Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
30.05.2025 14:32
Чому в Україні судять військових так, ніби війни немає?
Валерій КарпунцовЗаслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор кафедри права і публічного управління КНУБА, державний радник юстиції 3 класу, народний депутат України VII-VIII скликань
Справедливість для воїна — частина його броні
За часів президента Януковича у 2010 та 2012 році було ліквідовано і військові суди і військові прокуратури. З погляду сучасника, ми тепер можемо зробити висновки, що це була частина ворожої програми по роззброєнню України не тільки технікою та особовим складом, а і знищення військової правової інфраструктури.
З початку 2014 року по 2019 рік діяльність військових прокуратур була відновлена.
Але вже з приходом на посаду президента України Володимира Зеленського її діяльність була призупинена.
То чи потрібні в Україні військові суди, військова прокуратура та і взагалі- окрема військова юстиція ?
Чи потрібні зосереджені в одній системі оперативно-розшукові органи, органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду? Чи потрібна спеціалізація адвокатів та розширення можливостей для них щодо збору доказів у закритих зонах де ведуться бойові дії чи є якісь інші обмеження?
Якщо ви це питання поставите військовослужбовцю - він скаже точно «так потрібні» чи « так точно- потрібні». А якщо цей військовослужбовець ще й адвокат, працівник правоохоронного органу, прокуратури чи суду ( а таких багато захищає нашу Батьківщину). - то вони підтвердять, що це є життєво необхідним!
ДБР не може справитися із навалою досудового розслідування. Якщо у 2014 році кількість військових, що приймали участь в АТО було до 250 тисяч, то зараз воює понад один мільйон наших співгромадян. Якщо з початку війни було у розслідуванні біля 80 тисяч злочинів пов’язаних із несенням служби, то зараз за деякими даними понад 200 тисяч тільки СЗЧ та дезертирства.
Військова прокуратура повинна бути відновлена у попередньому вигляді та посилена. Вона повинна не тільки контролювати хід досудового розслідування, а і підпирати органи слідства своїми можливостями оперативного проведення заходів, що обумовлені процесуальною компетенцією.
Цивільні суди на сьогодні укомплектовані на 70 відсотків. А ті суди, що знаходяться поблизу районів бойових дій не тільки не мають кадрового наповнення, а і перебувають у стресовому стані постійних евакуаційних заходів та переміщень.
Як у такому стані слідчому судді приймати рішення про відібрання тих чи інших доказів?
Також відсутність знань щодо проходження військової служби ( а більшість суддів жінки та чоловіки, що не служили або мають лише військову кафедру), специфіки взаємовідносин між військовими, їх субординації , видах військ та їх статутів, а також спеціального нормативного регулювання - приводить до край негативних наслідків для захисту України військовослужбовцями з огляду на прийняття деяких рішень.
«Чи може цивільний суддя звичайного районного суду розібратися в особливостях взаємовідносин у військовому колективі, основаних на суровій військової дисципліни, певних традиціях та чіткій системі підпорядкованості? А чи може цей же суддя у перервах між розглядом справ про розлучення, шахрайство, порушення правил дорожнього руху, побутових крадіжок та хуліганства фахово розглянути справу та винести неупереджене рішення щодо правомірності дій військового командира на полі бою, особливо якщо воно призвело до загибелі підлеглих в умовах повномасштабної війни? І вирішуючи долю людей ухвалити законне та справедливе рішення, якщо цей суддя до того ніколи не мав жодного стосунку до військової справи, не служив в армії та має дуже віддалене уявлення про особливості військової служби, бойові та загальновійськові статути, можливості військової техніки та озброєння, та усі тонкощі взаємодії військових під час ведення бою чи у бойовій обстановці.
Окрім розуміння військової справи при розгляді судових справ по військовим злочинам та правопорушенням важлива оперативність, особливо в умовах воєнного стану.»
«Найбільш показово помилковість скасування системи військового правосуддя в Україні демонструє вирок Центрального районного суду міста Миколаєва по справі № 490/4536/22.
Цей бойовий офіцер воював з російськими загарбниками з 2014 року, а загинув від кулі свого нетверезого підлеглого. До речі, як свідчать матеріали судової справи, солдат-вбивця родом зі Світловодська. У відділі інформаційної політики та комунікацій Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в коментарі УП назвали ім’я цього солдата — Валентин Гандебура.
Трагедія сталася 28 липня 2022 року. Згідно з матеріалами справи п’яний солдат в їдальні на території тимчасової дислокації у Миколаєві підійшов до комбата зі зброєю та під час суперечки щодо отримання ним форми вистрілив у майора з автомата. Офіцер загинув на місці — з його тіла вилучили 5 куль.
Підсудний Гандебура свою вину визнав повністю. Він заявив, що шкодує про те, що скоїв, та просив суддю про мінімальне покарання в межах санкції статті 115 ККУ. Він розповів, що в той день дізнався, що нібито за документами мав отримати однострій, який насправді не отримав, та визнав, що того дня вживав алкоголь. Під час спілкування з Гандебурою комбат помітив, що той був напідпитку, і заявив, що викличе військову службу правопорядку та буде приймати рішення щодо стану військовослужбовця.
