Незважаючи на засилля "зради" у вітчизняній медіасфері все ж потрібно визнати, що децентралізація, на фоні інших реформ, принесла цілком позитивні результати.
Не треба бути сивочолим істориком щоб пригадати, що розмови про передачу повноважень та фінансів так би мовити “на місця” велися з часів отримання Незалежності. Але чесно кажучи, реально цим почалися займатися тільки після Революції Гідності. Уряд Арсенія Яценюка розпочав практичну роботу в цьому напрямку, потім естафету перехопив новий очільник Кабінету Міністрів Володимир Гройcман.
Звичайно, дехто вважає ці потуги успішними, хтось навпаки - провальними, як то кажуть точка зору залежить від місця сидіння. Але при цьому, позитивні наслідки децентралізації, передовсім в фінансовому сенсі, визнали навіть вороги української держави. Один з головних розпалювачів “руской вєсни” Олєг Царьов із великим жалем зазначив, що в українській глибинці завдяки децентралізації, почали ремонтувати школи, лікарні, займатися інфраструктурними проектами. Хай можливо не в тих обсягах, яких хочеться, але все ж процес зрушив з місця.
Якщо відкинути багатослівні теоретизування то практично децентралізація означає те, що в державно-адміністративному устрої України з’являються об’єднані територіальні громади (ОТГ), які на власний розсуд розпоряджаються частиною податків, що збираються на їх території. І саме це, за задумом ініціаторів, повинно стати рушієм якісних перетворень в регіонах. Само собою зрозуміло, що керівники на місцях набагато краще володіють інформацією куди направити гроші ніж припустимо столичний чиновник, який відповідає за планування бюджету.
До речі, перед запуском активної фази реформи можна було часто почути, що мовляв українське суспільство пасивне і не сприйме децентралізацію за дійсно потрібний інструмент розвитку громад. Але соціологи переконують в зворотньому. Так результати соціологічного дослідження, яке проводилося Київським міжнародним інститутом соціології в листопаді-грудні 2018 року говорять про те, що 58% опитаних вважають потрібною реформу децентралізації. Цікавим є той факт, що 43% розуміють децентралізацію як передачу повноважень та ресурсів в руки місцевим органам влади. І за великим рахунком це спрощення не далеке від істини. Адже гроші залишаються на місцях, що дозволяє територіальним громадам фінансувати утримання дитячих садків, шкіл, лікарень і будувати нові інфраструктурні об’єкти. Образно кажучи, влада стає ближчою. Одночасно з цим, новий тягар відповідальності примушуватиме місцевих керівників швидше та якісніше реагувати на виклики. Люди висуватимуть щоразу жорсткіші вимоги до своїх обранців, що призведе до формування того класу очільників, які готові працювати в непростих умовах, конкурувати між собою за інвестора а не просто сліпо виконувати вказівки з області чи Києва.
Як і в будь-якій добрій справі є тут і своя ложка дьогтю. В даному контексті такою можна вважати можливі війни регіональних еліт, які сприймають передачу повноважень та фінансів як шанс отримати чи закріпити свій вплив. А це вже реальна загроза втрати керованості країни. До того ж можна очікувати проблем від російських спецслужб, які неодмінно спробують скористатися такою можливістю та знову розіграти карту “штучності української єдності”.
Повертаючись до мови цифр хочеться сказати, що на сьогодні створено вже понад 900 об’єднаних громад, які користуються розширеними повноваженнями, ресурсами та землею. Доходи місцевих бюджетів за декілька років проведення реформи виросли більше ніж в 4 рази. В 2018 році уряд підтримав регіони у розмірі 37.8 млрд грн, що є рекордним показником. Ці гроші громади витрачають на свої проекти.
В наступних публікаціях я розповім про успішні випадки, які вже можуть похвалитися серйозними досягненнями. А їх повірте не мало.
