Які "студентські закони" необхідно ухвалити?

За інформацією Міністерства освіти і науки України, сьогодні мережа вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації налічує  –  489 заклади, III-IV рівнів акредитації – 334 установи. Кількість студентів у ВНЗ I-II рівнів акредитації 345 тис. осіб, у ВНЗ III-IV рівнів акредитації – 1 млн. 800 тис. осіб.

Відповідно до статті 53 Конституції України громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. 

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої,професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" (справа про доступність і безоплатність освіти), положення   частини третьої  статті  53  Конституції  України  (254к/96-ВР) "держава забезпечує  доступність   і   безоплатність   дошкільної,   повної загальної середньої,    професійно-технічної,   вищої   освіти   в державних і комунальних навчальних закладах"  у  контексті  частин першої,  другої,  четвертої  зазначеної  статті було вирішене, що безоплатність освіти як конституційна  гарантія  реалізації права  на  освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без  внесення  плати  у  будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня,  змісту, обсягу і в межах тих видів освіти,  безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України ( 254к/96-ВР ). 

На сьогоднішній день для абітурієнтів та студентів вищих навчальних закладів існують наступні проблеми: відсутність рівних прав на здобуття безоплатної вищої освіти, вимагання під різними приводами сплати благодійних внесків (у тому числі і при вступі до вузів) та примушування студентів старших курсів вищих навчальних закладів до  підписування трьохсторонніх договорів з подальшим обов’язковим відпрацюванням випускниками вищих навчальних закладів

Відсутність рівних прав на здобуття безоплатної вищої освіти.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 53 Конституції України, держава забезпечує доступність і безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

У абзаці п’ятому пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України від 4 березня 2004 року № 5-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України  (справа про доступність і безоплатність освіти) зазначається, що безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення).

Таким чином, Конституція України передбачає механізм реалізації права на безоплатну освіту шляхом проведення конкурсу в межах обсягу державного замовлення. Жодних інших обмежень, щодо реалізації права на безоплатну освіту для громадян України, Конституцією України не встановлено

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 3 Закону України  “Про освіту” громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин.

В той же час,  частина перша статті 4 Закону України  “Про вищу освіту” проголошує, що громадяни України  мають  право  безоплатно  здобувати   вищу освіту  в  державних  і  комунальних  вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів  вищої  освіти,   лише якщо  певний освітньо-кваліфікаційний  рівень громадянин здобуває вперше.

Таким чином, громадяни України, які вже здобули вищу освіту на платній основі, позбавляються права на отримання безоплатної вищої освіти.

Зазначена норма дискримінує громадян, які отримали першу вищу освіту за контрактом. Згідно з нею, громадяни, які навчаються за контрактом втрачають право на отримання безоплатної освіти, навіть не використавши його.  Це прямо суперечить статті 53 Конституції України та статті 3 Закону України  “Про освіту” (право на отримання безкоштовної освіти в перший раз  ставиться у залежність від отримання попередньої платної освіти).

Зазначена норма також суперечить статті 24 Конституції України, яка передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. 

Чинна редакція Закону України “Про вищу освіту”  позбавляє права на безоплатну освіту осіб, які отримали освіту за плату. Отримання освітніх послуг за плату, відповідно до українського законодавства, не є протизаконним діянням, і покарання громадян ( у вигляді позбавлення права отримати один раз у житті безоплатну освіту), які скористалися платними освітніми послугами, суперечить Конституції України.

Крім того, враховуючи соціально-економічні обставини, зокрема технічний прогрес та зміни на ринку праці, слід зазначити, що громадяни України  нерідко вимушені отримувати другу вищу освіту. При цьому, особи, які першу свою освіту отримали за плату, вимушені оплачувати навчання другий раз. При цьому вони знаходяться у нерівному стані у порівнянні із громадянами, що отримали першу свою освіту безоплатно і тепер сплачують варіть освіти у перший раз.

Необхідність оплачувати вищу освіту двічі, призводить того, що значна частина таких громадян не в змозі оплатити отримання вищої освіти вдруге та поповнює лави безробітних.

Проблема незаконного вимагання у студентів та інших осіб, які навчаються у вищих начальних закладах грошових коштів під виглядом так званих благодійних внесків

На сьогоднішній день у багатьох вищих навчальних закладах України практикується таке явище як обов’язковий збір коштів зі студентів під виглядом «благодійних внесків».

У студентів під загрозою відрахування чи дисциплінарних стягнень вимагають сплачувати гроші на користь вищих навчальних закладів.  При цьому вищий навчальний заклад не надає студентам жодних послуг за сплачені гроші та не несе перед ними жодних зобов’язань.

Студенти, які відмовляються сплачувати гроші, зазнають переслідувань з боку адміністрації вищих навчальних закладів, включаючи несправедливе оцінювання знань, виселення із гуртожитків, безпідставні дисциплінарні стягнення а, іноді, навіть виключаються з вищих навчальних закладів.

Фактично, мова іде про вимагання - вимогу передачі грошей під загрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, тобто про злочин. Проте, оскільки зазначене вимагання замасковане під «благодійний внесок» довести склад злочину та притягнути винних до кримінальної відповідальності майже неможливо.

Останнім часом вказане вище явище набуло масового характеру та у тій чи іншій формі спостерігається майже у всіх вищих навчальних закладах України. При цьому воно наносить величезну шкоду українському суспільству: знижує авторитет вищих навчальних закладів серед студентства та молоді, підвищує соціальну напругу у суспільстві, поглиблює злиденний економічний стан студентів, сприяє поширенню у вищих навчальних закладах інших корупційних правопорушень (оскільки наочно демонструє безкарність порушення закону). 

