Припинення іпотечного зобов’язання зі спливом позовної давності

Припинення іпотечного зобов’язання зі спливом позовної давності. Наслідки застосування строків позовної давності.

05.07.2017 р. судові палати у цивільних та господарськихсправах Верховного Суду України в рамках справи № 6-1840цс16 досліджувалипитання щодо можливості припинення іпотечного зобов’язання внаслідок пропущеннякредитором строку позовної давності, тобто втрати останнім права на примусовевиконання зобов’язання по основному договору, що є можливим наслідкомприпинення, як основного, так і похідного зобов’язання (іпотеки). 

Перед усім необхідно вказати, що 05.07.2017 р . Верховнимсудом України в рамках справи № 6-3116цс16 зробленоправовий висновок стосовно початку перебігу та/або пропуску позовної давностіпри зверненні стягнення на предмет іпотеки після отримання боржником вимоги продострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Матеріал по темі:«Позовна давність: відлік строку пред’явлення вимог доіпотекодавця» 

Суд зазначив, що згідно із частиною першою статті 509,статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона(боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію(передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) абоутриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконанняйого обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умовдоговору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутностітаких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частковоабо у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише увипадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598ЦК України).

Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50«Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦКУкраїни, норми якої передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням,проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600),зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу(стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606),неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацієююридичної особи (статті 608 та 609).

ВАЖЛИВО: Спливу позовної давності як підстави для припиненнязобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України непередбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захистсвого цивільного права або інтересу.  За правилами статті 266 ЦК Українизі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давністьспливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення назаставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267ЦК України. 

Згідно з приписами цієї статті особа, яка виконалазобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати поверненнявиконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовноїдавності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнятасудом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давністьзастосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення нимрішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною успорі, є підставою для відмови у позові. Якщосуд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене правопідлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов’язується із судовимзахистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання абооспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до судувідповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов урозумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майновеправо. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне правоздатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.

У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України)суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання йогообов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливомпозовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовомупорядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само й боржник зіспливом позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосуваннякредитором судового примусу до виконання обов’язку.

(!!!) Однак за змістом статті 267 ЦК України спливпозовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, якеполягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як усудовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не маєправа застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такоїзаяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частинатретя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заявисторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними таприйняти рішення про задоволення позову (частина п’ята цієї статті). Крім того,навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконатизобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявностідостатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи дляособи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборонувимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремоюпідставою для припинення зобов’язання. Виконання боржником зобов’язання післяспливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатнюправову підставу.  Пропущення позовної давності також не породжує права боржникавимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина другастатті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором абозаконом окремо.

Таким чином, зіспливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позовіз підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється.

Аналогічне твердження міститься у постанові Верховногосуду України  від 15.05.2017 р. по справі № 6-786цс17.

Більше того, якщо кредитор не скористався своїм правом напроведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунокпредмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавчепровадження», це не є підставою для припинення іпотеки (22.02.2017 р.судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України усправі  № 6-133цс17).

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1Закону України «Про іпотеку» іпотека –це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомиммайном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з якиміпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекоюзобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотекипереважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цимЗаконом.

ВАЖЛИВО: Іпотека виникає на підставі договору, закону аборішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона маєпохідний характер від основного зобов’язання і за загальним правилом є дійсноюдо припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечногодоговору (частина п’ята статті 3 цього Закону).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припиненняіпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

 Так, згідно з абзацом другим частини першої статті17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основногозобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як спливпозовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основнимзобов’язанням, цей Закон не передбачає.

Поряд з цим постановами Верховного суду України від23.03.2016 р. у справі № 3-137гс16 тавід 21.09.2016 р. у справі № 6-1685цс16 зробленоправовий висновок, суть якого зводиться до наступного: «Підстави припиненняіпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокреманалежать : - припинення основного зобов’язання або закінчення строку діїіпотечного договору; - реалізації предмета іпотеки; - набуття іпотекодержателемправа власності на предмет іпотеки; - визнання іпотечного договору недійсним; -знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець невідновив її.»

Таким чином, якщо договір іпотеки не припинено звизначених законом підстав, то усі права і обов’язки, набуті сторонами за цимправочином, повинні безперешкодно здійснюватися і є діючими до його повноговиконання.

Отже, проаналізувавши положення статті 17 Закону України«Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України,судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду Українидійшли такого висновку.

ВИСНОВОК: Якщо інше не передбачене договором, сплив позовноїдавності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу закредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й занаявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущенняпозовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитнимдоговором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки заабзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічний правовий висновок викладено у постановіВерховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17.

Матеріал по темі:«Кредитор не скористався правом на примусове стягнення…чидіє іпотека?»

P.s. Крім того,відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу прававласності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі впорядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувачавідповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до йоговідома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предметіпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі йогообов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували донабуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить доспадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несевідповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання,але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимогиіпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець – одна й тасама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїхзобов’язань  переходять обов’язки іпотекодавця у межах вартості предметаіпотеки.