Як страховики насправді діють у справах ДТП з обопільною виною — критичний погляд адвоката на практику, що склалась.
Кожна аварія – це не просто глухий удар металу об метал. Це щось глибше, тонше, що залишає слід не лише в матеріальному світі, а й у правовій тканині життя. За двадцять з лишком років юридичної практики я навчилася читати тіні на асфальті, мов по шепотах свідків. І знаєте, найчастіше вони мовчать про одне – справедливість не буває половинчастою. Але страхові компанії не згодні.
Саме у справах про ДТП з обопільною виною виникає глибоке протиріччя: на одній чаші терезів — закон, на іншій — людське життя, втрати, біль, а посередині — страховик, чия роль більше схожа на спостерігача, ніж на союзника. Цей текст — моя особиста рефлексія, юридичний маніфест і спроба пробудити в читачеві відчуття правової гідності.
На перший погляд, усе просто: Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що виплати в разі ДТП з декількома винними особами здійснюються пропорційно їхній вині. Але от питання: хто і як цю вину визначає? Страхова компанія? Суд? Чи слідчий, що поспіхом закриває провадження, бо «50 на 50 і так зрозуміло»?
У реальності страхова логіка часто ґрунтується не на пошуку істини, а на мінімізації збитків. У найгірших сценаріях водій отримує лише часткову компенсацію, навіть якщо його провина — мізерна, а інший учасник грубо порушив усе, що тільки можна.
Тіні за полісом: роль страховика в тиші після аварії
Давайте називати речі своїми іменами: в обопільній вині страхова компанія поводиться як бухгалтер з калькулятором, а не як аналітик із совістю. Вона вираховує суму компенсації, орієнтуючись не на справедливість, а на сухі цифри. Якщо винних двоє — сума ділиться навпіл, попри різні обставини, інтенсивність порушень і наслідки.
Чи розслідує страховик справу, щоб з’ясувати, хто порушив більше? Ні. Чи ініціює експертизу? Рідко. Чи стоїть на боці свого клієнта, який отримав тілесні ушкодження і розбитий автомобіль? У кращому випадку — формально.
Суд як катарсис: але не завжди визволення
У моїй практиці було чимало випадків, коли клієнти зверталися після того, як страховик виплатив символічну частину збитків, лишивши все інше на «волю долі» або, точніше, на плечі суду. Один із таких процесів тривав понад півтора року. Інший — був програний лише через відсутність належної експертизи. Усі ці історії – щоденна рутина, яка викриває: суд – не завжди місце правди, якщо заходити туди без підготовки.
Український парадокс: закон мовчить, а люди платять
Найбільша юридична проблема справ з обопільною виною полягає в розриві між цивільним та страховим правом. Цивільний кодекс говорить про необхідність пропорційного відшкодування, враховуючи ступінь вини, а страховий механізм просто ділить суму навпіл. Це не порушення закону — це використання його мовчання як інструменту. І це мовчання — гучніше за всі слова.
Експертиза: єдина дорога до правди
Я завжди кажу клієнтам: якщо ви не наполягаєте на експертизі — ви дозволяєте системі говорити за вас. Автотехнічна експертиза — це більше, ніж юридичний інструмент. Це акт захисту гідності, спосіб сказати: «Я не згодна». Вона дозволяє побачити, хто мав можливість уникнути аварії, хто порушив ПДР, і в якій мірі це вплинуло на наслідки.
У період воєнного стану, до речі, сертифікати експертів продовжують свою чинність, і це дає шанс захистити права навіть у найтемніші часи. Але для цього треба вміти вчасно звертатися, наполягати, іноді – навіть боротися з власним відчаєм.
Страховик без обличчя: коли клієнт — лише файл
Страхові компанії сьогодні — це конвеєр. У ньому немає місця емоціям, людським обставинам чи гнучкості. Є тільки файл з номером справи, розмір збитку, відсоток вини. Але ж закон — не лише арифметика. Це ще й гуманізм. І поки компанії цього не визнають, справедливість залишатиметься персональною справою кожного водія.
Практичні кроки до захисту: алгоритм виживання
Не покладайтеся на страховика. Це не союзник, а бухгалтер. Завжди перевіряйте їхні оцінки, вимагайте копії розрахунків.
Документуйте все. Фото, відео, навіть аудіозаписи телефонних розмов — кожна дрібниця може змінити справу.
Ініціюйте експертизу. Навіть якщо це дорого – це значно дешевше за роки судової тяганини.
Звертайтесь до адвоката. Не тоді, коли все втрачено, а одразу — щоб уникнути непоправних помилок.
Не погоджуйтесь одразу. Якщо страховик пропонує компенсацію — це не завжди найкращий варіант. Іноді варто судитись.
Міжнародні обрії: чого нам бракує
У США або Німеччині страхові компанії не ховаються за параграфами — вони розслідують. Вони замовляють експертизи, спілкуються з клієнтами, шукають істину, бо від цього залежить їхня репутація. Вони – гравці, а не глядачі. Їхня участь — активна, не пасивна.
Можна сказати, що це інша правова культура. Але культура не виникає з повітря — вона формується через практику. І ми також здатні її створити.
Пропозиції змін: щоб страхування дійсно страхувало
Запровадити обов’язкову експертизу при обопільній вині. Це дозволить уникнути поверхневих рішень і скоригувати розподіл відповідальності.
Зобов’язати страховиків фінансувати технічну експертизу. Якщо вже вони визначають суму збитку — хай і визначають глибину вини.
Уніфікувати підхід до визначення ступеня вини. Щоб усі сторони знали: 20% – це не «майже невинний», а конкретна межа відповідальності.
Запустити публічний контроль за рішеннями страхових компаній. Як мінімум — через відкриту звітність у справах про ДТП з обопільною виною.
Я не романтизую систему. Але я вірю в окрему людину. У ту жінку, що вперше сідає за кермо після ДТП, бо зібрала себе по шматках. У того чоловіка, що вивчає закон, щоб не бути знову ошуканим. У кожного, хто не мовчить, коли страхова компанія відмовчується.
Бо насправді страхові компанії – не монстри. Вони — віддзеркалення нашої віри в себе. Якщо ми погоджуємось на менше — вони дають менше. Якщо ми вимагаємо — вони змушені відповідати.
Тіні на асфальті не зникають. Вони лишаються, нагадуючи: правда — це шлях, яким варто йти, навіть якщо він довгий, складний і подекуди самотній.
