Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Схоже, це частково розуміють у Польщі. Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Ініціативу підтримало близько двадцяти депутатів ПіС. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояків хочуть увіковічнити, використавши постамент, на якому раніше стояв пам'ятник “польсько-радянському військовому братерству” (цей пам'ятник демонтували нібито для ремонту, але так і не повернули на місце).
Озвучена Дворчиком ініціатива являє собою вдалий приклад популяризації тих моментів історії, які об'єднують, а не роз'єднують. Водночас вона відповідає внутрішнім потребам кожної з країн. Адже і Україна, і Польща потребують суспільних міфів, спрямованих проти західної експансивної політики Москви. При цьому наголос на боротьбі з більшовизмом не обмежується антимосковським вектором і є подвійно актуальним. З одного боку, він підсилює антимосковські настрої (за умов фокусування уваги на необільшовицькій сутності сучасного путінського режиму). З іншого боку, він має певний потенціал у площині протистояння наступу ліво-ліберальних ідей: посилення антикомуністичних настроїв у суспільстві створює несприятливе середовище для діяльності ідеологічних груп радикально лібералістичного спрямування, які не можуть цілком приховати марксистське походження ряду своїх ідей (а то й відкрито його декларують).
Військово-політична історія містить чимало епізодів, котрі вигідно популяризувати. Грюнвальдська битва, війни проти Московії, Хотинська війна — усе це та багато чого іншого сьогодні вимагає популяризації у вигідному світлі. Усе це об'єднує, паралельно підсилюючи актуальні для сьогодення сенси. Самозрозумілою є потреба у висвітленні спільних сторінок боротьби проти Москви. Грюнвальдська битва в контексті сьогодення постає як заклик до консолідації народів Центрально-Східної Європи з метою відстояти власну незалежність від претензій Заходу. Спільні сторінки боротьби з ісламським натиском — це субстрат для плекання справедливих месіанських настроїв: Міжмор'я як останній бастіон Європейської цивілізації.
Чимало “матеріалу” для спільної політики пам'яті дає й історія культури.
У дуже далекій, гіпотетичній перспективі можемо навіть говорити про суттєву ревізію національних моделей історії. Скажімо, є доцільною часткова “денаціоналізація” Речі Посполитої. “Націоналізоване” розуміння Речі Посполитої проявляється у надмірному привласненні її історії Польщею і легковажній відмові від неї України. Альтернативою до національного підходу може слугувати цивілізаційний підхід — погляд на Річ Посполиту як на поліетнічну міні-цивілізацію зі своїми перевагами і недоліками, зі своєю історичною місією, проекція якої залишається актуальною ще й нині.
Але наразі не йдеться про різке впровадження таких докорінних змін. Ідеться про можливість узгодженої політики пам'яті в умовах уже сформованих національних парадигм розуміння минулого. А це — річ і потрібна, і досяжна.
23.08.2016 20:48
Чи можлива спільна українсько-польська політика пам'яті
Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояк
У випадку країн Центрально-Східної Європи політика пам'яті залишається тісно пов'язаною зі сферою міжнародних відносин. Виходячи на геополітичний рівень, вона працює в двох режимах: або сприяє консолідації, або призводить до погіршення стосунків. Протягом останніх місяців ми були свідками того, як польська і українська політики пам'яті, що здійснювалися у відповідності до внутрішніх суспільно-політичних обставин кожної з країн, ставали чинниками напруги у стосунках. Якщо ж ми врахуємо те величезне значення, яке для Польщі та України має взаємна консолідація, то прийдемо до усвідомлення невтішного і парадоксального стану речей: те, що було викликаним турботою про національні інтереси, певною мірою їм шкодило. З розуміння цієї проблемної ситуації виникає питання: чи можлива така політика пам'яті, яка відповідатиме внутрішнім потребам України та Польщі, але водночас буде їх (ці країни) зближувати, а не роз'єднувати? Чимало сторінок спільного історичного минулого, а також характер завдань, які сьогодні стоять перед Україною та Польщею, дозволяють ствердно відповісти на це питання.Схоже, це частково розуміють у Польщі. Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Ініціативу підтримало близько двадцяти депутатів ПіС. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояків хочуть увіковічнити, використавши постамент, на якому раніше стояв пам'ятник “польсько-радянському військовому братерству” (цей пам'ятник демонтували нібито для ремонту, але так і не повернули на місце).
