Спецперевірка щодо кандидатів на зайняття посад керівників державних підприємств

Стаття в першу чергу спрямована на керівників державної служби та інших посадових осіб уповноважених на призначення керівників державних підприємств.

Намагаючись з’ясувати хто з посадовців (осіб за посадою) підпадає під так звану спеціальну перевірку звернемось до Закону України «Про запобігання корупції» (ЗУ «Про запобігання корупції»).

У Законі України «Про запобігання корупції» прописано, що Національне агентство з питань запобігання корупції  затверджує:

- Перелік суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків (ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про запобігання корупції»)

та

- Перелік посад з підвищеним корупційним ризиком (ч. 1 ст. 56 ЗУ «Про запобігання корупції»).

 Тут варто звернути увагу, що йдеться про різні за призначенням (окремі та самостійні!) переліки:

- Перелік суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків застосовується для визначення осіб, декларації яких підлягають обов’язковій повній перевірці (ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про запобігання корупції»);

- Перелік посад з підвищеним корупційним ризиком застосовується для визначення кола посад, кандидати на зайняття яких підлягають обов’язковій спеціальній перевірці (ч. 1 ст. 56 ЗУ «Про запобігання корупції»).

 Очевидно, що першою обов’язковою умовою виконання законодавства в частині застосування спецперевірок є чітке розуміння хто підпадає під таку перевірку. Керівним документом у цій царині і мали б бути затверджені Національним агентством з питань запобігання корупції  Перелік суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків та Перелік посад з підвищеним корупційним ризиком.  Натомість ми маємо Перелік посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків. (Перелік посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків затверджено рішенням НАЗК від 17.06.2016 № 2 та зареєстровано у Мін’юсті 19.07.2016 за № 987/29117).

Тобто де-юре ані Переліку посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків, ані Переліку посад з підвищеним корупційним ризиком ми не маємо.

Звинувачення у формалізмі щодо розгляду зазначеної ситуацію я чую з 2016 року, відколи підняв цю проблему, проте критика та розмови «довкола теми» не є підставою вважати затверджений Національним агентством з питань запобігання корупції  Перелік посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків прийнятним для застосування під час виконання статей 50 та 56 ЗУ «Про запобігання корупції» (і цей факт визнано і самим Національним агентством з питань запобігання корупції.

Отже, Перелік посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків не можна законно застосовувати для визначення кола посад, кандидати на зайняття яких підлягають обов’язковій спеціальній перевірці (ч.1 ст. 56 ЗУ «Про запобігання корупції»).

*****

Тут варто згадати прописні істини щодо того, яким актом керуватись у разі суперечності між вимогами підзаконного нормативно-правового акта і нормами Закону України.

Закон за юридичною силою є основним джерелом права у системі нормативно-правових актів. Вища юридична сила Закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти ухвалюються (розробляються, ґрунтуються, приймаються) на основі (на підставі, у межах та відповідно до) законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.

У випадку суперечності норм підзаконного акта вимогам
Закону слід застосовувати норми Закону, оскільки Закон має вищу
юридичну силу.

Підпорядкованість таких актів законам закріплено у положеннях Конституції України.

Але уявімо (теоретично, лише з метою увиразнення ситуації, для ілюстрації!), що ми живемо у неправовій державі (наголошую! – тільки уявно), де не є важливою назва нормативного акта, що обмежує права громадян, а письмові та усні роз’яснення Національного агентства з питань запобігання корупції є обов’язковими до виконання. За таких умов спробуємо застосувати Перелік посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків для визначення кола посад, кандидати на зайняття яких підлягають обов’язковій спеціальній перевірці (ч.1 ст. 56 ЗУ «Про запобігання корупції»).

 У пункті 4 Переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків зазначено посади керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їхніх заступників, призначення яких здійснюється державними органами.

Відповідно до частини першої статті 1 ЗУ «Про запобігання корупції» «державний орган – орган державної влади, в тому числі колегіальний державний орган, інший суб’єкт публічного права, незалежно від наявності статусу юридичної особи, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, юрисдикція якого поширюється на всю територію України або на окрему адміністративно-територіальну одиницю».

Водночас відповідно до частини четвертої статті 63 Господарського кодексу України у разі створення на підприємстві наглядової ради керівник підприємства призначається наглядовою радою.  

При цьому повноваження наглядової ради поширюється лише на конкретного суб’єкта господарювання. Наглядова рада не є державним органом і не може прирівнюватись до державного органу.

Тобто: у разі утворення на підприємстві наглядової ради керівник підприємства призначається цією наглядовою радою, яка не є державним органом, і тому такий керівник не підпадає під дію пункту 4 Переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків, де зазначено посади, призначення на які здійснюється державними органами.

Зумовлений висновок:

Спеціальна перевірка не застосовується до осіб, які претендують на зайняття посад керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їхніх заступників, у разі утворення на таких підприємствах наглядових рад.

Відповідно і декларації таких осіб не підлягають обов’язковій повній перевірці.

Отже: Застосування до зазначених осіб спеціальної перевірки є порушенням Конституційних прав та свобод людини та громадянина (зокрема – статей 19 та 32 Конституції України), не відповідає Закону України «Про захист персональних даних» та суперечить статті 182 Кримінального кодексу України.

 Таким чином ми довели, що Перелік посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків не є може застосовуватись замість Переліку посад з підвищеним корупційним ризиком, зазначеного у частині першій ст. 56 ЗУ «Про запобігання корупції». Це змушує замислитись щодо законності і спеціальних перевірок стосовно осіб, зазначених у Переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків.

Українське законодавство розвивається та удосконалюється. Потребує впорядкування і ця проблема довкола визначення понять «високий» та «підвищений корупційний ризик», варто з’ясувати значення слова «рівень» у контексті «рівень корупційного ризику» та нарешті – сформувати адекватний прийнятний для законного застосування Перелік посад з підвищеним корупційним ризиком (або інший, з внесенням відповідних змін до чинного законодавства).

Варто відзначити, що Національне агентство з питань запобігання корупції, ще у 2017 році визнало наявність проблеми. Тепер час її долати.