Правові засади проведення судової експертизи

Судова експертиза – цедослідження  експертом  на  основі спеціальних  знань  матеріальних об'єктів,  явищ і процесів,  які містять інформацію  про  обставини  справи,   що   перебуває  у провадженні органів досудового розслідування чи суду [1].

Судова експертиза здійснюється“приватними” експертами та “державними” судовими експертами – працівникамидержавних спеціалізованих установ. Такими установами є: установи Мінюсту(науково-дослідні установи судової експертизи), судово-медичні тасудово-психіатричні установи Мінздраву, експертні служби МВС, Міноборони, СБУ,прикордонної служби. Лише їх наділено правом проведеннякриміналістичних, судово-медичних та судово-психіатричних експертиз. 

Відомості щодо всіх судовихекспертів заносяться до відповідного Державного реєстру атестованих судовихекспертів (далі - Реєстр). Формально закон не пов’язує набуття (виникнення)статусу судового експерта саме із внесенням запису щодо нього доРеєстру, проте надає право відповідним органам та особам призначати судовуекспертизу лише тим експертам, яких внесено до цього Реєстру. 

Окрім атестованих судовихекспертів, яких внесено до Реєстру, судову експертизу можуть здійснюватифахівці з певних галузей знань (окрім криміналістичних експертиз, перелік якихнаведено у законодавчих актах). Водночас, така практика не є поширеною у діяльностісудових та правоохоронних органів.

До криміналістичних судовихекспертиз відносяться: почеркознавча; лінгвістична експертиза мовлення;технічна експертиза документів; експертиза зброї та слідів і обставин їївикористання; трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу,пов'язаних з одночасним спричиненням тілесних ушкоджень, які проводяться в бюросудово-медичної експертизи); фототехнічна, портретна; експертиза голограм;відео-, звукозапису; вибухотехнічна; матеріалів, речовин та виробів(лакофарбових матеріалів і покрить; полімерних матеріалів; волокнистихматеріалів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; скла, кераміки;наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів;спиртовмісних сумішей; ґрунтів; металів і сплавів; наявності шкідливих речовину навколишньому середовищі; речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічнихречовин; харчових продуктів; сильнодіючих і отруйних речовин); біологічна [2].

Недопущення до виконаннявказаних видів судових експертиз фахівців, яких не внесено до Реєстру,виглядає дискусійним. Водночас, такі особи можуть надавати висновок спеціаліста(а не судового експерта) та у такому статусі приймати участь у відповідномуюрисдикційному процесі.

У кримінальному провадженніспеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичкамизастосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під часдосудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребуютьвідповідних спеціальних знань і навичок [3].

Такий спеціаліст, на відмінувід судового експерта, не несе відповідальності за свої дії на підставі статей 384(завідомо неправдивий висновок експерта) та ст. 385 (відмова експерта безповажних причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді або під часпровадження досудового розслідування) Кримінального кодексу України та, відповідно,про це не попереджається [4].

При проведенні судовоїекспертизи експерт керується методиками, внесеними до відповідного Реєструметодик (http://rmpse.minjust.gov.ua),що ведеться згідно з вимогами нормативно-правових актів [5].

Доступ до текстів методик,методичних рекомендацій, посібників тощо надається розпорядником – Міністерствомюстиції України - за запитами зацікавлених осіб, при цьому вказані розробки длясудових експертів з криміналістичних видів досліджень становлять службовуінформацію відповідно до наказу Мінюсту від 08.06.2011 № 1537/5.

«Методиками», щовикористовуються судовими експертами у своїй діяльності, є різноманітні посібники,методичні рекомендації тощо. Процедуру атестації та реєстрації методикпередбачено, зокрема, постановою Кабміну від 02.07.2008 № 595 «Про затвердження Порядкуатестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз».

Під терміном «методика судовоїекспертизи» можна розуміти детально регламентовану програму вирішенняекспертного завдання (експертних завдань), яка складається з послідовнихпрактичних та розумових операцій, що спрямовані на пізнання властивостей ізв’язків досліджуваних об’єктів (матеріальних об’єктів, явищ, подій) тапередбачають застосування при цьому системи методів та засобів, а також правилпри проведенні експертного дослідження [6, с. 8].

Окрім відповідних методик експертвикористовує нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні,національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення,інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи ДержспоживстандартуУкраїни), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державнікласифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР,науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо.

Визначення способу проведення експертизи(вибір певних методик та методів дослідження) належить до компетенції судовогоексперта. Дискусійним є питання, чи може судовий експерт виконати експертизу завідсутності у Реєстрі методик будь-якої методики. Здається, це залишаєтьсяна розсуд та відповідальність самого експерта. 

