Трагедія в Одесі в контексті Рішення ЄС: Де межа відповідальності держави?
Трагедія від 2 травня 2014 року, осуджена ЄСПЧ як порушення права на життя через бездіяльність влади, стала не лише юридичним вироком, а й викликом для України, що вимагає переосмислення...
Іноді я думаю про Одесу як про місто, що тримає в собі більше, ніж може сказати. Той попіл Будинку профспілок — це не лише сліди вогню, а й відбиток нашої неспроможності. Ми вміємо кричати про справедливість, але чи вміємо її будувати? Мені здається, що кожна така трагедія — це шанс переосмислити себе. Не як окремих людей, а як країну. Бо якщо ми не навчимося захищати життя — чи то в Одесі, чи деінде, — то що залишиться від нас? Закон без дії — це лише папір. А життя без захисту — це лише тінь.
Хроніка людської недбалості
Право на життя — найвища цінність, яку має гарантувати держава. Проте події 2 травня 2014 року в Одесі стали страшним прикладом того, як бездіяльність, байдужість та системна неспроможність органів влади можуть призвести до непоправної трагедії. Європейський суд з прав людини в справі "Vyacheslavova and Others v. Ukraine" визнав Україну винною у порушенні статті 2 (право на життя) та статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Що це означає для правової системи України і для кожного з нас? Давайте розберемося.
Передумови трагедії: Порохова бочка, що вибухнула
Одеські події відбулися на тлі політичних змін в Україні після Революції Гідності. Суспільство було розколоте між прихильниками євроінтеграції та тими, хто прагнув збереження тісних зв'язків з Росією. Цей конфлікт не оминула і Одеса, де протягом кількох місяців спостерігалося зростання напруги. Ключовим моментом стало протистояння між активістами "Майдану" та їхніми опонентами, яке завершилося жахливою пожежею в Будинку профспілок.
Недбалість влади: Чи можна було запобігти трагедії?
Коли я прочитав пресреліз Європейського суду, мене вразило не саме рішення — воно було очікуваним для тих, хто хоч трохи розбирається в правах людини. Вразила одностайність: судді дійшли згоди, що Україна порушила статтю 2 Європейської конвенції — право на життя. Суд встановив, що українська влада не зробила всього можливого для запобігання та припинення насильства. Відсутність належного планування з боку правоохоронних органів, їхня бездіяльність під час початкової фази сутичок і навіть потенційна змова з анти-Майданівськими активістами — усе це призвело до масових жертв. Поліція мала розвіддані про можливі заворушення, але не вжила жодних превентивних заходів.
Але що це означає насправді? Суд сказав: влада не зробила того, що могла, щоб запобігти насильству. Не зупинила його, коли воно почалося. Не врятувала тих, хто благав про допомогу. І, що найгірше, не розслідувала належним чином те, що сталося. Це не просто юридичні слова — це звинувачення в байдужості, у неспроможності захистити те, що є основою будь-якої держави: життя її людей. Я часто думаю: а що б було, якби в той день хтось із тих, хто мав повноваження, діяв рішучіше? Якби поліція не стояла осторонь, якби рятувальники приїхали вчасно? Але історія не любить “якби”. Вона залишає нам факти: десятки загиблих, сотні травмованих і роки мовчання.
Розслідування, якого не було
Минуло одинадцять років, а ми досі не знаємо всієї правди. Розслідування подій в Одесі нагадує мені стару книгу, яку відкривають раз на рік, щоб струсити пил, але так і не дочитують. Слідство тягнеться, підозрювані ходять на свободі, а справи потихеньку розсипаються від часу. ЄСПЧ чітко вказав: розслідування було неефективним. І це не просто слова. У моїй практиці я бачив, як справи про вбивства чи тяжкі тілесні ушкодження розвалюються через брак доказів, втрату свідків чи банальну халатність. Але тут — інший масштаб. Тут держава мала б показати, що вона здатна знайти винних, покарати їх і дати відповіді тим, хто втратив близьких. Натомість ми отримали порожні обіцянки й протерті до дірок папери. Чому так сталося? Можливо, тому, що трагедія в Одесі була не просто злочином, а політичним вузлом. Розплутати його означало б зачепити багатьох — від місцевих активістів до високих кабінетів. Але чи виправдовує це бездіяльність? Я вважаю, що ні.
Політична складова: Вплив зовнішніх сил
ЄСПЛ звернув увагу на інформаційну війну та роль російської пропаганди в ескалації подій. Дезінформація, заклики до насильства в соціальних мережах та організовані провокації створили вибухонебезпечну атмосферу, якою ніхто не намагався керувати. Українська влада виявилася неспроможною нейтралізувати загрози вчасно.
Пожежа в Будинку профспілок: Чому не приїхали пожежники?
Окремої уваги заслуговує те, що пожежна служба затримала виїзд на місце трагедії на 40 хвилин. Це рішення було прийняте керівництвом служби, яке, за словами уряду, наразі перебуває в Росії. Тобто, фактично, пожежна охорона не просто проявила халатність, а свідомо не виконала свій обов’язок. Це призвело до жахливих наслідків: люди стрибали з вікон у відчаї, намагаючись врятуватися.
