Як в Україні розв’язують проблеми тих, хто утікає від війни: невигадані історії
Кожна історія родини, яка втікала від війни є унікальною та потребує особливого підходу. Я спробувала подивитись на історії очима фахівців із соціальної роботи та психологів.
На п’ятий місяць війни наївно починаєш думати, що ситуація ось, ось вже стабілізується. Представники влади розказують, що війна перейшла у затяжну фазу, а Міжнародна організація з міграції ділиться останнім звітом, який говорить, що попри те, що в Україні все ще є 6,275 мільйонів внутрішньо-переміщених осіб, проте вже понад 5,5 мільйонів повернулися додому (станом на 23 червня 2022 р).
Та практика показує іншу картину: попит на допомогу серед внутрішньо-переміщених осіб тільки росте. Зокрема, 50 мультидисциплінарних мобільних команд, створених у березні Українською фундацією громадського здоров’я спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, за підтримки Міністерства соціальної політики України, надали вже 294 тисячі послуг, більш як 93 тисячам людей, що постраждали від війни.
Попри те, що більшість звернень від постраждалих стосується соціальної, психологічної та гуманітарної допомоги, кожна історія родини є унікальною та потребує особливого підходу.
Коли у квітні окупанти влучили ракетою по залізничному вокзалу Краматорська, сім’я пані Зіни саме чекала на евакуаційний поїзд. Трагедія розділила родину: донька Зіни, мама двох дівчаток, а також 14-річний онук жінки загинули на місці. В шоці від пережитого, сім’я таки наважилася виїхати — так вони прибули до одного з сіл на Хмельниччині.
Бабуся Зіна одразу оформила опіку над двома онучками, знайшлося тимчасове житло. Однак жінку хвилювали психічний стан та здоров’я дівчаток: обидві ще до війни страждали на важку форму астми та численні алергії, і після пережитого їхнє самопочуття лише погіршилося. Тому Зіна звернулася за допомогою до Чемеровецької мобільної команди.
Під час першого дзвінка бабуся без перебільшення була у розпачі. Жалілася, що астматичні напади в онучок тепер розпочиналися через будь-який різкий звук, тому виклики швидкої та поїздки до лікарні були дуже частими. Однією з причин цього був складний емоційний стан дівчаток. Психологиня мультидисциплінарної команди розпочала роботу з онучками Зіни. Під час першого ж заняття стало зрозуміло, що дівчатка досі переживають біль утрати й шок від пережитого. Особливої уваги потребувала молодша з сестер, семирічна Даринка.
Найпершою метою консультувань було заспокоєння дівчаток та зняття гострого стресу. Для цього всій родині розповіли, які форми діяльності варто застосовувати гуртом, а маленьку Даринку навчили дихальних вправ, технік самозаспокоєння, арттерапевтичних практик. Бабусі та старшій сестрі дівчинки порадили бути відкритими до розмов про почуття дитини. Зіна з онучками старанно виконували рекомендації психолога, і вже невдовзі на одній з сесій Даринка поділилася радістю: у неї з’явилися нові друзі. Втім, дівчинка досі потребує психологічної підтримки, тож психолог команди продовжує працювати над стабілізацією її психоемоційного стану.
Та психологічна допомога — далеко не єдина потреба, з якою звертаються ВПО до мультидисциплінарних мобільних команд. В першу чергу, людей турбують питання житла, відновлення документів, грошової й гуманітарної допомоги, необхідних ліків, пошук роботи на новому місці. Всі ці проблеми звалюються на постраждалих від війни в одну мить — саме тому було вкрай важливим створити такі команди, що зможуть надавати комплексну допомогу людям.
До складу мультидисциплінарних мобільних команд входять психолог, соціальний працівник, юрист, медик та водій. Це дозволяє фахівцям самостійно виїжджати до родин, що потребують підтримки, та водночас працювати над розв’язанням одразу кількох нагальних проблем постраждалих.
Саме такої різнобічної допомоги потребувала Світлана, котра нещодавно звернулася до Дніпровської мобільної команди. Жінка евакуювалася з Маріуполя з 7-річним Тарасом, сином своєї подруги. Його мама загинула під час одного з бомбардувань, а інших родичів хлопчик не мав. Світлані з Тарасом дивом вдалося виїхати з міста, тож при собі вони не мали нічого: ні грошей, ні документів, ні речей. Жодних знайомих у місті у Світлани також не було. Ситуація потребувала екстреного втручання.
В першу чергу, родині була надана психологічна підтримка, скерована на стабілізацію емоційного стану жінки та дитини. Світлані пояснили, як відновити втрачені документи та отримати статус внутрішньо переміщених осіб. Жінці дали роз’яснення щодо можливих виплат від держави та міжнародних організацій, а також скерували її до органу опіки та піклування для оформлення статусу Тараса та призначення Світлани його опікуном. Для задоволення нагальних потреб, жінці була надана гуманітарна допомога від ЮНІСЕФ. Крім цього, фахівці команди подбали про отримання Світланою харчових продуктів, одягу, коштів для відновлення документів, а також про поселення жінки з хлопчиком до гуртожитку.
Про те, якої підтримки можуть потребувати внутрішньо переміщені особи, чимало фахівців наших команд знають не лише з професійного, а й з особистого досвіду. Деякі спеціалісти протягом кількох місяців приймали у себе вдома переселенців, а хтось і сам був вимушений покинути рідний дім заради безпеки.