Окрім Реєстру відповідних методик Мінюстом затверджуютьсята оновлюються переліки рекомендованоїнауково-технічної і довідкової літератури та програмних продуктів, щовикористовуються під час проведення судових експертиз та експертних досліджень, якітакож використовуються судовими експертами [7].
 
Питання проведення судовоїекспертизи (виконання експертних досліджень) та складання висновків судовогоексперта досить детально врегульовані Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних дослідженьта Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначеннясудових експертиз та експертних досліджень. Інструкція безпосередньорегламентує діяльність експертних установ Мінюсту та “приватних” судовихекспертів, що не працюють в цих установах та були атестовані в якості судовихекспертів Центральною експертно-кваліфікаційною комісією Мінюсту [2]. 

Водночас,практика призначення та проведення судових експертиз свідчить про наявністьпевних прогалин та суперечностей при виконанні вимог вказаної Інструкції.Зокрема, нею не передбачені можливості обміну документами між експертнимиустановами та особами, які призначили експертизу, в електронній формі, щоздатне було б значно прискорити процеси виконання судових експертиз. 

Крімтого, надмірна регламентація строків проведення судових експертиз, задоволенняклопотань судових експертів та тому подібне не завжди враховує як специфікуокремих видів судових експертиз, так і об’єктивні можливості науково-досліднихустанов Мінюсту та їх територіальних відділень. Тому, як видається, Інструкція,поряд з іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи,потребує доопрацювання. 

Певнихкоректив потребують також нормативно-правові акти, що регламентують питанняоплати судових експертиз. Так, розрахунок вартості судових експертиз, виходячиз вартості однієї експертогодини по видах судових експертиз(проста, середньої складності, особливої складності), не завжди здатний врахувативсі обставини тієї чи іншої судової експертизи та наданих об’єктів дослідження[8]. Вартість однієї експертогодини щорічно індексується та затверджуєтьсянаказом Мінюсту.

Відсутнічіткі критерії визначення кількості годин на виконання тієї чи іншої експертизи(експертного дослідження), що нерідко призводить до скарг зацікавлених осіб нанеобґрунтовані, на їхню думку, рахунки за проведення судової експертизи. Крімтого, вбачається надмірним і сам поділ судових експертиз на вищевказанівиди. 

Крімтого, наразі відсутня легально закріплена можливість надання пільг (знижок) щодопроведення судових експертиз для тих осіб, що не мають можливості сплатити їхнювартість у повному обсязі. У той самий час, механізми зменшення судових витратта звільнення від них, передбачені, зокрема, Цивільно-процесуальним кодексомУкраїни [9], не завжди працюють на практиці.

Ці таінші питання, пов’язані із правовим забезпеченням судово-експертної діяльності,наразі опрацьовуються профільними підрозділами Мінюсту, урезультаті чого мають бути внесені відповідні зміни та доповнення довідповідних актів законодавства.

Література:

1. Про судовуекспертизу: Закон України // ВідомостіВерховної Ради України. - 1994. - № 28. –Cт. 232.

2. Наказ Міністерства юстиції України від08.10.1998 № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведеннясудових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій зпитань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» [Електронний ресурс].–Режимдоступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98/print1480663254500099.

3. Кримінальний процесуальнийкодекс України // Відомості Верховної Ради України.– 2013.- № 9-10, № 11-12, № 13. - Cт.88.

4. Кримінальний кодексУкраїни від05.04.2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. -Cт.131.

5. ПостановаКабінету Міністрів України від 02.07.2008 № 595 «Про затвердження Порядкуатестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/595-2008-п/print1480617797026973.

6. Розробка експертнихметодик : зміст, структура, оформлення (з урахуванням міжнародних стандартівсистем управління якістю, адаптованих в Україні): метод. рек. / О.Г. Рувін(голова авт.кол.). – Київ: КНДІСЕ, 2014. – 76 с. 

7. Наказ Міністерства юстиції України від 30.07.2010 № 1722/5 «Про затвердження переліків рекомендованої науково-технічної тадовідкової літератури, що використовується під час проведення судовихекспертиз» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v1722323-10/print1478500258854488

8. Наказ Міністерства юстиції України від 16.02.2016 № 417/5«Про встановлення нормативної вартості однієї експертогодини у 2016 році».
[Електроннийресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0253-16/print1464905809202823.

9. Цивільний      процесуальнийкодекс України від 08.03.2004 // Відомості Верховної Ради України. – 2004.- № 40-41, 42. – Cт.492.