Будь-який ідеологічний рух у будь-якій країні світу поділений на безліч течій. Звісно, що існує традиційний поділ на лівих, правих та центристів. Ми ж розглянемо чим дихає італійська "права сцена"...
Назагал відомо, що будь-яка тоталітарна ідеологія, а тим паче, державна машина, завжди підминає під себе усі ланки суспільного життя. Спочатку відбувається "окупація" інформаційного простору, через який опановується освіта і наука, сільське господарство і промисловість, оборона та зовнішня політика. Але особливий шарм має саме культура: мистецтво, музика, архітектура. Саме ці три стовпи, у процесі кристалізації тієї чи іншої панівної ідеології (фашизм в Італії, націонал-соціалізм в Німеччині, більшовизм в СССР), стають нерухомим фундаментом впливу влади на маси.
Можна довго сперечатись про вплив кожного з названих типів культури на маси, але неспростовним фактом є те, що саме музикою найкраще опанувати натовп. Звернімось до історії... З окупацією у 1922 р. України більшовиками на місцевому населенні починають ставити жахливі експерименти зі спробою винищити націю під коріння. Однією з трагічних сторінок української історії ХХ ст. став масовий розстріл кобзарів у на початку 1930-х рр. на Харківщині. Більшовики знали силу козацької музики, а тому варто було винищити всіх, хто хоч якось був до неї причетний. Згодом замість кобзарських дум українську землю заполонили чужі іншомовні пісні та марші, які прославляли ідеї комунізму та людовбивство. За часи більшовицької окупації ворожа музика підготувала плідний ґрунт для розмноження "попси" та "блатняка", скавчання яких не сила перебити навіть пострілом з гаубиці.
Інша справа, коли мова заходить про європейську версію тоталітаризму. До прикладу візьмемо італійський фашизм, адже німецький націонал-соціалізм вздовж і впоперек вивчений та проаналізований авторитетними і не дуже експертами. Не варто повторювати їх помилки! Впродовж 1922-1945 рр. в Італії панував режим Дуче, який вихваляв давньоримську спадщину, і прагнув перенести її у сучасність через ідейну парадигму футуризму. Саме ця зв'язка (вона ж fascio) героїчної минувшини та перспективного майбутнього народили фашизм, а його музичним супроводом стали гонорові мелодії амбіційної чорносорочечної молоді на кшталт "Giovinezza".
І ось нарешті ми підійшли до найголовнішого!.. Якщо поглянути з далекої Італії на нашу Україну, звісно в плані музики, то виявиться, що і на цьому плацдармі ми щодня програємо. Попри війну у нас і надалі грають тюремні мотиви з анігілістичною бридотою так званої популярної музики. Звісно, що є гурти та виконавці, які не один десяток років самотужки прагнуть вирвати українську музику з лап усіляких "Потапів" та "Ані Лорак". Однак без державної підтримки, їм цього буде важко досягти.
А от гордовитий фашизм, який більшість європейців вважають померлим і віджитим ще у кінці 1940-х рр., зміг вижити і трансформуватись до умов сучасного світу. Фашистська музика також не пасла задніх, а поступово перетворювалась на так звану "праву сцену". Одні її представники (музиканти та шанувальники) сприймають "на ура" агресивні гітарні рифи, важкі баси та беззупинний бій ударних інструментів. Інші водночас навпаки, стають на бік доволі естетичного та стильного баладного звучання, де панують традиція, шана до національних героїв, символізм та прагнення до висот. Останнє можна цілком назвати неофутуризмом!
Італійська "права сцена" орієнтується виключно на класичний фашизм часів Беніто Муссоліні, Філіппо-Томмазо Марінетті та Ґабріеле д'Аннунціо, а тому, популяризує героїв того періоду. Яскравий тому доказ – міланський виконавець Федеріко Ґольо, та його гурт "Skoll". Їхня музика є спробою вивести з маргіналізації "праву сцену" без серйозної політичної претензійності чи відкритої агресії. Пісні гурту "Skoll" орієнтовані на молоде покоління італійців (для останніх романтиків!), де фашизм знаходить власні відповідні фарби: червоне вино, яскраве сонце та залізна зброя з'єднуються у захваті героїчної боротьби, яка ніби тло поступово переходить з минулого у майбутнє, закликаючи добровольців здійснити свій чин.
Звісно що "Skoll" не єдиний правий гурт Італії, який популяризує муссолінівську добу. Є ще такі "мастадонти правої сцени" як "ZetaZeroAlfa" та "Ultima Frintiera", які відкривали Європі та світу нове обличчя італійського фашизму. В Україні ж аналогічними гуртами є "Кому Вниz", "Сокира Перуна", "Тінь Сонця", "FarInHate", "Nokturnal Mortum", "Inferno", "Широкий Лан", "Полинове Поле", "Ot Vinta", "Zwyntar" і, мабуть, все... Саме цей вичерпний перелік сучасних українських правих гуртів має бути у кожного свідомого патріота, не кажучи вже про націоналістів. Настав вже час скласти потужну конкуренцію поціновувачам окупантських наспівів і дати останній бій "шансоньєрам" заради вільного майбутнього! Тільки так ми зможемо побороти духовну окупацію, звернувшись до власного коріння, традиції та музики, яку виконують "останні романтики" українського неофутуризму... Їх варто підтримати у цій нелегкій справі!
Avanti! – Вперед, побратими і посестри! До чину! За вільну Українську Соборну Самостійну Державу в ім'я її славетних полеглих і живих героїв!
