Інвентаризація майна на окупованих територіях – крок до їх звільнення

Три роки війни знадобилося, щоб осягнути необхідність інвентаризації та подальшого моніторингу об’єктів державної власності на окупованих територіях АР Крим, Донецької та Луганської області. Крок логічний і цілком правильний, але з такими темпами довгоочік

На окупованих внаслідоквійськової агресії РФ та підтримуваних нею незаконними збройними формуваннямитериторіях, а також на територіях, де органи державної влади тимчасово нездійснюють свої повноваження (по суті, ці території також є окупованими, аневизнання щодо них відповідного статусу має політичний та геополітичнийаспект) залишилась велика кількість державного майна астрономічною вартістю.Інвентаризація такого майна – шлях до унеможливлення зміни його правовогорежиму (форми власності), мінімізація ризиків втрати та можливостівідслідковувати його стан, та, за нагоди, пред’явити країні-агресору низкупозовів про компенсацію вартості такого майна (у разі знищення), або вартостійого відновлення. Також інвентаризацію державного майна можна розглядати якпотужний сигнал: держава Україна не втратила перспектив деокупації цихтериторій та відновлення фактичного контролю щодо майна, яке залишилось на цихтериторіях. Це також необхідний крок щодо виконання державницького рішення щодоблокади торгівлі з окупованими територіями у зв’язку із фактичним захопленнямпідтримуваними країною-агресором збройними формуваннями підприємств всіх формвласності (див. Указ Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017 «Прорішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року«Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національнійбезпеці України»).

31 серпня2017 року Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України булоподано проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодоінвентаризації та обліку державного майна, яке розташоване на тимчасовоокупованій території, на території, органи державної влади тимчасово нездійснюють свої повноваження, та на лінії зіткнення (реєстр. № 7053), якимпропонується врегулювати проблемні питання інвентаризації та обліку майна натимчасово окупованій території України та на території проведенняантитерористичної операції. Розробником проекту виступило МінекономрозвиткуУкраїни.

Вже у назвібачимо вірне формулювання мети та дії у просторі проекту нормативного акту:окрім територій, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїповноваження, в правовий обіг вводиться поняття «лінія зіткнення», що єпрогресивним з огляду на фактичний стан справ. Дійсно, існування «лініїзіткнення» – території, на якій фактично відбуваються бойові дії та яка, якправило, знаходиться проміж позицій конфліктуючих сторін, має обмеженіможливості щодо доступу до неї та об’єктів, розташованих на такій території,яка ще й до того динамічно змінюється не дивлячись на прив’язку до додатків(демаркаційних ліній на картах) до Мінських угод. Однак, на рівні законівУкраїни такого поняття не існує, тож це є слабкою стороною законопроекту №7053. Оперування ненормативними термінами у назві законопроекту є небажаним. Звідсивиникатимуть труднощі у правозастосуванні у зв’язку з неможливістю чіткоговизначення території, яка є (або була) лінією зіткнення у певний визначений час(проміжок часу). Тож існує потреба у доопрацюванні даного проекту шляхомвміщення у нього визначення поняття «лінія зіткнення». Так як способомдосягнення мети вказаного проекту є внесення змін до законів України «Прозабезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованійтериторії України», «Про тимчасові заходи на період проведенняантитерористичної операції», то логічним видається внесення цього поняття у текстостаннього Закону України, адже на кордоні з окупованою територією АР Крим, нащастя, немає лінії зіткнення у військово-правовому розумінні.

Наприклад,відповідно до тексту пояснювальної записки до проекту Закону «Про внесення зміндо деяких законодавчих актів щодо державної підтримки дітей, які постійнопроживають в зоні проведення антитерористичної операції у населених пунктах, щорозташовані на лінії зіткнення» (реєстр. № 5089, прийнятий як Закон України 7лютого 2017 року № 1838-VIII) лінія зіткнення –це умовне розмежування територій, які знаходяться в зоні проведенняантитерористичної операції, між територіями що контролюються владою України татериторіями, які тимчасово не підконтрольні українській владі. Такі територіївизначаються розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року№ 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органидержавної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелікунаселених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», але згаданерозпорядження не містить відповідного загального визначення. Однак, поняття«лінія зіткнення» зустрічаємо у інших підзаконних нормативних актах. Відповіднодо Наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службібезпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької таЛуганської областей) від 12 червня 2015 року № 415, лінія зіткнення – умовне розмежування території Донецької таЛуганської областей між територією де розміщені населені пункти, у яких органидержавної влади України не здійснюють або здійснюють не у повному обсязі своїповноваження та підконтрольними територіями. Необхідність саме законодавчоговизначення цього поняття не викликає сумнівів. Указ Президента України від 15березня 2017 року № 62/2017 також згадує про лінію зіткнення та переміщеннячерез неї вантажів, але, нажаль, відповідного визначення не містить.

Проектомпропонується внести зміну до статті 11 «Гарантування права власності таправовий режим майна на тимчасово окупованій території» Закону України «Прозабезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованійтериторії України»: додано пункт 7, який складається з трьох абзаців. Запроектом норми, суб’єкти управління об’єктами державної власності ведуть облікмайна державних підприємств, установ, організацій (далі – підприємства) або їхфілій, представництв та інших відокремлених підрозділів, а також державногомайна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, тавідокремленого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території, згідноз останніми відомостями про майно, які подавалися підприємствами (їх філіями,представництвами та іншими відокремленими підрозділами) до уповноваженихсуб’єктів управління, у тому числі для формування Єдиного реєстру об’єктівдержавної власності. В принципі, логічний крок: облік майна, його вартості тастану, особливо коли мова йде про державне майно, є обов’язком кожного власника(розпорядника, користувача).

