Нещодавно Міністерство фінансів України опублікувало документ, який визначає стратегію реформування державного банківського сектору. Відразу зазначу, що версія, яка аналізується, є «публічною», тобто цілком ймовірно, що документ не у повному обсязі відкрит
Нещодавно Міністерство фінансів України опублікувало документ, який визначає стратегію реформування державного банківського сектору. Відразу зазначу, що версія, яка аналізується, є «публічною», тобто цілком ймовірно, що документ не у повному обсязі відкрито для доступу громадян.
Мінфін розподіляє банки, що перебувають у державній власності, на системоутворюючі («Ощадбанк» та «Укрексімбанк») та несистемоутворюючі (всі інші).
Системоутворюючі державні банки залишатимуться у державній власності в короткостроковій перспективі. Впровадження кращої практики корпоративного управління та досягнення стратегічних цілей системоутворюючими державними банками створить необхідні умови для їх приватизації у 2018–2019 роках.
Щодо несистемоутворюючих банків держава не має намірів бути довгостроковим власником та планує вийти з їх капіталу до кінця 2017 року.
Мотивуючи рішення щодо відчуження як одних, так і інших банків, які перебувають у власності держави, Мінфін посилається на світову практику (Польща, Чехія) та вказує, що в 2009-му році частка держави в банківському секторі розвинених країн становила 8 % та 22 % у країнах, що розвиваються (напередодні кризи 2008 р. частка держави в банківських активах розвинених країн була дещо меншою і становила 6,5 %). У той же час станом на сьогодні частка активів державних банків на українському банківському ринку становить близько 26 %.
Станом на кінець третього кварталу 2015-го року кредитний портфель державних банків становив 231 млрд грн (із урахуванням резервів) та був сформований в основному за рахунок кредитів корпоративним позичальникам. Фінансовий стан банків характеризується високим рівнем проблемної заборгованості та, як наслідок, значною збитковістю (на кінець третього кварталу 2015 року чистий збиток перевищив 13 млрд грн, а чистий збиток за 2014 рік становив близько 26 млрд грн).
При цьому в концепції зазначається, що потенційно існує можливість щодо тимчасового зростання частини держави через можливі зміни в банківському секторі країни. Таке зростання є небажаним, але може бути пов'язане з необхідністю упереджувальної участі держави у вирішенні проблем банківської системи. Кінцевою метою таких дій є забезпечення стабільності банківського ринку.
На цьому толерантно написаному пункті варто зупинитися більш детально, оскільки упередження участі держави у вирішенні проблеми банківської системи є нічим іншим, як додатковим фінансуванням Фонду гарантування вкладів, необхідного у випадку подальшого свавільного з боку НБУ виведення банківських установ із ринку. Ймовірно, такі випадки ми зможемо спостерігати за результатами виконання планів докапіталізації, розроблених за підсумками стрес-тестування. Нагадаємо, що НБУ має намір визнавати банки проблемними та виводити їх із ринку, якщо акціонери не проводитимуть вчасно додаткову капіталізацію. Таким чином, Міністерство фінансів заздалегідь передбачає, що частка держави в банківському ринку, попри плани до скорочення, може бути і збільшена.
Типовими проблемами діяльності державних банків Міністерство фінансів визначає: наявність політичного впливу на процес прийняття рішень, підміну корпоративного управління директивним підходом з боку урядів, а також розвиток банків, відмінний від покладених на них місій та пріоритетних напрямів діяльності і, як наслідок, перетворення державних банків в універсальні банки. Для подолання цих проблем планується запровадити дієвий механізм корпоративного управління, що сприятиме забезпеченню незалежності банків від політичного та адміністративного впливу, а також зміни до бізнес- та операційних моделей банків із метою досягнення найвищої ефективності та максимальної комерційної орієнтації.
Корпоративне управління впроваджуватиметься шляхом призначення незалежних членів наглядових рад за конкурсним відбором. Прогнозується, що розроблений Мінфіном порядок обрання закріпить кількісний склад учасників на рівні 7 осіб, які отримуватимуть винагороду на ринкових засадах. Міністерство фінансів планує обрати всесвітньо визнану компанію з підбору персоналу, яка проводитиме процес відбору усіх кандидатів до наглядових рад для обох СДБ (як громадян України, так і іноземців), яка до кінця червня 2016 року має надати перелік із не менше, ніж 42-х кандидатів.
Із цих 42-х осіб (мова йде про кандидатів виключно на посади в «Укрексімбанк» та «Ощадбанк») конкурсний комітет обиратиме членів наглядової ради. При цьому сам конкурсний комітет формуватимуть у рівній кількості представники, запропоновані Президентом України та Кабінетом Міністрів України.
