Проаналізуємо податкові відносини між державною владою та її наймачем
Для національного платника податків вже стали звичними словосполучення: позапланові перевірки, акт перевірки, коригування податкового кредиту, податкове повідомлення-рішення, оскарження результатів перевірки і тому подібне.
Як і раніше, у 2013 році головним важелем в податковому контролі Міністерство доходів і зборів знову обрало визначення правомірності формування податкового кредиту платника податків. Відповідно, незгодні з висновками актів «нікчемності операцій», платники податків знаходяться в постійному оскарженні дій податкових органів. До супроводження цих дій залучено, перш за все, особовий склад Міністерства доходів і зборів, а по-друге, адміністративні суди України. Обидва державні органи фінансуються за рахунок державного бюджету, тобто за кошти платників податків.
Довідкова інформація: Утримання Міністерства доходів і зборів обходиться державі (народу України) в 5 117 835,1 тис. грн. (5,1 млрд. грн.) Дані державного бюджету на 2013 рік.
Утримання апарату та покриття витрат на здійснення правосуддя адміністративного судочинства в Україні обходиться державі (народу України) в 529 554,7 тис. грн. (529,6 млн. грн.) Дані державного бюджету на 2013 рік.
За звітними даними Вищого адміністративного суду України тільки протягом 1 півріччя 2013 року близько 50 % справ розглянутих адміністративними судами України пов’язані зі спорами у сфері реалізації податкової політики. Така тенденція майже не змінна протягом року.
Отже, фактично платник податків фінансує діяльність державних органів направлену проти такого платника податків.
Звичайно така тенденція не вносить конструктивні зміни в економіку держави, а тому для збалансування нарахувань і надходжень контролюючі органи повинні зрозуміти одну важливу річ. Неправомірне збільшення податкового на платника податків породжує підвищення останнім вартості товарів (робіт, послуг), що ним виробляються.
Користувачем таких товарів (робіт, послуг) є в тому числі представники державної влади: Міністерства доходів і зборів України та адміністративних судів України, отже підвищення податкового тиску впливає одночасно на підвищення особистих витрат цих державних контролерів, які користуються зазначеними послугами.
Вказана вище інформація наведена в статті саме для того, що останнім часом державні органи забувають, для кого і за чиї кошти вони функціонують.
Зауважте, керівництво Міністерства доходів і зборів України в своїх звітах зазначає виконання плану надходжень до бюджету, як свої досягнення, хоча в дійсності планове надходження податків практично не залежить від дій державного органу. Всі позапланові намагання міністерства знаходяться на оскарженні, а тому навмисно ці цифри публічно не озвучено, бо в даному випадку міністерству нема чим похвалитись.
Український платник податків знаходиться у дивовижному стані в порівнянні з європейським, він за власні кошти утримує свого наглядача і ще оплачує судове доведення своєї правоти.
Україною взято курс на імплементацію європейських стандартів, це стосується і адміністрування податку на додану вартість. На сьогодні податок на додану вартість є основним непрямим податком у державах-членах Європейського Союзу. Частина надходжень від цього податку спрямовується на фінансування бюджету ЄС. Застосування податку на додану вартість є неодмінною умовою для вступу до ЄС нових членів.
Європейські інституції, аналізуючи діяльність органів державної влади України, розуміють, якщо 50 % оскаржень дій державних органів стосуються податкових відносин, то, мабуть, в цій сфері законодавство не досконале або порушується тією чи іншою стороною.
Як ми вже проаналізували, в даний час порушення як раз відбувається в результаті власного «ручного» коригування Міністерством доходів і зборів України системи адміністрування податку на додану вартість. Якщо державою обрано європейський курс розвитку, таке «ручне» самостійне коригування податку на додану вартість контролюючим органом є дією протиправною.
Але, як сумлінні платники податків, будемо по-європейські відверті та чесні самі до себе, мінімізація податків немає нічого спільного з їх оптимізацією та плануванням. Якщо робота з «сумнівним» контрагентом є більш простим способом побудови бізнес процесів, то ситуація в країні не зміниться, вона з року в рік буде перетікати в один стан: донарахували – оскаржили.
На словах ми прагнемо будувати цивілізований бізнес, Україна прагне виходити на міжнародну арену як серйозний гравець, ми хочемо, щоб з нами рахувались як з рівноправним партнером. Давайте задамо собі питання, а чи готові ми особисто до тих правил, до яких наближаємось?
В Європі увага з боку контролюючих органів рівнозначна втраті ділової репутації, а в подальшому, можливо, і бізнесу. Відповідальність за неправомірну податкову вигоду не має пом’якшуючих норм – тільки кримінальна. Рентабельність в розмірі 10-15% вважається нормою. Податкове навантаження на прибуток до 30 %, на заробітну плату до 40%. Відсутнє, як таке, оскарження дій органу владних повноважень за відмову в прийнятті декларацій з ПДВ чи відмові реєстрації податкових накладних або за неправомірне донарахування ПДВ. Це нонсенс в європейському праві.
Норма європейського розвитку – знання своїх прав, повага до обов’язків, податкове планування, стратегія та моделювання бізнес процесів.
Довгострокова стратегія податкового планування, особливо на рік – це основа європейської моделі розвитку. Податкове законодавство нашої держави дозволяє побудувати нормальну, дієву модель бізнес планування. Цього варто лише прагнути і розпочинати діяти, спочатку за підтримки професіоналів, потім самостійно.
Ми повинні навчитись самі і навчати своїх нащадків будувати свій бізнес по європейські, а потім вимагати державного контролю відповідно до європейських вимог.
