготовку до протезування варто розпочинати одразу після зняття швів та загоєння рани.

Відтак, залежно від того, як проходить заживлення кукси, підбирається відповідна програма реабілітації, яка може складатися з:

• догляду за післяопераційним швом та поліпшення його мобільності;

• призупинення спайкового процесу;

• компресійної терапії (накладання компресійних бинтів, бандажів для зовнішнього тиску);

• посилення сили м’язів;

• вправ на координацію рухів;

• поступового збільшення навантаження на куксу;

• профілактики згинальних контрактур залежно від рівня ампутації;

• ранньої вертикалізації.

Все це прискорить стабілізацію розмірів кукси, допоможе уникнути вище перерахованих ускладнень. Коли реабілітація та підготовка проводяться вчасно та професійно, тоді й період адаптації до протезної гільзи скорочується, а термін користування первинним протезом — збільшується.

Як пацієнтам, котрі залишилися без кінцівки, так і лікарям, які супроводжують їх необхідно розуміти, що вчасно розпочата реабілітація допоможе уникнути ускладнень і швидше адаптуватися до нових умов життя.