Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.

Відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна, що знаходиться у володінні та користуванні боржника

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або в позасудовому порядку (ч.1 ст. 24 Закону України «Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

Обтяжувач має право реалізувати заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.5 ч.1 ст. 26 Закону України «Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.4 ст.33 Закону України «Про іпотеку»)

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»).

У виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред’явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.  Виконавчий напис може бути пред’явлено до примусового виконання протягом трьох років з моменту його вчинення (ст. ст. 88, 89 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (ч.1, ч.2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ст. 133 «Правовий режим майна суб'єктів господарювання» Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Відповідно до ч.1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст. 292 Господарського кодексу України,  лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про фінансовий лізинг», з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про фінансовий лізинг»,  Лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані. Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи із системного тлумачення наведених правових норм вбачається, що правовий режим майна боржника, про яке йдеться у ч.1, ч.2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» доцільно з’ясовувати із змісту норм ст. 133 «Правовий режим майна суб'єктів господарювання» Господарського кодексу України, відповідно яких, господарська діяльність суб’єкта господарювання може здійснюватися на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління, на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України та закріплених відповідним договором з власником майна.

 Перелік використаних джерел:

1) Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»;

2) Закон України «Про нотаріат»;

3) Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів;

4) Закон України «Про виконавче провадження»;

5) Інструкція з організації примусового виконання рішень.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи