Стягнення інфляційних втрат та 3% річних

Стягнення інфляційних втрат та 3% річних нарахованих за період невиконання судового рішення про повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар.

18.10.2017 року в рамках справи № 3-133гс17 судові палати угосподарських справах і у цивільних справах Верховного Суду Українидосліджували питання щодо правової можливості стягнення на підставі ст. 625Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих заперіод невиконання судового рішення про повернення суми попередньої оплати занепоставлений товар.

Суд вказав, що у постановах Верховного СудуУкраїни від 24 жовтня 2011 року у справі № 3-89гс11, від 20 грудня 2010 року у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі № 3-73гс11, від 14 листопада 2011 року у справі № 3-116гс11 викладено такі висновки. Чиннезаконодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судовогорішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання,а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняєгрошових зобов’язань боржника та не виключає його відповідальності за порушеннястроків розрахунків, тому висновок суду касаційної інстанції провідсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положеньст. 625 ЦК є необґрунтованим.

У постанові Верховного Суду України від 28березня 2012 року у справі №6-36736вов10 (у порядку перегляду судових рішень у зв’язку з винятковимиобставинами Судовою палатою у цивільних справах) викладено висновок, що індексаціївнаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, аіноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. 

Аналогічний висновок викладено в постановіВерховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15 за позовом про стягнення суми боргу зурахування інфляційних втрат і 3 % річних.

У постанові Верховного Суду України від 15жовтня 2013 року у справі № 3-30гс13 за позовом про стягнення попередньої оплати, інфляційних втрат і 3 %річних викладено такий висновок. Застосування судами ч. 2 ст. 625 ЦК щодостягнення з відповідача суми індексу інфляції та 3 % річних є помилковим,оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої задоговором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов’язанням урозумінні ст. 625 ЦК.

У постанові Верховного Суду України від 16вересня 2014 року у справі № 3-90гс14 за позовом про стягнення штрафів, пені та 3 % річних викладено такийвисновок. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволенняпозовних вимог у частині стягнення 3 % річних, суд касаційної інстанції незвернув уваги, що ст. 625 ЦК передбачено можливість стягнення 3 % річних запрострочення саме грошового зобов’язання. Разом із тим, стягнення з відповідачасуми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошовогозобов’язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себегрошових зобов’язань, а з інших підстав – повернення сплаченого авансу занепоставлений товар. За своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів,отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання врозумінні ст. 625 ЦК.

У постанові Верховного Суду України від 2березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 за позовом про стягнення процентів за користування чужими грошовимикоштами, 3 % річних та інфляційних втрат за час невиконання судового рішенняпро стягнення коштів в порядку двосторонньої реституції викладено таківисновки. Стаття 625 ЦК  поширюється на  грошове зобов’язання, якеіснувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Отже,  суд вказав, що за своєю правовоюприродою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних таюридичних осіб.

Разом із тим, відповідно до положень ст. 11ЦК рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов’язків увипадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявностіпрямої вказівки про це в законі, як  установлено, наприклад, ч. 4 ст. 36,ст.ст. 43, 46, ч. 3 ст. 334, ч. 3 ст. 653 ЦК.

ВАЖЛИВО: Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусовевиконання зобов’язання, яке виникло з підстав, що існували до винесеннясудового рішення, але не породжує таке зобов’язання, крім випадків, колиположення норм чинного законодавства пов’язують виникнення зобов’язання саме знабранням законної сили рішенням суду.

Відповідно до ст. 655 ЦК за договоромкупівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передатимайно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає абозобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, договір купівлі-продажу єскладним зобов’язанням, що складається з двох поєднаних між собою зобов’язань:по-перше, правовідношення, в якому продавець повинен передати майно, а покупецьнаділений правом вимагати виконання цього обов’язку; по-друге, правовідношення,в якому покупець зобов’язаний оплатити переданий товар, а продавець має правовимагати від покупця відповідної оплати.

Якщо договором встановлено обов’язок покупцячастково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередняоплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, установлений договоромкупівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлено договором, – у строк,визначений відповідно до ст. 530 ЦК. Якщо продавець, який одержав суму попередньоїоплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має правовимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати(ст. 693 ЦК).

У справі  даній справі  судамивстановлено, що покупець здійснив попередню оплату товару, обумовленуКонтрактом, натомість продавець у встановлений строк товар не передав,унаслідок чого особа, якій покупець відступив право вимоги за Контрактом,звернулася до суду з позовом про повернення суми попередньої оплати на підставіч. 2 ст. 693 ЦК. Задовольняючи такий позов, суд  стягнув суму попередньоїоплати, застосувавши примус з метою захисту права кредитора  на поверненнягрошових коштів. Суд установив, що боржник допустив порушення обов’язкупередати відповідний товар, тобто право кредитора на повернення коштів виниклодо прийняття рішення судом. Суд касаційної інстанції  погодився звисновками судів попередніх інстанцій про незастосування до спірнихправовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки вимогу про поверненняпопередньої оплати засновано на положеннях ч. 2 ст. 693 ЦК, а спірнезобов’язання не є грошовим.

(!!!) Таким чином,судове рішення, яким задоволено вимогу про повернення попередньої оплати, непороджує, а підтверджує підставу виникнення приватноправового зобов’язання, утому числі грошового характеру, яке виникло до, а не внаслідок прийняття такогосудового рішення.

Предметом позову у даній справі є стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК, нарахованих з датаприйняття постанови апеляційним судом до остаточного виконання рішення суду проповернення суми попередньої оплати за непоставлений товар.

Отже, положеннями ст. 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Визначено, щоборжник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредиторазобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляціїза весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо іншийрозмір процентів не встановлено договором або законом.

ВАЖЛИВО: Оскільки у справі, яка розглядається, право на повернення грошовихкоштів виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржникомобов’язку передати кредиторові відповідний товар, це право не становить змістосновного зобов’язання. Грошовим є зобов’язання, що передбачає передачу грошейяк предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Зобов’язання поставити товар, передати річ,здійснити будівництво тощо не набуває характеру грошового внаслідок ухваленнясудового рішення про повернення/стягнення коштів за його невиконання.

Частиною 3 ст. 693 ЦК законодавець передбачивспосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежноговиконання зобов’язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньоїоплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК від дня, коли товар мавбути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або поверненняйому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов’язокпродавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієїсуми від покупця.

ВИСНОВОК: Ураховуючи викладене, висновки судів у даній справі про те, щозобов’язання з повернення попередньої оплати стало грошовим з дати набраннязаконної сили рішенням суду є помилковим.