Український ринок праці після 2014 року, а особливо в умовах повномасштабної війни, переживає не просто трансформацію - він зазнав глибоких «деструкцій», що роблять питання гідної оплати праці центральним для соціальної стабільності й економічного відновлення після війни.
Україна сумно відома тим, що рівень оплати праці українців є один з найнижчих серед країн Європи, і за цим показником нас вже випереджає Молдова та деякі африканські країни…Згідно з даними Міжнародного валютного фонду (МВФ), Україна є найбіднішою країною в Європі!
Середня заробітна плата в Україні за 2024 рік становила 20964 гривень, що еквівалентно 500 євро; для порівняння за даними Євростату: у ЄС – від 1100 (Болгарія) до 4542 (Австрія), Польща – 1650, Німеччина – 4100. У 7-10 разів менше!
Найгострішою соціальною проблемою України є критично великий розрив між високою вартістю життя і низькою оплатою праці!
Наявність цієї проблеми зумовлена тим, що в Україні з початку незалежності владна «еліта» сповідувала хибну політику дешевої робочої сили та будувала сировину модель економіки, як наслідок знецінення праці, зниження рівня професійності робітників, бідність і масова трудова міграція.
Характерним для слаборозвинутих країн і нажаль для України є низька питома вага витрат на робочу силу в собівартості виробництва так і оплаті найманої праці у структурі ВВП. Частка оплати праці найманих працівників у ВВП України знизилася – з 49,9% у 2013-му , 38,9% у 2017-му, до ~35% - у 2024. Частка заробітної платні в собівартості українських товарів становить у 2024 році становила лише 7% - 9%, тоді як у країнах Західної Європи 30-45%. А це свідчить про надмірну експлуатацію української робочої сили
Однією з причин малої частки зарплати в собівартості продукції є низький рівень доданої вартості, створюваної на українських підприємствах. Така проблема є найбільш характерною для продукції хімічної і металургійної галузей, підприємства яких належать одіозним олігархам. Якби Україна експортувала не сировину та полуфабрикати, а товари з глибшим ступенем переробки, більшою була б і частка заробітної плати у собівартості.
Замість модернізації промисловості, інвестування у заміну зношеного та застарілого устаткування вітчизняних підприємств власники-роботодавці примудряються отримувати надприбутки попри високу матеріалоємність та енергоємність виробництва - шляхом скорочення витрат на заробітну плату найманого працівника.
Деякі роботодавці стверджують, що в нас мала зарплата, тому що низька продуктивність праці. Однак не слід забувати, що продуктивність праці на 95% залежить від роботодавця: його здатності ефективно організувати процес виробництва, впровадити сучасні технології, навчити і підвищити кваліфікацію свого працівника.
Втім, сама держава причетна до ошукування найманих працівників, бо в нас податкове навантаження на фонд оплати праці є надмірним (41,5%).
Крім того, неможливо оминути увагою таку значну статтю витрат вітчизняних підприємств, як їхня корупційна складова, що, за різними оцінками, становить 10%-20% доходів підприємців. У житловому будівництві ця корупційна частка ще більша – 30-40% від собівартості.
Гострим питанням залишається й значна диференціація рівня оплати праці серед найманих працівників у різних видах економічної діяльності та регіонах.
Протягом останніх років найбільші заробітки були у сфері фінансових, посередницьких послуг, а не в сфері матеріального виробництва.
Співвідношення в посадових окладах між працівниками основних професій і топменеджментом (правління, наглядові ради) сягає 1:200 ( В європейських країнах в межах від 1:4 до 1:12)!
Середньомісячна зарплата жінок в Україні складає лише 75% зарплати чоловіків.
Кожен четвертий найманий працівник в Україні перебуває за межею бідності! Таке ганебне явище, як бідність серед тих, хто працює, просто не має виправдання з позиції європейської практики.
Проте, і заниженну зарплату недобросовісні роботодавці не вчасно сплачують, заборгованість з виплати заробітної плати досягла рекордного показника у більш ніж 3 млрд.грн!
Однією причин низької зарплати є вкрай неефективна та несправедлива система оподаткування та розподілу доходів. При цьому має місце кричуща майнова поляризація суспільства, розрив між доходами 10% найбідніших і 10% найбагатших критично надвеликий, так званий децільний коефіціент – 1:40.
Можновладцям та олігархам дуже пощастило, що терплячі українці мало страйкують і вдовольняються жалюгідними копійками.
