Суб’єкти, на яких поширюється Закон України "Про запобігання корупції"

Підводні камені розуміння та коректного застосування поняття «суб’єкти, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції»

В практичній роботі доволі часто доводиться стикатись з нерозумінням поняття «особи, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та «суб’єкти, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

 Стаття 3 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - ЗУ ПЗК) так і називається: «Суб’єкти, на яких поширюється дія цього Закону».

Зміст статті 3 ЗУ ПЗК – це перелік осіб, до яких застосовуються заборони та обмеження, встановлені Законом України «Про запобігання корупції».

У подальших статтях ЗУ ПЗК також вжито поняття «особи».

 *Виносимо за дужки поняття презумпції верховенства права та конституційності законів і законодавства, з чого постає очевидний висновок, що дія законодавства України розповсюджується на території країни на осіб-громадян та у окремих випадках на осіб без громадянства та громадян інших країн. Не прискіпуючись до тексту ЗУ ПЗК все ж мусимо визнати, що вимоги законодавства розповсюджується на усіх осіб (у певних межах).

 Довідково:

Закон України від 05 жовтня 1995 року № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією» пропонує поняття «суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією». Так у статті 2 «Суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією» Закону України «Про боротьбу з корупцією» прописано, що «за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на підставі цього Закону несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави:…».

Закон України «Про боротьбу з корупцією» НЕ містить формулювання, введеного Законом України «Про запобігання корупції»: «суб’єкти, на яких поширюється дія цього Закону» і це різний підхід до унормування понятійної бази.

 Така «невизначеність визначень» спричинила хибне уявлення про коло поширення дії Закон України «Про запобігання корупції».

Як приклад, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 262):

«4. Встановити, що особами, які потребують самоізоляції, є:

…

особи, які досягли 60-річного віку, крім осіб, на яких поширюється дія Закону України “Про запобігання корупції”, військовослужбовців та працівників Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, а також осіб, які здійснюють заходи, пов’язані з недопущенням поширення COVID-19, забезпечують діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, які:

…».

Як бачимо постанова Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 262 оперує поняттям «особи, які досягли 60-річного віку, крім осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Ми вже з‘ясували, що (апріорі) Закон України «Про запобігання корупції» поширюється на всіх громадян України, а в окремих випадках також на осіб без громадянства та громадян інших країн, тому адекватно застосувати цитовану вимогу постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 262 неможливо.

Постанову Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 262 (де йдеться про «осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції») опрацьовано та погоджено у Міністерстві охорони здоров‘я; Міністерстві юстиції; Секретаріаті Кабінету Міністрів та інших зацікавлених органах і нікого не бентежить юридична невизначеність поняття (чи навіть юридична помилка). 

*Кількість юридичних недоліків та помилок у рішеннях Уряду, виданих у зв’язку з запровадженням карантину, мабуть можна пояснити лише впливом самого вірусу COVID-19.

У цьому зв‘язку цікавим є лист Юридичного управління Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.01.2021 № 113-02/1491/21, де зокрема прописано (цитата):

«Юридичні особи та їх відокремлені підрозділи не є суб’єктами, на яких поширюється дія Закону, а отже надання відповіді по суті звернення Національної асоціації антикорупційного комплаєнсу виходить за межі компетенції Національного агентства».

Це ілюструє, що навіть у Юридичному управлінні НАЗК є проблеми з розумінням суб’єктів, на яких поширюється Закон України «Про запобігання корупції» (хто є «суб’єктом» і кого вважати «суб‘єктами» у контексті застосування законодавчих норм) .

 Спробуємо з‘ясувати про кого йдеться у окремих статтях Закону України «Про запобігання корупції» та визначитись на яких же суб’єктів поширюється ЗУ ПЗК:

 1. Спеціальні суб’єкти – назвемо так визначених у статті 3 ЗУ ПЗК (не плутати зі спеціальними суб’єктами Кримінального кодексу України).

 2. Суб’єкти-юридичні особи (є значна кількість юридичних осіб для яких Закон України «Про запобігання корупції» встановлює певні обов’язки, що робить цих осіб суб’єктами, на яких поширюється Закон України «Про запобігання корупції»):

 2.1. Суб’єкти (державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи), які зобов’язані надавати запитувані Національним агентством документи чи інформацію, протягом десяти робочих днів з дня одержання запиту (ч. 8 ст.12 ЗУ ПЗК).

