09 лютого на 10-му Народному вічі в Києві лідер УДАРу  Віталій Кличко закликав провести 13 лютого попереджувальний страйк.  «О 12 годині на одну годину залиште своє робоче місце. Вийдіть на вулицю. Не бійтеся! Створюйте на роботі ініціативні групи страйку», - зазвав Кличко.

Активну підготовчу роботу до всеукраїнського попереджувального страйку здійснює партія УДАР, яка не лише ініціювала страйк, але й отримала підтримку всіх опозиційних сил і мандат Майдану на його проведення. Зокрема, наша політична сила беру участь у формуванні в регіонах України страйкових комітетів на підприємствах і в організаціях. До цієї  роботи ми залучаємо всіх небайдужих громадян - представників інших опозиційних сил, громадських організацій, Народних рад, ЗМІ, а також юристів і студентів. Страйкові комітети створюються в обласних і районних центрах.

Ми ініціюємо проведення страйків по всій Україні на знак протесту проти дій режиму Януковича, який здійснив конституційний переворот та розпочав війну проти власного народу. У цій війні є вже заручники, полонені, закатовані і вбиті.

Страйк має продемонструвати владі, що український народ, який знаходиться не на Майдані, а за кермом, за станком, в офісі, в закладах громадського харчування – також вимагає порядку в державі. Порядку, де існує право людини на справедливий суд і на вільне висловлювання своїх поглядів, порядку, за якого влада чує, а не ігнорує мільйон людей, які вийшли на вулиці з протестом. Основна наша вимога – це вимога, яка й вивела на Майдани країни мільйони людей різного віку та різних національностей – це притягнення до відповідальності замовників і виконавців злочинів проти громадянського протесту.

Організовуючи страйк, ми намагаємося не лише притягнути до відповідальності вбивць і садистів в погонах. Ми прагнемо створення державної системи, яка унеможливить ризики диктатури. Саме тому ще однією вимогою страйку є внесення змін до законодавства України щодо передачі іншим гілкам влади прав, які сьогодні привласнив собі Віктор Янукович і які фактично перетворили посаду Президента України на диктаторську.

Страйк - це цілком законний ненасильницький метод протесту і засіб тиску на злочинну  владу для розв’язання політичної кризи. На жаль, на відміну від розвинутих країн, ми ще не маємо досвіду проведення загальнонаціональних страйків. Також ми не маємо в Україні розвиненого і авторитетного профспілкового руху, без якого ми не можемо провести «класичний» страйк.

Зазвичай, страйк організовується в разі порушення прав робітників, які можуть цілком законно його провести попередивши свого роботодавця і профспілки. Статті 113 і 153 Кодексу закону про працю та стаття 6 Закону про охорону праці надають робітникам право страйкувати за умови попередження роботодавця і не боятися покарань. Цими статтями передбачено, що у разі недотримання вимог охорони праці і техніки безпеки, робітник може написати керівникові заяву і припинити роботу. Через це роботодавець не тільки не зможе покарати людину, але й буде зобов’язаний виплатити працівникові середню зарплату за час страйку. А якщо на підприємстві створена незалежна профспілка, яка захищає інтереси працівників та бореться із порушеннями з боку роботодавця або влади, проведення страйків буде набагато ефективнішим.

Отже, ми закликаємо всіх у четвер, 13 лютого взяти участь у одноденному попереджувальному страйку. О 12 годині опівдні на 1 годину або залиште своє робоче місце і вийдіть на мітинг, на вулицю, або в будь-який спосіб заявіть про свою підтримку страйку на робочому місці - висловіть свій протест владі, обговоріть цей протест з колегами, проведіть дискусію, розкажіть про страйк своїм клієнтам, напишіть від руки міні-плакат, сфотографуйтеся з співробітниками, викладіть фото страйку в соціальні мережі.  Створюйте на роботі ініціативні групи щодо проведення страйку, продумуйте нові і креативні форми. Впевнений, більшість роботодавців також підтримують ваші політичні вимоги – тому запросіть їх приєднатися до акції і погодьте з ними свої дії, щоб ваш страйк був спрямований лише проти влади і не завдав значних втрат діяльності вашої організації або бізнесу.

Сьогодні ми лише вчимося відстоювати свої громадянські права – і тепер навчаємося проводити страйки. Дехто висловлює скептицизм щодо страйкового руху, втім нещодавно вони так само не могли уявити мільйонів протестуючих людей на вулицях, Майдану та сутичок на Грушевського. Тепер весь світ переконався, що українці – завзяті люди, і якщо вони засвоять науку страйкувань, то змусять будь яку владу виконувати вимоги народу.

Для довідки.

Навесні 1968 р., через погіршення умов навчання у вищих навчальних закладах, у Франції почалися численні студентські страйки, які перетворилися на конфронтацію з адміністрацією університетів та поліцією. Спроба президента де Голля пригасити студентські протести поліцейськими діями тільки погіршила ситуацію. Найбільші вуличні виступи сталися 3-го і 10-го травня 1968 року, коли після сутичок з поліцією в Латинському кварталі почали зводитися барикади. Вулицями Парижу під завивання сирен навіжено літали карети “швидкої допомоги”, пожежники, поліція. З боку Латинського кварталу було чутно відлуння канонади: там розривались гранати зі сльозогінним газом. Відступаючи під тиском спецпідрозділів поліції, студенти підпалювали автомобілі, з яких були зведені барикади. І хоча сутички завжди закінчувались відступом студентів, молодь вважала їх переможними. Це відчуття підсилювалось дедалі більшою підтримкою зі сторони суспільства.

14 травня у цілій Франції на підтримку студентів вибухнув загальний страйк. Протягом двох тижнів у ньому взяли участь 11 млн. французьких робітників, що становило приблизно дві третини від усієї робочої сили. Це майже спричинило колапс уряду президента Шарля де Голля. Злякавшись безладів і загрози революції, де Голль розпустив Національну Асамблею та скликав нові парламентські вибори 23 червня 1968. Насильство зникло майже так само швидко, як і з'явилось, а робітники повернулись на свої робочі місця.