Слідство і правосуддя: Чому ніхто не покараний?
ЄСПЛ розкритикував якість українського слідства. Суд зазначив, що докази були зібрані недостатньо ретельно, а місце трагедії не було належним чином охоронене. Деякі підозрювані втекли, а інші уникнули покарання через закінчення строків давності. Крім того, суд підкреслив, що розслідування мало бути проведене незалежним органом, а не підрозділами поліції, що в той день фактично сприяли заворушенням.
Ця справа має кілька важливих уроків:
Правоохоронні органи повинні діяти превентивно. Недостатньо просто реагувати на трагедію, її потрібно попереджати.
Держава повинна забезпечити справедливе розслідування. Це означає незалежне слідство, захист доказів і невідворотність покарання.
Інформаційна безпека є ключовою. Дезінформація може стати тригером для насильства.
Відповідальність посадовців має бути персоналізованою. Якщо керівники служб ухвалюють рішення, що спричиняють смерті, вони мають відповідати за це особисто.
Рішення ЄСПЧ — це не кінець, а початок. Воно зобов’язує Україну не лише виплатити компенсації, а й виправити помилки. Але як це зробити, коли минуло стільки часу? Я бачу кілька кроків, і вони не прості. По-перше, треба повернутися до розслідування. Так, свідків стало менше, докази зникли, але сучасні технології — від аналізу відео до експертиз — можуть дати нові зачіпки. Я бачив, як у справах десятирічної давнини знаходили правду завдяки наполегливості слідчих. Чому б не спробувати тут? По-друге, потрібна політична воля. Без неї будь-яке розслідування залишиться формальністю. Хтось має взяти на себе відповідальність і сказати: “Ми доведемо це до кінця”. По-третє, ми як суспільство маємо пам’ятати. Одеса — це не просто сторінка в підручнику. Це урок, який ми ще не вивчили. І якщо ми хочемо, щоб право на життя стало реальністю, а не словами, нам треба вимагати цього від влади — не лише в судах, а й на вулицях, у розмовах, у щоденному житті.
Найбільший урок цієї трагедії — цінність людського життя. Наша держава повинна стати гарантом безпеки громадян, а не стороннім спостерігачем у моменти криз. Справедливість у цій справі ще не відновлена, але вона повинна бути досягнута. Тому що пам’ять про загиблих вимагає не лише скорботи, а й дій.
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним Максим Гусляков вчора о 20:49
- Мир начал избавляться от иллюзий, связанных с ИИ Володимир Стус 27.06.2025 23:54
- Триваюче правопорушення – погляд судової практики Леся Дубчак 27.06.2025 16:19
- Дике поле чи легальна сила: навіщо Україні закон про приватні військові компанії (ПВК)? Галина Янченко 27.06.2025 16:03
- Реформа "турботи" Андрій Павловський 27.06.2025 12:07
- Оцінка девелоперського проєкту з позиції мезонінного інвестора, як визначити дохідність Роман Бєлік 26.06.2025 18:39
- Весна без тиші: безпекова ситуація на Херсонщині Тарас Букрєєв 26.06.2025 17:24
- Краще пізно, ніж бідно: чому після 40 саме час інвестувати в фондовий ринок Антон Новохатній 26.06.2025 16:20
- Коли рак – це геополітика. Або чому світ потребує термінової операції Дана Ярова 26.06.2025 12:35
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України Валерій Карпунцов 26.06.2025 12:18
- Воднева революція на колесах та чому Україні не можна залишатися осторонь? Олексій Гнатенко 26.06.2025 12:15
- Ризики Закону про множинне громадянство Андрій Хомич 26.06.2025 10:57
- Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України Дмитро Зенкін 25.06.2025 13:10
- Товарознавча експертиза у справах про недостовірне декларування Віктор Худоченко 25.06.2025 13:00
- Симуляція безпеки: таблички замість життя. Троянди – на бюджеті. Люди – на підлозі Дана Ярова 25.06.2025 12:36
- Дискреція не без меж: перші рішення на користь кандидатів до апеляцій 1635
- Як керувати бізнесом за тисячі кілометрів і залишатися лідеркою: мій особистий досвід 479
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України 444
- Реформа "турботи" 151
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві 98
-
Шалений дефіцит ракет. Чому чиновники гальмують розвиток системи ППО-ПРО України
28445
-
"Гра в кальмара 3": ексклюзив LIGA.net з режисером і зірками шоу про фінал, конфлікти і продовження
Життя 19180
-
"Юля друга". Банкова готує відставку Шмигаля – хто може стати новим прем'єром: усе про ротації
13014
-
Дратують фото з моря: чому чужі Instagram-відпустки викликають заздрість і чи це нормально
Життя 12805
-
Чому жінки після 40 йдуть з сім’ї, а чоловіки купують мотоцикли: правда про кризу середнього віку
Життя 10778