Пільгові перевезення автотранспортом: соціальне зобов’язання чи фінансовий тягар

В Україні вже не перший десяток років хронічно стоїть проблема пільгових перевезень автомобільним транспортом в Україні

Поточна ситуація не задовольняє потреби ні пасажирів пільгових категорій, ні автобусних перевізників. Так, сьогодні громадяни хоч і мають законне право на безкоштовний проїзд, проте не завжди можуть ним скористатися, бо перевізники часто змушені обмежувати кількість пільгових місць через відсутність компенсації від держави. Так, за даними МАПА, у 2024 році заборгованість держави перед перевізниками за перевезення пільговиків склала понад 117 млн грн (дані зібрані по 10 областям, у 2024 році продано 1,3 млн «пільгових» квитків).

Буква закону

Що таке перевезення пільгових категорій пасажирів та як має відбуватися компенсація.

Теоретично законодавство зобов’язує перевізників надавати безоплатні послуги понад 14 категоріям пільговиків та гарантує компенсацію за такі перевезення від організаторів перевезень. На практиці більшість транспортних підприємств взагалі не отримує жодної компенсації. Частина ж отримує її із затримками або в мінімальному обсязі. Як наслідок — занедбаний рухомий склад, згортання маршрутів, втрата робочих місць і, головне, – погіршення доступу до транспорту для тисяч людей у регіонах.

З 2016 року, згідно зі змінами до Бюджетного кодексу, фінансування пільгових перевезень передано на рівень місцевих бюджетів. Але це не створило дієвого механізму — навпаки, ситуація стала ще більш фрагментованою.

Органи місцевого самоврядування самі вирішують, скільки коштів виділити і кому компенсувати. У різних громадах – різні підходи. У когось вистачає бюджету на всі категорії, хтось не компенсує нічого. За інформацією, наданою Міністерством фінансів України, у 2024 році на відшкодування витрат перевізникам за пільговий проїзд в автомобільному транспорті з місцевих бюджетів було заплановано – 2 млрд грн, із них перевізникам фактично спрямовано 1,9 млрд гривень. У 2025 році на таку мету місцеві органи влади й органи місцевого самоврядування запланували 1,8 млрд гривень. Проте, без чіткої процедури розподілу ці кошти можуть залишитися лише на папері.

Перевізник — поза грою

Крім відсутності чіткого механізму компенсації, ще однією проблемою є те, що витрати пов'язані із забезпеченням пільгового проїзду, повністю лягають на перевізника, у зв’язку із чим останній лише «терпить» збитки. Насправді перевізник має бути виключений із цього ланцюга, а процес компенсації має включати лише дві сторони - пільговика та орган місцевої влади. За даними МАПА, деякі перевізники установили «ліміт» на перевезення пільговиків — дві людини на рейс, що провокує соціальні конфлікти та не відповідає закону. Перевізник не може відмовити пільговику в поїздці, навіть якщо це буде половина місць в автобусі, проте відсутність компенсації за пільговий проїзд призводить до збитковості. Очевидно, що у такій моделі важко очікувати на розвиток галузі, інвестиції у нові автобуси, сервіс та безпеку.

Законопроєкт №5651 або чи маємо шанс на зміну

На розгляді Верховної Ради перебуває законопроєкт №5651, який передбачає надання пільг у формі грошової компенсації, а не безоплатного проїзду. Це крок до прозорості, адресності та відповідальності на місцях.

Так, документом пропонується новий механізм компенсації – адресна компенсація пільговику. Механізм компенсації мають затверджувати органи місцевого самоврядування. Це стимулюватиме адресність пільг, знизить навантаження на перевізників та мотивуватиме органи місцевого самоврядування раціональніше планувати витрати.

Законопроєкт дозволяє органам місцевого самоврядування самостійно визначати порядок і розмір компенсації – але в межах своєї бюджетної спроможності. І головне – повертає логіку в систему «послуга — оплата — компенсація».

МАПА підтримує цю ініціативу та вже звернулась до ключових комітетів Верховної Ради, Кабміну та профільних міністерств. Ми переконані: це реальний шанс вивести галузь із кризи.

Що ми отримаємо в результаті?

Прийняття законопроєкту дозволить:

• знизити соціальну напругу;

• вирішити конфлікти між пільговиками та перевізниками;

• мотивувати громади ефективно використовувати свої бюджети;

• планувати транспортну мережу з урахуванням реальних потреб;

• забезпечити прозорий облік кожного перевезення;

• створити умови для розвитку перевізників.

P.S.

Пільгові перевезення — не просто соціальна послуга. Це показник зрілості держави, її здатності захищати вразливих громадян і водночас створювати справедливі умови для бізнесу. Ми закликаємо депутатів підтримати законопроєкт №5651. Це не лише про транспорт — це про гідність, прозорість і майбутнє соціальної політики України.