Надалірозробники проекту пропонують, що підприємства (їх філії, представництва таінші відокремлені підрозділи), що розташовані на тимчасово окупованійтериторії, проводять інвентаризацію в разі можливості безпечного табезперешкодного доступу уповноважених осіб до активів, зокрема довідокремленого майна, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку,в яких відображені активи, зобов’язання та власний капітал таких підприємств(їх філій, представництв та інших відокремлених підрозділів). Про який«безпечний та безперешкодний доступ уповноважених осіб до активів, зокрема довідокремленого майна, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку»може йтися на окупованій території при невпинному прискіпливому контролі цьогопитання збоку спеціальних служб безпеки держави-агресора? Якщо, навіть,припустити варіант направлення уповноважених осіб таких суб’єктівгосподарювання до території АР Крим з означеною вище метою, то страшноприпустити, в чому у разі викриття вони будуть звинувачені. Надавати агресорута засобам пропаганди РФ – засобам масової інформації такий привід длязвинувачення України у шпигуньско-диверсійній діяльності на територій АР Кримне є логічним з огляду на те, що за фактичної відсутності приводівпропагандистам доводиться за участю ФСБ створювати такі ситуації штучно. Чоголише варті випадки з «диверсійними групами» з булавою й іграшковою зброєю таневдахою-одноосібником, який намагався спиляти напівповалений дерев’яний стовппід м. Судак.

Аналогічногозмісту норма пропонується до Закону України «Про тимчасові заходи на періодпроведення антитерористичної операції» як стаття 9-3 з тією різницею, щопоняття «окупованої території» замінено на «територію, де органи державноївлади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та на лінії зіткнення».

Отже, логічнимкроком щодо розвитку правового забезпечення інвентаризації та збереженнямайнових прав суб’єктів господарювання та державних органів, органів місцевогосамоврядування слід вважати ототожнення «тимчасово окупованої території» (целише територія АР Крим) та території, де «органи державної влади тимчасово нездійснюють свої повноваження» (правове положення окупованих РФ територійДонецької та Луганської області виглядає, нажаль, саме так). А отже, цеактуалізує прийняття нового Закону України про окуповані території із визнаннямтакими й зазначених вище територій поряд із АР Крим щоб території не мализайвих правових режимів, які вносять плутанину в правозастосовну практику. Іполітична доцільність тут не є виправданням. Саме цим виправдовується внесенняв зазначені закони України майже ідентичної норми щодо особливостейінвентаризації та обліку державного майна, розташованого на території, деоргани державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та на лініїзіткнення.

До речі, виникаєпитання про можливість у майбутньому трансформації цієї законодавчої ініціативиі стосовно інвентаризації комунального майна. Гадається, приватний секторекономіки, який теж дещо постраждав від захоплення (протиправного позбавлення)майна «проінвентаризує» власне майно самотужки без зайвого нормативногостимулювання на рівні Закону України.

Треба звернути увагу напроцедурний момент проходження проекту. В пояснювальній записці відзначено (п.8 «Громадське обговорення»), що законопроект «не є регуляторним актом, тому непотребує розміщення на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку для громадськогообговорення». Але ж цей та подібні проекти зачіпають інтереси як суб’єктівгосподарювання всіх форм власності, так і окремих громадян! В умовах сьогоденняне можна позбавляти громадянське суспільства (а також його частину – вимушенихпереселенців) права впливати на законотворчу роботу центральних органіввиконавчої влади. Тут можна заперечити: звертайтеся до народних депутатів –Ваших представників, але чи є у вимушених переселенців свої «представники»,коли на цих територіях не відбулися вибори до Верховної Ради? Звісно до цьогозаконопроекту № 7053 ще будуть готуватися матеріали, аналітичні висновки тапублікації в ЗМІ (як форми впливу громадськості на законотворчий процес), та чибудуть вони враховані? Велике питання. Прозорість та публічність щодо розробкита обговорення цього та подібних проектів не дивлячись на їх значущістьвідбувається без залучення широкого кола експертів та громадськості, хочанормативний матеріал авторства Мінекономрозвитку щодо удосконаленнягосподарського законодавства є, як правило, досить якісним. Нажаль, слідконстатувати, що на сьогодні не існує будь-якої злагодженої та скоординованоїроботи між міністерствами щодо врегулювання питань забезпечення майнових таінших прав громадян та суб’єктів господарювання. Кожне міністерство займаєтьсяцим питанням в рамках власної компетенції (це, звісно, логічно), але чому немаєцілісного сприйняття ситуації та напрямів подолання проблем на окупованихтериторіях? Повторюсь, це питання можливо вирішити лише прийняттям єдиногоЗакону України про реінтеграцію окупованих територій без усіляких термінологічних спекуляційі плутанини. І міжнародно-політична обстановка лише сприяє зараз такому кроку,а його реалізація усіляко затягується.