Як чиновники “профукали” закон про сортування сміття

6 років тому, наприкінці 2012 року в Закон “Про відходи” додали статтю №32, яка передбачала, що органам місцевого самоврядування (ОМС) дається 5 років на те, щоб вони підготувалися до виконання нової норми закону, яка забороняє з 1 січня 2018 року захоро

6 років тому, наприкінці 2012 року в Закон “Про відходи” додали статтю №32, яка передбачала, що органам місцевого самоврядування (ОМС) дається 5 років на те, щоб вони підготувалися до виконання нової норми закону, яка забороняє з 1 січня 2018 року захоронювати на звалищах необроблені відходи. За цією нормою всі відходи треба було розділяти на відходи придатні до переробки (вторсировину), небезпечні (підлягають утилізаціх), біологічні (потребують переробки) та інертні (пілягають захороненню). Таким чином в українському законодавстві з’явилися 2 європейські Директиви – 1999/31/EC та 2008/98/EC, які ми зобов’язалися імплементувати в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС.

Логічно, що для виконання цієї норми на протязі 5 років потрібно було проводити просвітницьку роботу з населенням, навчати всіх розділяти відходи, а також знайти гроші на нові контейнери і їх обслуговування.

З першим все більш-менш понятно, адже обов’язком ОМС є пояснення нового закону місцевому населенню, просвітницька і роз’яснювальна робота. Департамент освіти мав би на запит ОМС розробити методичні навчальні матеріали для дітей і молоді, надати їх вчителям всіх учбових закладів.

З контейнерами все складніше. Вартість сучасного контейнера сьогодні становить близько 10 тис грн. Щоб встановити 2 додаткових контейнера біля кожного київського будинка необхідно щонайменше 23 000 штук сукупною вартістю в 230 млн гривень. Де взяти такі кошти?

З 2013 по 2017 рік у київський бюджет надішло екологічних податків на суму більше 267 млн грн, тому всі розмови, що у бюджеті не було грошей на придбання контейнерів є неправдою.

Сьогодні представники влади виправдовуються, що шукали інвесторів, да не знайшли, що була війна, що виконати норму закону нереально... А може просто напросто не було ніякого бажання виконувати свої прямі обов’язки і шукати доступні для нас сьогодні рішення?

Чому це питання не виносилося на засідання депутатів, коли приймали бюджет 2013 року? Чому не виділялися кошти на просвітницьку роботу і закупівлю контейнерів? А головне – чому органи виконавчої влади сьогодні не задають ці питання їх прямим виконавцям?

Здається, українські чиновники розслабилися і не бояться жодних покарань. Психологія “временщиків” не дозволяє їм мислити стратегічно і будувати майбутні плани.

А суспільство хвилює питання – хто буде нести відповідальність за те, що з 1 січня в Україні сортування сміття так і не розпочалося? Чи підуть зі своїх посад “временщики”?