Слід зазначити, що Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» забороняє одержання дарунків (пожертв) від підпорядкованих осіб. Але ж залежність студента від вищого навчального закладу є не меншою, а навіть більшою ніж залежність підлеглого від керівника. 

Примушування студентів старших курсів вищих навчальних закладів до  підписування трьохсторонніх договорів з подальшим обов’язковим відпрацюванням випускниками вищих навчальних закладів

У статті 53 Конституції України зазначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. 

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Більше того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 4 березня 2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти визначено, що безоплатність вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги. Обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу є порушенням конституційного права громадян на працю, що повинна вільно обиратися громадянином.

Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю», що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов’язує держави не допускати примусової праці. 

Згідно зі статтею 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» № 105, що ратифікована Законом України від 5 жовтня 2000 року № 2021-ІІІ, держава зобов’язується скасувати обов’язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як метод мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку. 

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» основним завданням, що стоїть перед вищими навчальними закладами, є здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Цей закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання. Не зазначено у законі й те, що вищий навчальний заклад зобов’язаний гарантувати випускникові його працевлаштування. До обов’язків вищого навчального закладу входить виключно сприяння працевлаштуванню своїх випускників. 

Враховуючи сучасні умови розвитку економіки України, у тому числі і значне зменшення державного сектору, керівництво вищих навчальних закладів, за умови відсутності запитів від державних підприємств, установ та організацій, може сприяти працевлаштуванню випускників на підприємства, установи та організації інших форм власності, оскільки вони теж є платниками податків і здійснюють внесок у розвиток економіки країни. 

Слід зазначити, що на даний час відсутній правовий механізм, що зобов’язував би  випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодовувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі понесені витрати за договором, а тому будь-які матеріальні претензії до випускника є неправомірними. 

Це підтверджується інформаційним листом Міністерства юстиції щодо надання роз’яснення з питань працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням від 19 жовтня 2010 року № 12566-0-4-10-21.

В той же час, останніми роками діє незаконна практика вимагання керівниками вищих навчальних закладів від випускників вищих навчальних закладів довідок про працевлаштування (навіть перед захистом дипломних робіт). Основний метод тиску на випускників вищих навчальних закладів є затримка з видачею їм дипломів. 

З метою усунення вказаних вище недоліків законодавства та враховуючи відповідні норми Конституції України, пропонується  скасувати примусове відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів.

Пропозиції щодо законодавчого врегулювання проблем.

Враховуючи вищезазначене, існує необхідність внесення змін до чинного законодавства України щодо посилення законодавчого забезпечення доступності та безоплатності отримання вищої освіти на конкурсних засадах.

І. Щодо забезпечення рівних прав на здобуття безоплатної вищої освіти один раз у житті.

 

28 жовтня 2013 року у Верховній Раді України зареєстрований Проект Закону про внесення змін до статті 4 Закону України "Про вищу освіту" (щодо забезпечення рівних прав на здобуття безоплатної вищої освіти) розроблено з метою забезпечення рівних прав на здобуття безоплатної вищої освіти один раз у житті (р.н. 3505 від 28.10.2013).

Зазначений законопроект приводить Закон України “Про вищу освіту”, у відповідність до вимог Конституції України та Закону України “Про освіту”.

Проектом закону передбачається можливість одноразового здобуття безоплатної вищої освіти для всіх без винятку осіб, які до цього не здобували освіту на безоплатній основі та усуває дискримінацію осіб, які не здобували освіту на безоплатній основі, проте навчалися за плату.

На сьогоднішній день готується висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України на зазначений законопроект.

ІІ. Щодо унеможливлення  незаконного вимагання у студентів та інших осіб, які навчаються у вищих начальних закладах грошових коштів під виглядом «благодійних внесків». 

13 грудня 2012 року до Верховної Ради України був внесений Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансування вищих навчальних закладів за рахунок благодійних внесків осіб, які навчаються у них (р.н. 1082 від 13.12.2012)

Основним завданням проекту Закону є заборона фінансування вищих навчальних закладів за рахунок осіб безпосередньо залежних від них (а    саме – осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах).

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді Україні прийняти зазначений законопроект за основу та доручити Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти доопрацювати його з урахуванням зауважень і пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи та внести на розгляд Верховної Ради України у другому читанні.

ІІІ. Щодо скасування примусу випускників вищих навчальних закладів відпрацьовувати за направленням.

2 квітня 2013 року до Верховної Ради України внесений Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про освіту" (щодо скасування примусового відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів).

Основною метою проекту Закону є усунення недоліків законодавства в частині його відповідності положенням Конституції України. Основним завданням цього Закону є скасування примусу випускників вищих навчальних закладів відпрацьовувати за направленням.

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді Україні прийняти зазначений законопроект за основу та доручити Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти доопрацювати його з урахуванням зауважень і пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи та внести на розгляд Верховної Ради України у другому читанні.

Прийняття зазначених законопроектів забезпечить практичну реалізацію положень Закону України «Про вищу освіту» та Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої,професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" в частині доступності та безоплатності отримання вищої освіти на конкурсних засадах у вищих навчальних закладах України.

Черних Андрій, координатор громадської ініціативи «Студентський захист», студент І курсу Інституту післядипломної освіти (правознавство)