Забезпечення позову шляхом зупинення розпоряджень податкового органу

Забезпечення позову шляхом зупинення розпорядження щодо анулювання ліцензій у суб’єкта господарювання

05 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/5638/23, адміністративне провадження № К/990/30780/23 (ЄДРСРУ № 116774744) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення розпоряджень податкового органу про анулюванні ліцензій.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №640/9167/19 окрім іншого зазначено, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірних розпоряджень може убезпечити Товариство від понесення ним збитків, настання майнових втрат, нанесення шкоди у вигляді недоотримання прибутку тощо.

Проте варто врахувати, що такі обставини в будь - якому випадку не визначені нормами статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративних актів, які у спірних відносинах видані у формі розпоряджень.

Це повністю узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, зазначеними у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18, від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 та у справах №640/23179/19, №460/549/20, №826/16216/18, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.

У вищезгаданих провадженнях Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб`єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Водночас забезпечення позову у спосіб, який його обрано Товариством і застосовано судом, надає змогу заявнику безперешкодно, до остаточного з`ясування обставин щодо достовірності наведених даних стосовно введення в експлуатацію об`єкта, який ним використовується у господарський діяльності, а отже й до підтвердження відповідності цього об`єкта усім вимогам законодавства, безпечності його експлуатації, продовжувати свою діяльність з роздрібної торгівлі пальним на автозаправному комплексі, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 №808 віднесена до Переліку видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку (пункт 21 цього Переліку «Автозаправні станції та комплекси, а також автогазонаповнювальні компресорні станції, автомобільні газозаправні станції зрідженого газу»).

З метою формування єдиної практики застосування норм статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження про анулювання ліцензії, виданої на підставі Закону від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 грудня 2023 року передавав на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу №140/1568/23.

Однак об`єднана палата вирішила повернути цю справу на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду й зазначала, що за статтею 6 Конвенції, для того, щоб визначити, чи має об`єднана палата «повну юрисдикцію» або забезпечує «достатність перегляду» для досягнення завдань своєї процесуальної діяльності, остання керується основними засадами щодо справедливого розгляду і вирішення адміністративних справ, якими є принципи адміністративного судочинства, закріплені у Конституції України, Конвенції та інших міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Кодексі адміністративного судочинства України, враховує такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, зміст спору, встановлені судом фактичні обставини, включаючи бажані та дійсні підстави для необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду вважала, що відсутність в ухвалі мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у конкретній постанові Верховного Суду, який на думку колегії суддів, є помилковим, не створює підстав для прийняття до розгляду об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду справи №140/1568/23.

Більше того, Верховним Судом неодноразово викладався висновок про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову в подібній категорії справ у той спосіб, у який він був заявлений Товариством й у справі, яка розглядається, з огляду лише на імовірну загрозу настання негативних наслідків для ліцензіата у вигляді недоотримання прибутку, упущеної вигоди, невиконання зобов`язань перед контрагентами тощо (постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року (справа №120/2284/23), від 04 серпня 2022 року (справа №420/21952/21), від 19 жовтня 2023 року (справа №440/9568/22) та від 06 грудня 2022 року (справа №140/8745/21).

ВИСНОВОК: Верховний суд вважає продемонстрований вище підхід до застосування норм статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України цілком прийнятним з огляду й на те, що забезпечення позову судом в усіх випадках, де має місце анулювання дозвільних документів у вигляді ліцензій на певні види господарської діяльності, без належного обґрунтування визначених процесуальним законом підстав та виходячи лише з необхідності захисту економічних інтересів ліцензіатів, у тому числі загрози настання матеріальної шкоди, збитків, втрати ділової репутації тощо, фактично нівелює встановлені законом повноваження органів ліцензування і перешкоджає реалізації державної політики у сфері ліцензування як засобу державного регулювання провадження видів господарської діяльності, спрямованого на забезпечення безпеки та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров`я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.