Більшовицький декрет про Землю є чинним і досі?
За допомогою цільового призначення земель, держава продовжує зберігати контроль над усіма землями в Україні. Тому право власності на землю є обмеженим і номінальним.
Майже сто років тому, 26 жовтня 1917 року, на ІІ З’їзді Рад було прийнято Декрет про землю, відповідно до якого була скасована приватна власність на землю, а будь-які операції із землею - від оренди до іпотеки – заборонені.
Учасники з'їзду пізніше свідчили, що спочатку порядком денним було передбачено розгляд «земельного питання», але потім незрозумілим чином «земельне питання» на II з'їзді Рад було «підмінено» розглядом вже написаного Декрету про землю. Важливість для більшовиків зазначеного декрету підтверджується фактом, що доповідачем з цього питання був сам В.І. Ленін, який щоправда після виходу на трибуну відмовився від доповіді і обмежився лише читанням тексту самого декрету, віддрукованого украй погано і нерозбірливо.
Після впровадження в дію Декрету до державної власності перейшов величезний масив земель, яким було потрібно якось управляти. Для правильного обліку та управління землями, у держави виникла об’єктивна необхідність в поділі земельного фонду. Найбільш логічним критерієм поділу земельних володінь була мета використання. За умов планової економіки держава заздалегідь визначала, які землі повинні використовуватись для розміщення промислових об’єктів, які – для вирощування кукурудзи, а які – для влаштування піонерських таборів.
З розвитком економіки кількість категорій земель за цільовим призначенням та назви цих категорій за часів СРСР постійно змінювалась, що в принципі було зрозуміло – держава була єдиним землевласником і тому сама призначала ті чи інші земельні ділянки для певної мети.
Після того, як в 1992 році стало можливим існування права приватної власності на землю держава перестала бути єдиним власником усіх земель. Квота державних земель постійно зменшується: в 2001 році відсоток земель у державній власності складав 49,7 % від усіх земель. В ході подальшої приватизації цей відсоток ще зменшився.
Отже держава є лише одним із чисельної кількості землевласників в країні. Чому ж тоді саме держава та органи місцевого самоврядування, уповноважені державою, визначають і досі цільове призначення земель? Чому власник повинен і досі питати дозволу у держави на зміну способу використання власної буцімто землі?
При цьому, українське законодавство не обмежує землевласників від здійснення певних шкідливих для довкілля видів діяльності. Закон не каже землевласнику: роби що хочеш, але не розміщуй автозаправку або склад хімікатів. Ні. Закон прямо наказує землевласнику, що саме він повинен робити на земельній ділянці. Якщо сказано, що земля для городництва, то дерева на ній садити не можна. Піди напиши заяву, спитай дозволу, зміни цільове призначення а потім вже висаджуй дерева.
Доходить до абсурду. Проектували нову магістраль, відвели землю для розміщення АЗС. А потім змінили проект, і магістраль перенесли на кілька кілометрів в сторону. А земельна ділянка «під будівництво АЗС» лишилась. Землевласник, щоб хоч на земельний податок щось отримати, віддав ділянку в оренду фермерам, і отримав адміністративне стягнення за «порушення цільового призначення земель». Це нічого, що тут дороги немає, сказано в акті «під будівництво АЗС», значить будуйте АЗС.
Жодної економічної, екологічної чи іншої причини для існування цільового призначення земель нині немає. Єдине логічне пояснення, це бажання зберегти контроль над землею навіть після передачі її в приватну власність. Виходить Ленін помер, а справа його живе? І Декрет про землю є чинним і досі?
- Поки ППО в дорозі — шахед вже у вікні Дана Ярова 19:14
- Тренди корпоративної міграції у 2025 році: чому підприємці обирають Кіпр, ОАЕ та Естонію Дарина Халатьян 13:10
- Кримінальна відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дитини Леся Дубчак 12:49
- Без компромісів: яка методика стала золотим стандартом омолодження обличчя у світі? Дмитро Березовський 12:19
- Лідер (без) інструкції: як керувати командами в епоху ШІ, поколінь зумерів та Alpha Аліна Первушина вчора о 17:56
- Час життєстійкості: як зберегти себе у світі, що змінюється? Галина Скіпальська вчора о 16:23
- Угода з прокурором про визнання винуватості: жодних гарантій без рішення суду Костянтин Рибачковський 02.07.2025 23:43
- Вновь о Гегелевской диалектике и искусственном интеллекте Вільям Задорський 02.07.2025 19:21
- Чи законно колишніх засуджених повторно ставити на військовий облік Анжела Василевська 02.07.2025 19:07
- НеБезМежне право Сергій Чаплян 01.07.2025 21:44
- Недоторканні на благо оборони: головне – правильно назвати схему Дана Ярова 01.07.2025 19:33
- Корпоративний добробут: турбота про співробітників чи форма м’якого контролю? Анна Пархоменко 01.07.2025 15:04
- Як AI змінює структуру бізнесу: замість відділів – малі команди і агентні системи Юлія Гречка 01.07.2025 14:07
- Жіноче лідерство в українському бізнесі: трансформація, яка вже відбулася Наталія Павлючок 01.07.2025 09:50
- Проведення перевірок в частині вчинення мобінгу: внесено зміни до законодавства Анна Даніель 01.07.2025 01:16
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним 605
- Суд не задовольнив позов батька-іноземця про зміну місця проживання дитини 278
- Чи законно колишніх засуджених повторно ставити на військовий облік 208
- Угода з прокурором про визнання винуватості: жодних гарантій без рішення суду 140
- Як повернутись до програмування після довгої IT-перерви 96
-
Росія запустила завод з виробництва патронів для автоматів Калашнікова у Венесуелі
Бізнес 17651
-
Чому small talk більше не про погоду – і як навчитися бути ввічливим, а не нав’язливим
Життя 12278
-
Що буде з Україною без зброї США. Три сценарії та нова роль Європи
11624
-
Американська зброя на паузі: звідки вітер віє і до чого тут Китай
6820
-
Бій-реванш Усик – Дюбуа: де та о котрій дивитися
Життя 6077