Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Прилетіла лиха звістка: на 68-му році життя помер Олександр Васильович Костюк – генерал-майор, колишній заступник командувача Протиповітряної оборони, заступник керівника ГУР МО України.
Родом він із Вінниччини. Колись його батька, Василя Федоровича, заслали керівником автоінспекції в Шаргородський район. Я ж тієї пори після школи прийшов трудитися до редакції районної газети. Сашко якось приніс туди свої юнацькі твори. Відтоді й дружили.
Саша з відзнакою закінчив військово-політичне училище. Був начитаною, грамотною людиною. Служив в Жезказгані (до 1994 р. Джезказган). Незалежність України застала його в Севастополі, де займав посаду начальника політуправління частин бойового забезпечення флоту. Українець за духом і переконанням, багато зробив у ті часи для українізації військових у Криму. Звідти висунутий на посаду заступника командувача ППО по роботі з особовим складом. Був надійною опорою у пана генерала В. Муляви, котрий посідав подібну посаду в Мінобороні, акивно українізовував наше військо.
Колись мене щиро здивував Олександр Васильович, приїхавши до мене в редакцію з несподіваною новиною. Мовляв, хочу залишити високу військову посаду, піти ще повчитися. Збагачуватись знаннями, до речі, було його своєрідним хобі.
Уже в ранзі генерала сів за підручники в Академії Генерального штабу (так, здається, звався той особливий навчальний заклад). По закінченні трудився заступником керівника Головного управління розвіки МО України. Кілька останніх років - на пенсії.
Це ми з генералом Костюком (травень 1995 року) організували вперше в Україні Вінницьке земляцтво у Києві, після якого подібні громадські організації почали рости, як гриби після дощу… Нині їх є по декілька від кожної області.
Мій друг був вельми простою, добродушною, щирою людиною. З ним мені завжди було легко й привільно. Ми розуміли один одно з напів погляду. Особливо ж, коли пан генерал був у формі. Високий, широкоплечий, синьоокий. У шитих погонах, широких лампасах. Не то, що якісь там полковники, яких нині тисячі...
Особливо ж сином генералом гордилася мати - Ніна Петрівна.
Якось ми удвох із Олександром Васильовичем їхали моїм службовим редакційним «Мерседесом» з Києва до Вінниці. Я за кермом. На трасі посеред Бердичева, хто знає цю дорогу, є залізнична колія. Тільки ми наблизилися до неї, як змигнув червоний світлофор. Генерал враз командує: «Вперед! Бо дуже довго будемо стояти. Вони тут надто рано перекривають дорогу…»
Я придавив акселератор, і ми за пару секунд були на протилежній частині траси. «Ф-фу!» - полегшено зітхнув Костюк. «Так не можна вчиняти, але нас змусили обставини…» - сказав, начебто вибачаючись за свою рішучість в екстримальну мить...
Тільки промовив він ці слова, позаду завила сирена. Міліцейське авто, котре стояло в черзі на переїзд перед залізничним семафором на цій стороні міста почало розворот, і кинулося нам навздогін. Усе це я, холодіючи душею, побачив у бокове скло. Ми перезирнулися. Саша показав мені пальцем на обочину, мовляв, зупиняйся: винні, будемо відповідати.
За мить міліцейська машина хвацько перегородила нам дорогу. Звідти вискочив офіцер і буквально підбіг до моїх, з опущеним склом, дверей. Нагнувся, щоб побачити, хто знаходиться у салоні, і вперся поглядом у генерала. Костюк сидів як маршал на троні, міцносціпивши уста. Міліціянт мимоволі потягнувся рукою до козирка кашкета.
-Ви, ви, - вимовив заїкаючись незрозумілою мовою – нім-німножко нарюшілі… С-с-счастлівой дорогі! - Ще й клацнув каблуками. Генерал є генерал!
І ось немає більше мого маршала, нема… Повірте, так шкода…
В Олександра Костюка залишилася безутішна вдова пані Наталя і троє дітей – дві дочки і син, троє онуків.