Цікавий момент: оскільки не до кінця зрозуміло формальне відношення Президента України до питання економічної та банківської діяльності в країні, логічніше виглядали б пропозиції до участі в комітетах представників Верховної Ради України, громадських делегатів, асоціацій банкірів України, але не головнокомандувача ЗС України.
Крім того, концепція містить доволі цікаве застереження про те, що представники державних органів влади можуть бути включені до складу наглядової ради або правління державного банку за умови проходження конкурсного відбору та лише після їх звільнення з відповідних посад.
Відповідно до концепції, держава свідомо має намір відмовитися від повноважень з контролю за банками в розумінні контролю акціонерів комерційних банків.
Натомість пропонується посилити в цьому ракурсі роль департаменту фінансової політики Міністерства фінансів України. До його складу планується залучити банківських працівників, консультантів, юристів. При цьому, розуміючи, що такі люди на державну службу не підуть, Мінфін відразу зазначає, що незалежні спеціалісти консалтингових, юридичних та інших фірм залучатимуться до роботи на підставі короткострокових договорів або відряджень.
Одне з цікавих положень стосується того, що технічну допомогу в питанні оцінки діяльності департаменту та заходів, необхідних для його покращення, надаватимуть фахівці МВФ, і робота ця має бути завершена до кінця травня цього року.
З кожним із двох системоутворюючих банків до кінця 2016 року Мінфін (при консультації з фахівцями МВФ ) розробить рамкову угоду, яка визначатиме порядок взаємодії; належний рівень комерційної незалежності банків, а також буде визначено окремі питання, що потребують проведення консультації та узгодження з Мінфіном.
Визначено цільові клієнтські сегменти для двох банків. Для Ощадбанку — роздрібний, мікро, малий та середній бізнес (з акцентом на АПК та проекти в сфері енергоефективності); великий бізнес – клієнти з таких галузей економіки – енергетика, АПК та інфраструктура.
Укрексімбанку: експортно-орієнтовані підприємства; підприємства, які реалізовують імпортні проекти: інвестиційні, торгові з залученням міжнародних фінансових організацій та першокласних банківських установ; українські підприємства, що виконують контракти за кордоном, обслуговування міждержавних/міжурядових торгівельних/інвестиційних угод.
За результатами реалізації цих заходів, відповідно до планів Мінфіну, Ощадбанк повинен увійти до ТОП-5 з кредитування роздрібного бізнесу та в ТОП-3 з кредитування та депозитів мікро, малого й середнього бізнесу.
Крім того, із нововведень – це приєднання Ощадбанку до Фонду гарантування вкладів. Відповідний процес буде розпочато з 2017 року, тобто, важлива для громадян-вкладників інформація, після приєднання до ФГВФО, сума компенсацій у випадку банкрутства (маловірогідно, але все ж) буде аналогічна тій, яка виплачується вкладникам інших банків.
«Укргазбанк» протягом І кварталу 2016 року підготує стратегію розвитку, орієнтовану на продаж державної частини в капіталі банку до кінця 2017 року. Стосовно «Родовід банку», то держава протягом 2016 року вийде зі структури його власності. Реалізація часток у двох останніх банківських установах, на думку Мінфіну, буде позитивним сигналом для ринку банківських послуг.
Щодо системоутворюючих банків, то до середини 2018 року держава буде намагатися продати не менше 20 % акцій через конкурс, за умови ефективного впровадження новітніх стратегій. Остаточне рішення щодо продажу акцій має ухвалити КМУ не пізніше І кварталу 2018 року.
При цьому в Стратегії чітко та прямо зазначається, що держава зацікавлена в залученні міжнародних фінансових організацій (наприклад, МФК, ЄБРР, НІК) в якості часткових власників або інвесторів.
У довгостроковій перспективі (2020–2025 роки) держава розглядатиме можливість повної приватизації банків, оскільки не має наміру зберігати свою частку власності довше, ніж це необхідно для максимізації вартості для платників податків.
Таким чином, варто чітко простежити тенденцію, за якої ключові проблеми управління стратегічними об’єктами державної власності в майбутньому здійснюватимуться під чітким поглядом міжнародних організацій, які й закликаються в подальшому до участі в придбанні цих об’єктів, тобто вони фактично готуватимуть під себе те, що повинні купити. Можливо, це й правильно, оскільки, віддавши такі можливості нашим співвітчизникам, високою є ймовірність того, що підприємства будуть доведені до банкрутства.