Нажаль в Україні відсутній ефективний і дієвий соціальний діалог щодо шляхів підвищення продуктивності праці та більш справедливого розподілу доходу між роботодавцями і працівниками. Профспілки слабкі і розпорошені - не здатні до ефективного захисту інтересів найманих працівників. Роботодавці - жадібні та соціально безвідповідальні. Держава в результаті зрощення влади і крупного капітала втратила функції незалежного соціального арбітра та обслуговує корисливі інтереси олігархічних кланів
Ще одна з проблем забезпечення належного рівня оплати праці - інститут мінімальної заробітної плати, який не виконує покладеної на нього функції. відтворення робочої сили та утримання сімей.
Протягом останнього часу в Україні відбувається лише профанація та імітація реформування системи оплати праці.
Встановлення Урядом розміру мінімального посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС на рівні затвердженого в законі про державний бюджет штучно заниженого прожиткового мінімуму (втричі меншого за фактичні показники), призвело до «зрівнялівки» в оплаті працівників бюджетної сфери з 1 по 12 тарифний розряд, знецінення висококваліфікованої праці .
В результаті маємо штучно занижений рівень оплати праці працівників бюджетної сфери, наприклад у квітні 2025 року середня зарплата в сфері освіти , охорони здоров”я, культури становила 55% від середнього рівня по економіці.
На наш погляд, реформування оплати праці необхідно розпочати з нової удосконаленої методології визначення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, відновлення адекватної оплати праці в бюджетній сфері, в забезпеченні обґрунтованої міжпосадової, міжкваліфікаційної диференціації в оплаті праці та усунення диспропорцій у розмірах заробітної плати працівників однакової кваліфікації, що виконують роботу рівної цінності,
За розрахунками профспілок і незалежних експертів, мінімальна заробітна плата вже зараз має становити не менше 16000-20000 гривень. Якщо у влади вистачило б бажання і волі закрити чорні офшорні та кріпто «діри», стимулювати власне виробництво та детінізувати економіку, то вже найближчим часом середня зарплата досягла б 1000 $...
Підвищення заробітної плати - потужний стимул для розвитку економіки. Це зростання внутрішнього попиту, піднесення національного виробництва, нові робочі місця. Відтак, завдяки підвищенню зарплати кожного українця з’явиться можливість забезпечити економічне зростання нашої держави!
Для реформування оплати праці в Україні необхідно відмовитися від хибної політики дешевої робочої сили і сировинної моделі. Терміново розпочати запровадження нової моделі економіки, що передбачає інноваційний розвиток, нові технології, зростання продуктивності праці, збільшення доданої вартості української продукції, більш справедливий розподіл доходу між роботодавцями та найманими працівниками.
В рамках європейської інтеграції України необхідно забезпечити виконання в повному обсязі положень щодо гідної оплати праці, якості людського життя, скорочення бідності, які передбачені в Угоді про асоціацію з ЄС, в Європейській соціальній Хартії, відповідними конвенціями Міжнародної організації праці.
Для успішної реформи необхідне справжнє соціальне партнерство, конструктивний та дієвий соціальний діалог між об’єднаннями профспілок, роботодавців, органами влади та високий рівень відповідальності за дотримання домовленостей та Угод (з формалізацією на законодавчому рівні). До соціального діалогу бажано запросити представників громадянського суспільства.
На законодавчому рівні першочергово:
Внести зміни до законодавства щодо деофшорізації та детінізації економіки України;
передбачити зменшення навантаження на фонд заробітної плати, впровадження прогресивної шкали податку на доходи фізичних осіб та оподаткування розкоші;
Встановити прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні фактичного його розміру, на основі осучаснених наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, з урахуванням потреб працівника на забезпечення житлом, медичним обслуговуванням, освітою відповідно до ратифікованої Україною Конвенції МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики та індексу споживчих цін;
встановити мінімальну заробітню плату згідно з урахуванням сімейної складової відповідно до ратифікованої Україною Конвенції МОП № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються, та індексу споживчих цін;
встановити посадовий оклад працівника I тарифного розряду за Єдиною тарифною сіткою у розміру більшому за мінімальну зарплату.
внести зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» щодо: підвищення розміру доходу, що підлягає індексації, до двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розрахованих згідно з нормами чинного законодавства з урахуванням положень Конвенції МОП №117; зниження порогу індексації до 101%; обмеження максимальної суми доходів, до якої застосовуватиметься механізм індексації грошових доходів.
встановити суворішу відповідальність за порушення законодавства про оплату праці, зокрема за несвоєчасну виплату заробітної плати з виплатою пені за кожен день затримки, за будь-які форми дискримінації в оплаті праці за гендерною та іншими ознаками.