Вічна пам'ять про тебе, друже, залишиться в наших серцях - усіх, хто тебе знав. Царство небесне, земля тобі пухом.
P.S.
До уваги друзів! Відспівування генерала О.В. Костюка відбудеться о 10 годині ранку п`ятниці, 27 жовтня ц.р., у церкві центрального військового шпителю Києва.
***
Знімок давно забутих днів. Генерал Олександр Костюк (крайній праворуч) тоді ще заступник командувача Протиповітряної оборони України. Ми - в Мукачевому...
25.10.2017 22:57
Як тепер жити без друга?
Пам`яті генерала Костюка, який активно займався українізацією збройних сил
Упіймав себе на тій думці, що ніколи ще не писав некролога на смерть друга. Слава Богу, обходилось. А ось нині доводиться.Прилетіла лиха звістка: на 68-му році життя помер Олександр Васильович Костюк – генерал-майор, колишній заступник командувача Протиповітряної оборони, заступник керівника ГУР МО України.
Родом він із Вінниччини. Колись його батька, Василя Федоровича, заслали керівником автоінспекції в Шаргородський район. Я ж тієї пори після школи прийшов трудитися до редакції районної газети. Сашко якось приніс туди свої юнацькі твори. Відтоді й дружили.
Саша з відзнакою закінчив військово-політичне училище. Був начитаною, грамотною людиною. Служив в Жезказгані (до 1994 р. Джезказган). Незалежність України застала його в Севастополі, де займав посаду начальника політуправління частин бойового забезпечення флоту. Українець за духом і переконанням, багато зробив у ті часи для українізації військових у Криму. Звідти висунутий на посаду заступника командувача ППО по роботі з особовим складом. Був надійною опорою у пана генерала В. Муляви, котрий посідав подібну посаду в Мінобороні, акивно українізовував наше військо.
Колись мене щиро здивував Олександр Васильович, приїхавши до мене в редакцію з несподіваною новиною. Мовляв, хочу залишити високу військову посаду, піти ще повчитися. Збагачуватись знаннями, до речі, було його своєрідним хобі.
Уже в ранзі генерала сів за підручники в Академії Генерального штабу (так, здається, звався той особливий навчальний заклад). По закінченні трудився заступником керівника Головного управління розвіки МО України. Кілька останніх років - на пенсії.
Це ми з генералом Костюком (травень 1995 року) організували вперше в Україні Вінницьке земляцтво у Києві, після якого подібні громадські організації почали рости, як гриби після дощу… Нині їх є по декілька від кожної області.
Мій друг був вельми простою, добродушною, щирою людиною. З ним мені завжди було легко й привільно. Ми розуміли один одно з напів погляду. Особливо ж, коли пан генерал був у формі. Високий, широкоплечий, синьоокий. У шитих погонах, широких лампасах. Не то, що якісь там полковники, яких нині тисячі...
Особливо ж сином генералом гордилася мати - Ніна Петрівна.
Якось ми удвох із Олександром Васильовичем їхали моїм службовим редакційним «Мерседесом» з Києва до Вінниці. Я за кермом. На трасі посеред Бердичева, хто знає цю дорогу, є залізнична колія. Тільки ми наблизилися до неї, як змигнув червоний світлофор. Генерал враз командує: «Вперед! Бо дуже довго будемо стояти. Вони тут надто рано перекривають дорогу…»
Я придавив акселератор, і ми за пару секунд були на протилежній частині траси. «Ф-фу!» - полегшено зітхнув Костюк. «Так не можна вчиняти, але нас змусили обставини…» - сказав, начебто вибачаючись за свою рішучість в екстримальну мить...
Тільки промовив він ці слова, позаду завила сирена. Міліцейське авто, котре стояло в черзі на переїзд перед залізничним семафором на цій стороні міста почало розворот, і кинулося нам навздогін. Усе це я, холодіючи душею, побачив у бокове скло. Ми перезирнулися. Саша показав мені пальцем на обочину, мовляв, зупиняйся: винні, будемо відповідати.
