Українські ломоносови

Опорні школи стали панацеєю від загального занепаду якості освіти.

Опорні школи стали панацеєю від загального занепаду якості освіти. Сьогодні саме їх називають дверима до високоякісного процесу навчання. І це в умовах, коли так грубо порушено конституційне право кожного громадянина України на освіту і, відповідно, на рівний доступ до неї. І це не просто заява. Це моя думка, що має досить вагоме обгрунтування.

Ми мріємо створити конкурентоздатну економіку, науку, підприємництво і т.п. Але не маємо відповіді на головне запитання: а хто їх буде створювати? Чи здатна сьогоднішня система освіти виховати цих творців?!

Розпочнемо з малого – зі школи. Вже 25 років поспіль на теренах нашої держави відбувається будь-що, тільки не ефективні реформи, в тому числі й у галузі освіти.

Згадайте 1993 рік. Саме тоді вперше тестували аналоги сучасного ЗНО. Потім щорічна зміна програм, підручників, підходів, умов вступу до вишів, отримання наукових ступенів тощо. Змінилось багато що. Окрім нескінченного політичного популізму та спекуляцій у тих галузях, де можна вкрасти, приспавши увагу українців солодкими обіцянками та прогнозами. А що ми реально отримали за 25 років? Стабільне зниження заробітних плат та соціального забезпечення педагогів, яке останніми роками все менше відповідає вимогам нормального існування.

І зараз нова псевдореформа – створення опорних шкіл. А це: закупівля шкільних автобусів та 700 млн грн з державного бюджету України на 2016 рік.

А тепер просто цифри: за заявами МОН, в Україні 613 шкіл, в яких навчається менше ніж 25 учнів (чи враховані тут учні початкової школи, невідомо), всього по Україні таких учнів трохи понад 15 000. У цьому році в результаті скандального тендеру, про який вже усі розказали, закуплено 1000 автобусів. Тобто на кожних 15 дітей - по 1 автобусу.

Виникає ряд запитань:

1) Що економимо?

2) Де заявлена ефективність використання бюджетних коштів?

3) Де шкільні автобуси, які були закуплені у попередні роки?

4) Кого і куди вони возять?

5) Чи пристосовані усі ці шкільні автобуси до наших доріг місцевого значення – по яких сьогодні може пересуватися або гужовий транспорт, або великогабаритні важкогрузи, які вивозять українське зерно в порти для продажу закордон?

Найбільш цікаве те, що на закупівлю саме цих автобусів передбачено 500 млн грн. А на решту - 200 млн грн - передбачено оснащення шкіл. Вибачте, але чим саме ми будемо на ці кошти оснащувати школи?

Гарним кольором стін хіба що та металопластиковими вікнами, якщо грошей вистачить. Невже лише це є запорукою ефективного процесу навчання.

Очевидним залишається одне – чим складніша схема, тим легше поцупити гроші. А насправді є багато простих рішень, які вже зараз зможуть змінити систему освіти:

1) у сільській місцевості об’єднати школи і садочки в одному приміщенні;

2) створити районні центри управління навчальними закладами, тим самим скоротивши витрати на утримання;

3) створити умови для ефективного приватно-державного партнерства у цьому секторі (сьогодні, наприклад, аграрії, як ніхто інший, зацікавлені в тому, щоб люди не їхали з села, а поверталися після отримання відповідної освіти);

4) проаналізувати, що ефективніше – возити дітей у «тарантасах» чи може висококваліфікованого вчителя;

5) і найголовніше – реформу треба починати з процесу підготовки педагогічних кадрів та підвищення їх соціальних гарантій.

Ніби все просто, але так складно для можновладців… Цікаво, де вони навчались…?