 2.2. Суб’єкти, які зобов’язані утворити уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції (ст. 13-1 ЗУ ПЗК).

2.3. Суб’єкти, які зобов’язані затверджувати Антикорупційні програми (ст. 19  ЗУ ПЗК);

2.4. Суб’єкти, які є громадськими об’єднаннями в діяльності щодо запобігання корупції (ст. 21  ЗУ ПЗК).

2.5. Суб’єкти, які зобов’язані затверджувати Антикорупційну програму юридичної особи (ст.62 ЗУ ПЗК).

2.6. Суб’єкти (юридичні особи), права яких порушено (внаслідок вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення і яким завдано майнової шкоди, збитків) і які мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку (ст. 68 ЗУ ПЗК).

3. Суб’єкти-фізичні особи:

3.1. Суб’єкти-викривачі (ст. 1. ЗУ ПЗК).

3.2. Суб’єкти декларування, яких не зазначено у статті 3  ЗУ ПЗК, але претендують на зайняття посад, визначених у пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2, пункті 4 частини першої статті 3  ЗУ ПЗК.

3.3. Суб’єкти декларування, які звільнились з посад, зазначених у пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2, пункті 4 частини першої статті 3  ЗУ ПЗК.

3.4. Суб’єкти-фізичні особи, які зобов’язані надавати запитувані Національним агентством документи чи інформацію, протягом десяти робочих днів з дня одержання запиту (ч. 8 ст. 12  ЗУ ПЗК).

3.5. Суб’єкти-члени громадських об’єднань, уповноважені представники громадських об’єднань та окремі громадяни в діяльності щодо запобігання корупції (ст. 21  ЗУ ПЗК).

3.6. Суб’єкти (фізичні особи), права яких порушено (внаслідок вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення і яким завдано моральної або майнової шкоди, збитків) і які мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку (ст. 68  ЗУ ПЗК).

Отже, маємо доволі широке коло суб’єктів, на яких поширюється Закон України «Про запобігання корупції».

Тому варто наголосити:

1. Закон України «Про запобігання корупції» поширюється на всіх громадян України, а в окремих випадках також на осіб без громадянства та громадян інших країн.

2. Статтею 3 Закону України «Про запобігання корупції» визначено коло «спеціальних суб’єктів», для яких іншими статтями ЗУ  ПЗК та іншими законами встановлено конкретні обов’язки, заборони та обмеження.

Власне стаття 3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлює юридичного статусу особи.

До одних і тих самих суб’єктів, визначених у статті 3  ЗУ ПЗК, встановлено різні заборони, обмеження та обов’язки.

Так обмеження роботи за сумісництвом не поширюються на «депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), присяжних, помічників-консультантів народних депутатів України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради України, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, працівників патронатних служб у державних органах (ст. 25   ЗУ ПЗК)», обв’язки щодо передачі корпоративних прав не поширюються на незалежних членів наглядових рад; депутатів місцевих рад; помічників-консультантів народних депутатів України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради України, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України.

3. Закон України «Про запобігання корупції» визначає коли юридична особа чи фізична особа набуває суб’єктності.

Як приклад: коли НАЗК звертається до фізичної чи юридичної особи з запитом про надання інформації, то така особа набуває статусу «суб’єкта, який зобов’язаний надати запитану інформацію», і у випадку не надання суб‘єктом запитаної інформації – такого суб’єкта можна притягти до відповідальності на підставі статті 188-46 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Також фізична особа, яка «за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання» – отримує статус викривача.

При цьому викривач є суб’єктом, правовідносини з яким регламентує ЗУ ПЗК.

Без претензій на статус наукового доробку (хоч аналіз окремих норм ЗУ ПЗК зроблено з належною ретельністю, увагою та повагою до закону і читача) мета цієї статті висвітлити переваги комплексного, системного підходу до розгляду, розуміння та застосування ЗУ ПЗК і його окремих статей. А краще розглядати ЗУ ПЗК невід’ємною складовою антикорупційного законодавства України. 

Читайте вдумливо – дійте чесно!