Звернення стягнення на предмет іпотеки або задоволення вимог кредитора

Задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов’язанням.

13.03.2017 р. Верховним судом України під час розгляду справи № 6-224цс17 вирішено питання відносно неоднаковезастосування судом касаційної інстанції статті 599 ЦК України (припиненнязобов'язання) та статті 33 ЗУ «Про іпотеку» (невиконання зобов'язання). 

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та наумовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредитта сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такійсамій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості,такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) устрок та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов’язання може забезпечуватисязаставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, щозалишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Проіпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном,що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з якиміпотекодержатель має право в разі невиконання боржником  забезпеченогоіпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предметаіпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку,встановленому цим  Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цьогоЗакону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити своювимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленійіпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючисплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієїсуми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основнезобов’язання.

Відповідно до частини першої статті 33Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконанняборжником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити своївимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникаєз підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу зверненнястягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПКУкраїни суди повинні розглядати питання про можливість застосування зверненнястягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьомуздійснення особою права на захист не може ставитися в залежність відзастосування нею інших способів правового захисту.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням,проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання євиконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права таобов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотекиповинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов’язанням, і тільки цяобставина може бути підставою для припинення зобов’язання, що вважаєтьсявиконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Необхідно враховувати, що Верховним судомУкраїни 14.12.2016 р. висловлена правова позиція по справі № 6-890цс16 щодо звернення стягнення на предмет іпотекив ході процедури виконавчого провадження без відповідного судового рішення.

Разом з тим, порядок реалізації предметаіпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якоюпередбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення напредмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізаціїпредмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедурипродажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Треба відмітити, що за вимогами частинипершої статті 39 Закону України «Про іпотеку» під час розгляду справи тавикладення змісту судового рішення суд повинен вирішити такі питання:

- загальний розмір вимог та всі йогоскладові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якогопідлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереженняпредмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації,якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхомпроведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленоїстаттею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог іншихкредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для йогоподальшої реалізації.

Згідно з положеннями частини першої статті39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова цінаіпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Так, , посилання суду у резолютивнійчастині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки під часздійснення виконавчого провадження суперечить вимогам Закону України «Проіпотеку».

01.03.2017 р. Верховний суд Українирозглядаючи справу № 6-2284цс16 зробив правовий висновок, яким в черговийраз підтвердив алгоритм реалізації іпотечного (заставного) майна на підставісудового рішення. (див. матеріал «Визначення ціниіпотеки при її реалізації на підставі судового рішення»).

Оскільки рішення суду про зверненнястягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна,то викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предметіпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобтовстановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для йогоподальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостоюстатті 38 Закону України «Про іпотеку». 

Аналогічний правовий висновок Верховний СудУкраїни вже сформулював у постанові від 13 травня 2015 року (справа № 6-63цс15) та у постановах від 13 травня 2015року   (№ 6-53цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015року (№ 6-449цс15), 3 лютого  2016 року (№ 6-2026цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 8 червня 2016року (№ 6-1239цс16), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 4 листопада2015 року (№ 6-340цс15).

Між тим необхідно вказати, що нормизаконодавства дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предметіпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користьіпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекоюзобов’язань, за таких умов: 1) відсутність у боржника будь-якого іншого майна,на яке можна першочергово звернути стягнення; 2) наявність заборгованостівиключно перед іпотекодержателем; 3) дотримання порядку реалізації майна,визначеного Законом України «Про іпотеку».

Аналогічне положення містяться в рішенніВерховного суду України від 28.09.2016 р. по справі № 6-1680цс16.