Визнання правочину дійсним в судовому порядку

Визнання правочину дійсним в судовому порядку в контексті ухилення однією із сторін від нотаріального посвідчення договору.

06.09.2017 р. судові палати у цивільних та господарськихсправах Верховного Суду України в рамках справи № 6-1288цс17 досліджувалипитання щодо обставин по визнанню правочину дійсним в судовому порядку вконтексті ухилення однією із сторін від нотаріального посвідчення договору. 

У Конституції України закріплено основні правові принципирегулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання йзахисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен маєправо володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власностінабувається у порядку, визначеному законом.

Основоположні принципи здійснення правомочностей власникасформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людиниі основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності дляУкраїни з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно довимог статті 9 Конституції України.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чиюридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускаєтьсяпозбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах,передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано праводержави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальнихінтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержаннясторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір єнікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторонидомовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовимидоказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторінухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договірдійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, щопідлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

ВАЖЛИВО: Пленум Верховного Суду України в п. 13постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинівнедійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснив, що вирішуючи спір провизнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судамнеобхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України незастосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, ідержавній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно дост.ст. 210, 640 ЦК України пов’язується з їх державною реєстрацією, тому вонине є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договіркупівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житловогобудинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі іпідлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, щоперебуває в податковій заставі.

Примітка: з01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до ЗаконуУкраїни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхобтяжень», відповідно до якого частину третю статті 640 ЦК України викладено вновій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, єукладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 ЦК Українивиключено слова «та державної реєстрації».

Таким чином, положення статті 220 ЦК України можливідо застосування за умови укладення таких правочинів після набрання чинностівищезазначеного Закону.

Між тим, до вказаної дати договір купівлі-продажунерухомості в силу ст. 657 ЦК України підлягав і нотаріальному посвідченню, ідержавній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2ст. 220 ЦК України (Постанови ВСУ від 30.01.2013 року № 6-162цс12 тавід 19.06.2013 р. у справі № 6-49ц13).

Тобто, до моменту внесення змін, судовапрактика виходила з того, що до моменту державної реєстрації договіркупівлі-продажу нерухомості юридично не є укладеним. За змістом ч. 2 ст. 220 ЦКУкраїни та роз’яснень, які надав Пленум Верховного Суду України в п. 13постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинівнедійсними», суд може визнати дійсним нікчемний договір, а не договір, який неє укладеним (Рішення колегії суддів Верховного Суду України від 30березня 2011 р.).

Окремо Верховний суд вказує, що однією з умовзастосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовомупорядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї ізсторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості збудь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Відповідно до  п. 13 постанови пленумуВерховного Суду України  № 9 від 06 листопада 2009 року при розглядісправи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин небув нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідченнята чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемностіправочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчуватидоговір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів насплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бутипідставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Таким чином, відсутність коштів для оплати послунотаріуса, відпустка, відрядження, хвороба – реабілітація,  втратапродавцем правовстановлюючого документа на предмет відчуження за договором тат.і. не є безповоротнім ухиленням відповідача від нотаріального посвідченняправочину, а отже з цих підстав не вбачається втрата можливості з будь-якихпричин його посвідчити, що в свою чергу є обов’язковими умовами для визнанняправочину дійсним згідно зі ст. 220 ЦК України.

Отже, саме лише небажання сторони правочину нотаріальнопосвідчувати договір не може бути підставою для визнання такого договорудійсним.

ВИСНОВОК: з огляду на зазначене вище та за дляпідготовки та подання позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу тавизнання права власності, мотивувальна частина позовних вимог, серед іншого,обов’язково повинна розкривати наступне:

1) Предмет, зміст та умови нікчемного договору (в даномувипадку підстави недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідченнядоговору);

2) Обставини та письмові докази, які підтверджують факттого, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору;

3) Належні докази того, що  відбулося повне абочасткове виконання умов договору;

4) Докази, що одна із сторін ухилилася від йогонотаріального посвідчення, а саме:

а) факт безповоротного ухилення однієїіз сторін від нотаріального посвідчення правочину;

б) остаточною втратою стороною можливості з будь-якихпричин нотаріально посвідчити правочин.