Доволі контроверсійним з точки розуміння необхідних змін Конституції України є питання громадянства та множинного громадянства.
Враховуючи, що переважна більшість українських громадян взагалі не читали Конституцію України або лише колись її поверхово переглядали, їхнє уявлення про регулювання питання громадянства в ній вкрай погане. Сумний парадокс, що це стосується не тільки пересічних громадян, а навіть нардепів та осіб, що були у той чи інший час членами уряду. Неодноразово мав можливість це спостерігати особисто.
Ось ця категорія громадян щиро вважає, що українська конституція взагалі виключає можливість припинення громадянства. Вони посилаються на стаття 25 Конституції України, в якій вказується, що “Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі”.
Але враховуючи, що українська конституція виписана не дуже добре, то ці добродії взагалі не звертають увагу і не розуміють норми статті 4 Конституції України, в якій наголошується, що “В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом”.
Тобто, крім норм Конституції України, які регулюють це питання, є ще і норми закону “Про громадянство України”. З нормами якого, у порівнянні з нормами Конституції, знайомі ще менше людей. Що, звісно, не дивно.
Отже, як бачимо, у нас у конституції використовуються різні терміни: “позбавлення громадянства” і “припинення громадянства”. Їхня різниця сама по собі для людей далеких від юриспруденції складна для розуміння. А суть її полягає у тому, що українських громадян позбавити громадянства не можуть, але припинити його можна, якщо вони добровільно отримали інше громадянства або якщо при його отриманні порушили вимоги законодавства. Саме такі порушення, до речі, було підставою для припинення громадянства Михаїла Саакашвілі. І Верховний Суд визнав законність того рішення.
З урахуванням фундаментальної цінності питання прав громадянства, по-перше, його основні регулюючи норми, які стосуються наявності, набуття та припинення, мають бути відображені напряму у Конституції України, окремим розділом у декількох статтях, які слідують одна за іншою, без відсилання до норм законодавства. Це важливо, хоча б з тих міркувань, що конституційне право громадянства надто важливе, щоби можна було їм маніпулювати за допомогою змін до законодавства, які ухвалюються простою більшістю від загальної чисельності народних депутатів. У той же час зміни до Конституції України ухвалюються двома третинами від конституційного складу парламенту.
По-друге, залишається вкрай непростим питання множинного громадянства. Я, наприклад, не є прихильником дозволу множинного громадянства. Про що неодноразово наголошував. У той же час чверть столітня практика “засовування голів у пісок” нашим політикумом призвело до того, що у нас сотні тисяч, якщо не мільйони, громадян мають, окрім українського, також громадянство інших держав.
Наявність множинного громадянства стало інструментом політичного маніпулювання, політичної доцільності та політичного тиску з боку інших держав.
Припиняють українське громадянство для одних, при цьому про безліч інших, навіть публічних та відомих осіб, які мають, окрім українського, інше громадянство, якось “забувають”. Згадаємо хоча б повідомлення про “Дубінеску”, а також, наприклад питання, чи мають, окрім українського, інше громадянство брати Шефіри — бізнес партнери Володимира Зеленського? І якщо брати Шефіри і “Дубінеску” мають інше громадянство, то чому їхнє українське громадянство досі не припинили?
Насправді, питання регулювання множинного громадянства вже давно перезріло і його потрібно вирішувати на рівні Конституції України. Воно вкрай важливе, у тому числі, для функціонування української політичної системи.
Враховуючи, що воно наявне у надто великої частини українських громадян, вже пізно вирішувати його шляхом імперативної заборони. А значить потрібно в самій Конституції України відобразити різницю у правах українських громадян з єдиним громадянством та множинним. Якщо, зрозуміло, українське суспільство вважає необхідним таку різницю закріпити в ній.
Знову ж таки, враховуючи, що наша конституція давно стала “вінегретом” норм, які регулюють одні і ті самі питання, у нас вже є приклад, коли певні обмеження вже передбачені для осіб, які мають, окрім українського, інше громадянство. Так, у 2016 році, вносячи зміни до Конституції України в частині судової системи, у статті 126 вказали, що “Повноваження судді припиняються у разі: припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави”.
Отже, на мій погляд, необхідно чітко відобразити у Конституції України обмеження прав українських громадян, які мають множинне громадянство.
Так, мають бути встановленні обмеження для громадян з множинним громадянством обиратись президентом України, народним депутатом та депутатом органів місцевого самоврядування, міським головою та головою ОТГ. Також вони не повинні мати право бути членами уряду, суддями, державними службовцями.
Служити можна лише інтересам однієї держави!
Підлягають дискутуванню непрості питання, чи повинні вони мати право обирати осіб на виборні посади в органи державної влади та місцевого самоврядування. Бо якщо матимуть, то можуть виникати цілком обґрунтовані сумніви, чи не обирають вони осіб, які прямо чи непрямо здійснюватимуть діяльність в інтересах інших держав, громадянами яких вони є. Як приклад, ситуація на Закарпатті та наші вельми контроверсійні відносини з Угорщиною.
Крім того, прямо у Конституції України мають бути визначені обмеження для осіб з множинним громадянством в частині праці на керівних посадах та прямого чи опосередкованого розпорядження, володіння, користування корпоративними правами компаній, які працюють у сфері телекомунікацій, ЗМІ, розподільчих газових та електромереж, ВПК.
Але, дозволяючи множинне громадянство, необхідно буде встановлювати у Конституції України норму, яка передбачає безумовне припинення громадянства для осіб, які визнані винними у колабораціонізмі в інтересах держави-агресора чи яка здійснює акти міжнародного тероризму по відношенню до України.
Також українське громадянство має припинятись для осіб, які в розумні строки (наприклад протягом 90 чи 180 днів) не повідомили державні органи про наявність чи набуття громадянства інших держав. При цьому до них має застосовуватись кримінальне покарання, якщо вони, не повідомивши про множинне громадянство, намагались обійти обмеження, передбачені Конституцією України.
Також у Конституції України варто відобразити вимоги для осіб, які бажають набути українське громадянство, в частині основ знань української мови та історії України на рівні неповної середньої освіти.
Також ці особи з певним строковим обмеженням (але не менше 10 років) повинні набувати право обирати, бути обраними та бути призначеним на виборні посади та керівні посади в органах державної влади та органи місцевого самоврядування.
І наприкінці цього блоку змін до політичної системи, хотів би, з урахуванням важливості питань громадянства для всіх громадян України, зазначити, що всі зміни до розділу Конституції України в частині громадянства мають ухвалюватись виключно на всеукраїнському референдумі.