Озвучена Дворчиком ініціатива являє собою вдалий приклад популяризації тих моментів історії, які об'єднують, а не роз'єднують. Водночас вона відповідає внутрішнім потребам кожної з країн. Адже і Україна, і Польща потребують суспільних міфів, спрямованих проти західної експансивної політики Москви. При цьому наголос на боротьбі з більшовизмом не обмежується антимосковським вектором і є подвійно актуальним. З одного боку, він підсилює антимосковські настрої (за умов фокусування уваги на необільшовицькій сутності сучасного путінського режиму). З іншого боку, він має певний потенціал у площині протистояння наступу ліво-ліберальних ідей: посилення антикомуністичних настроїв у суспільстві створює несприятливе середовище для діяльності ідеологічних груп радикально лібералістичного спрямування, які не можуть цілком приховати марксистське походження ряду своїх ідей (а то й відкрито його декларують).
Військово-політична історія містить чимало епізодів, котрі вигідно популяризувати. Грюнвальдська битва, війни проти Московії, Хотинська війна — усе це та багато чого іншого сьогодні вимагає популяризації у вигідному світлі. Усе це об'єднує, паралельно підсилюючи актуальні для сьогодення сенси. Самозрозумілою є потреба у висвітленні спільних сторінок боротьби проти Москви. Грюнвальдська битва в контексті сьогодення постає як заклик до консолідації народів Центрально-Східної Європи з метою відстояти власну незалежність від претензій Заходу. Спільні сторінки боротьби з ісламським натиском — це субстрат для плекання справедливих месіанських настроїв: Міжмор'я як останній бастіон Європейської цивілізації.
Чимало “матеріалу” для спільної політики пам'яті дає й історія культури.
У дуже далекій, гіпотетичній перспективі можемо навіть говорити про суттєву ревізію національних моделей історії. Скажімо, є доцільною часткова “денаціоналізація” Речі Посполитої. “Націоналізоване” розуміння Речі Посполитої проявляється у надмірному привласненні її історії Польщею і легковажній відмові від неї України. Альтернативою до національного підходу може слугувати цивілізаційний підхід — погляд на Річ Посполиту як на поліетнічну міні-цивілізацію зі своїми перевагами і недоліками, зі своєю історичною місією, проекція якої залишається актуальною ще й нині.
Але наразі не йдеться про різке впровадження таких докорінних змін. Ідеться про можливість узгодженої політики пам'яті в умовах уже сформованих національних парадигм розуміння минулого. А це — річ і потрібна, і досяжна.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Забезпечення позову шляхом арешту майна банку в ліквідаційній процедурі Євген Морозов вчора о 21:57
- Механізм оформлення посвідок на проживання для іноземців, які захищають Україну від КМУ Дмитро Зенкін вчора о 15:39
- Секрети роботи з експертизами: як адвокат може змінити хід справи Світлана Приймак вчора о 12:14
- Хто стоїть за податковою пільгою розміром у 19 млрд грн? Артур Парушевскі вчора о 11:55
- Підсумки року: як правильно закрити минулий етап і підготуватися до нового Катерина Мілютенко 30.12.2024 23:36
- Способи зміни предмету або підстав позову Євген Морозов 30.12.2024 21:29
- Парламентський "подарунок" під ялинку для сфери містобудування Любомир Зубач 30.12.2024 15:58
- Концепція ЄСІКС: короткий огляд Дмитро Зенкін 30.12.2024 15:37
- В новий рік без насильства: символи, що змінюють долі жінок Галина Скіпальська 30.12.2024 14:44
- Свідоцтво про право на спадщину: недійсность та судова практика Світлана Приймак 30.12.2024 12:34
- "УЗ" повертає не туди Євген Магда 30.12.2024 12:32
- Розуміння Сходу Сильвія Красонь-Копаніаж 30.12.2024 09:51
- Рік новий, а ти – ні Валерій Козлов 29.12.2024 22:59
- Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця Євген Морозов 29.12.2024 21:19
- Реєстрація торговельної марки в Україні і не тільки Віталій Соловей 29.12.2024 17:50
Топ за тиждень
Популярне
-
Forbes Україна: Roshen зупинив виробництво на фабриці в Угорщині
Бізнес 16782
-
Прокачування газу в Україні з 1 січня подорожчає учетверо через нульовий транзит
Бізнес 11003
-
В Україні зірвалася рекордна оренда землі: потенційний орендар передумав платити
Бізнес 10201
-
Переможці й невдахи 2024 року: найкасовіші й найпровальніші фільми
Життя 6049
-
Україна збільшила експорт до $41 млрд у 2024 році. Що продавали — підсумки Мінекономіки
Фінанси 5966
Контакти
E-mail: [email protected]