Суддя виправдав та відпустив солдата Валентина Гандебуру з-під варти, оскільки, на його думку, справу мало розслідувати Державне бюро розслідувань, а не Нацполіція. У вироку суду цивільний суддя зазначив, що «предметом в межах цього кримінального провадження, є встановлений порядок несення військової служби, а цей об'єкт вочевидь не є елементом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального Кодексу України».
За рішенням суду, «неналежне здійснення етапу повідомлення про підозру унеможливило правомірне здійснення наступних етапів кримінального провадження, що призвело до викривлення змісту кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин і унеможливило внаслідок цього належну реалізацію учасниками цих відносин своїх прав і обов`язків».»
Від цього страждає військова дисципліна, а відтак і боєздатність армії
Багато людей, що служать добровольцями з 2022 року, мають юридичну освіту. Це і адвокати, і судді, і прокурори, і інші правоохоронці. Із цих людей швидко можна наповнити кадрову необхідність.
Більш того, такі люди, що служили, матимуть авторитет серед військовослужбовців та зможуть відігравати велику роль у профілактуванні військової злочинності. І шляхом спілкування, і шляхом розуміння військовими наявності дієвої системи та невідворотності покарання.
Бо ці суди окрім близького розміщення до місць несення служби можуть робити і виїзні судові засідання. Цьому сприяє і цифровізація, що є вагомим помічником у правосудді. Ми це бачимо по дії електронних кабінетів у нас і застосуванням штучного інтелекту за кордоном.
Ми можемо брати вже існуючі моделі військової юстиції . Ми можемо взяти подібну до нас і за територією, і за частиною менталітету - Польщі. Яка, до речі, скомпілювала собі з України систему військових судів.
Швидко апробується модель у фокус групі створеної із науковців правників, практиків та іноземних фахівців із країн де така система дієво існує.
Відповідно зі створенням цієї військової інфраструктури вивільняється можливості швидше і якісніше проводити правосуддя у справах, що стосується цивільного життя українців .
Також є важливим елементом розвиток інфраструктури військового омбудсмена.
З вдячністю до усіх намагань підняти це питання усіма небайдужими, хочу виокремити одного колегу, який це робить системно. Це пан Ткачук Олег, суддя Великої Палати Верховного Суду, вчений секретар НКР при ВС, доктор юридичних наук, доцент, полковник юстиції, який є певним рушійним елементом цього питання і має свій досвід і власне бачення організації військового правосуддя.
Ось один із прикладів його повідомлення у мережі Фейсбук: «виступ щодо схвалення законопроектів про відновлення військових судів в Україні в ході Пленуму Верховного Суду 23 травня 2025 року. Законопроектами "Про судоустрій і статус суддів" щодо функціонування військових судів» (реєстр. Nº13048 від 27 лютого 2025 року) та «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо створення та організації діяльності військових судів» (реєстр. Nº 13048-1 від 11 березня2025 року). Пан Олег відмітив, що передбачається створення в Україні військових судів.
Обидва законопроекти мають на меті створення ефективного та дієвого механізму судочинства у військовій сфері, забезпечення судового захисту порушених прав і законних інтересів військовослужбовців шляхом запровадження визначеної ст. 125 Конституції України спеціалізації судоустрою і відновлення функціонування військових судів у системі судів загальної юрисдикції.
Законопроектами пропонується створити триланкову систему військових судів, які будуть розглядати судові справи у військовій сфері та регулювати правовідносини щодо проходження військової служби, відповідальності військовослужбовців за вчинення військових і воєнних злочинів, правопорушень, захисту їхніх прав та прав ветеранів війни і членів їхніх сімей виключно в питаннях, що пов’язані з виконанням військового обов’язку із захисту Батьківщини.»
Ось ще одна корисна Дискусія за участю пана Олега і не тільки про військові суди у фаховому колі:
А щодо відповідності європейським нормам правосуддя — військові суди наразі функціонують у майже 40 розвинутих та демократичних країнах світу: у Великій Британії, США, Франції, Бельгії, Швейцарії, Швеції, Канаді, Іспанії, Ізраїлю, Польщі тощо. Франція свого часу ліквідувала військові суди, але згодом визнала це рішення помилковим та відновила їх.
Всі ці питання досить швидко вирішуються за умови наявності політичної волі у найвищого політичного керівництва держави. Не буду давати політичних оцінок під час фахової дискусії , але ліквідація військової прокуратури у 2019 році і відсутність прийнятого відповідного закону до сьогодні у Парламенті є досить голосними фактами.
Більш того, ми чітко розуміємо, що перебуваємо реально у стані війни, а не стані спеціального режиму «воєнного стану». І це впливає на усі правовідносини у нашій країні . І у житті цивільних, і у житті військових. Ні перші, ні другий не можуть правдиво захистити свої права. Ми ж чітко розуміємо, що при сьогоднішньому стані є фактично обмеження прав громадян поліцейськими механізмами із залученням військових. А військові, у свою чергу, захищаючи Батьківщину маю відстоювати свої права у цивільних судах та ще й в умовах не війни, а спеціального режиму, що є не одним і тим самим.