За мить міліцейська машина хвацько перегородила нам дорогу. Звідти вискочив офіцер і буквально підбіг до моїх, з опущеним склом, дверей. Нагнувся, щоб побачити, хто знаходиться у салоні, і вперся поглядом у генерала. Костюк сидів як маршал на троні, міцносціпивши уста. Міліціянт мимоволі потягнувся рукою до козирка кашкета.
-Ви, ви, - вимовив заїкаючись незрозумілою мовою – нім-німножко нарюшілі… С-с-счастлівой дорогі! - Ще й клацнув каблуками. Генерал є генерал!
І ось немає більше мого маршала, нема… Повірте, так шкода…
В Олександра Костюка залишилася безутішна вдова пані Наталя і троє дітей – дві дочки і син, троє онуків.
Вічна пам'ять про тебе, друже, залишиться в наших серцях - усіх, хто тебе знав. Царство небесне, земля тобі пухом.
P.S.
До уваги друзів! Відспівування генерала О.В. Костюка відбудеться о 10 годині ранку п`ятниці, 27 жовтня ц.р., у церкві центрального військового шпителю Києва.
***

Знімок давно забутих днів. Генерал Олександр Костюк (крайній праворуч) тоді ще заступник командувача Протиповітряної оборони України. Ми - в Мукачевому...
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Нові мита Трампа: що чекає на Україну та Ізраїль у новій торговій реальності Олег Вишняков вчора о 18:27
- Корупція у Президента чи безвідповідальність вартістю 2 млрд грн? Артур Парушевскі вчора о 14:23
- Регулювання RWA-токенів у 2025 році: як успішно запустити проєкт Іван Невзоров вчора о 13:50
- Непотрібний президент Валерій Карпунцов вчора о 13:38
- Стягнення додаткових витрат на навчання дитини за кордоном: на що необхідно звернути увагу Арсен Маринушкін вчора о 13:21
- Оформлення права власності на частку у спільному майні колишнього подружжя Альона Прасол вчора о 10:29
- В Україні з’явився "привид" стагфляції, що пішло не так? Любов Шпак вчора о 10:27
- Юридичне регулювання sweepstakes: основні аспекти та огляд за юрисдикціями Роман Барановський 02.04.2025 16:19
- Нелегальний ринок тютюну: як зупинити мільярдні втрати для бюджету України? Андрій Доронін 02.04.2025 15:05
- Перевірка компаній перед M&A: аудит, юридичні аспекти та роль менеджера Артем Ковбель 02.04.2025 02:12
- Адвокатура в Україні потребує невідкладного реформування Лариса Криворучко 02.04.2025 01:14
- Ретинол і літо: якими ретиноїдами можна користуватися влітку Вікторія Жоль 01.04.2025 09:44
- К вопросу о гегелевских законах диалектики. Дискуссия автора с ИИ в чате ChatGPT Вільям Задорський 01.04.2025 06:23
- Рекордні 8549 заяв на суддівські посади: що стоїть за ключовою цифрою пʼятого добору? Тетяна Огнев'юк 31.03.2025 21:11
- Med-Arb: ефективна альтернатива традиційному врегулюванню спорів Наталія Ковалко 31.03.2025 17:54
Топ за тиждень
Популярне
-
"Супутник Притули" змінив правила гри: як Україна вплинула на фінський космічний бізнес
24117
-
Сотні контрактів. Про що говорить масова закупівля Європою сучасних танків та БМП
17805
-
Ексголова Харківської ОДА Кучер очолив наглядову раду держкомпанії "Ліси України"
Бізнес 17452
-
Треба багато, але окупності нема. Чому в Україні так довго будуються скляні заводи
Бізнес 14141
-
Податкова почала отримувати дані про людей, які систематично продають товари через інтернет
Фінанси 12900
Контакти
E-mail: [email protected]