Наприклад, медик Бердичівської мобільної команди Олександр пережив горе війни двічі: у 2014 та 2022 роках. Сам Олександр родом з Рубіжного, тож у 2014 році його світ вже розколовся на «до» та «після» з першими вибухами снарядів за вікном. Тоді чоловік працював медиком в інтернатній установі, і навіть у найнебезпечніші періоди продовжував опікуватися людьми, що потребували його допомоги. Олександр ділиться, що з приходом сил ЗСУ місто видихнуло з полегшенням.
Однак о 5 ранку 24 лютого цього року все повторилося. Гучні вибухи, зруйновані житлові будинки, життя у режимі «дім-підвал-дім». У тісному підвалі неможливо було відрізнити день від ночі, адже вибухи та постріли не стихали ні на мить. А з кожним виходом зі сховища родина Олександра бачила все більше руйнувань. Коли син Олександра сказав «Тато, я не хочу вмирати дитиною…», родина прийняла рішення будь-що залишити домівку.
Шлях до підконтрольної Україні території був перекритий, тож родині довелося поїхати до окупованого міста. Після 10 днів життя в жаху, Олександр наважився вдруге прорватися до підконтрольної території — і нарешті родина дісталася Дніпра. Вже звідти дорога привела до Бердичева.
Після кількох днів на новому місці Олександр зайнявся пошуком роботи: саме так він потрапив до складу Бердичівської мобільної команди в ролі медичного працівника. Олександр — зовсім не пересічний фахівець. Крім якісної медичної допомоги, чоловік не втомлюється підтримувати переселенців морально, щиро співчуває кожній почутій історії та радо зустрічає земляків.
«Крім численних слів вдячності телефоном, в нас вже були випадки, коли клієнти спеціально заходили до нас, щоб наживо подякувати Олександру за його роботу», — ділиться керівниця команди Алла Тхоренко.
Наразі вже 50 таких мультидисциплінарних мобільних команд працює у Львівській, Закарпатській, Рівненській, Вінницькій, Дніпропетровській, Чернівецькій, Волинській, Житомирській, Хмельницькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Плануємо, що їх буде згодом ще більше. Знаємо, що за такою моделлю роботи зараз в Україні працюють і інші міжнародні та українські організації. Чому? Бо мобільні бригади - це коли наближають послугу до них, хто її потребує.
До основних послуг мобільних команд, які до слова працюють у співпраці з місцевими центрами соціальних служб, належать:
- перша психологічна допомога та психологічна підтримка;
- юридичне консультування;
- соціальна підтримка та соціальне обслуговування;
- медична допомога;
- надання гуманітарних наборів та інформаційних матеріалів.
Потрібна допомога? Звернутися до мультидисциплінарних мобільних команд можна за телефонами, вказаними на карті: https://adobe.ly/3tBbX40
Даний проєкт «Інтегрована підтримка через міждисциплінарні мобільні команди» реалізується МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» у співпраці з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у межах СПІЛЬНО — програми реагування на війну Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), покликаної об’єднати зусилля з урядом, місцевими органами влади, громадським сектором та бізнес-партнерами для надання мультисекторальної допомоги сім’ям з дітьми.
- Бюджет-2025 прийнятий, але це не точно. Любов Шпак 18:55
- Час затягувати паски Андрій Павловський 17:27
- Строк нарахування 3% річних від суми позики Євген Морозов 13:52
- Судовий захист при звернені стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно не відчужено Євген Морозов вчора о 13:02
- Система обліку немайнової шкоди: коли держава намагається залікувати невидимі рани війни Світлана Приймак вчора о 11:36
- Чому енергетичні та газові гіганти обирають Нідерланди чи Швейцарію для бізнесу Ростислав Никітенко вчора о 08:47
- 1000+ днів війни: чи достатньо покарати агрессора правовими засобами?! Дмитро Зенкін 21.11.2024 21:35
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 21.11.2024 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 21.11.2024 12:39
- Чужий серед своїх: право голосу і місце в політиці іноземців у ЄС Дмитро Зенкін 20.11.2024 21:35
- Сталий розвиток рибного господарства: нові можливості для інвестицій в Україні Артем Чорноморов 20.11.2024 15:59
- Кремль тисне на рубильник Євген Магда 20.11.2024 15:55
- Судова реформа в контексті вимог ЄС: очищення від суддів-корупціонерів Світлана Приймак 20.11.2024 13:47
- Як автоматизувати процеси в бізнесі для швидкого зростання Даніелла Шихабутдінова 20.11.2024 13:20
- COP29 та План Перемоги. Як нашу стратегію зробити глобальною? Ксенія Оринчак 20.11.2024 11:17
-
Що вигідно банку – невигідно клієнту. Які наслідки відмови Monobank від Mastercard
Фінанси 26783
-
Мінекономіки пояснило, як отримати 1000 грн єПідтримки, і порадило задонатити їх на ЗСУ
Фінанси 16206
-
Курс євро впав на 47 копійок: Який курс долара НБУ зафіксував на понеділок
Фінанси 9727
-
В Україні збанкротував ще один страховик
Бізнес 9640
-
Селена Гомес, Демі Мур та Єва Лонгорія: найкращі образи найуспішніших жінок Голлівуду – фото
Життя 9259