Яким має бути антикорупціонер?!

В органах виконавчої влади та на державних підприємствах функціонує інститут осіб з питань запобігання та виявлення корупції, яких зазвичай називають антикорупціонерами

В органах виконавчої влади та на державних підприємствах функціонує інститут осіб з питань запобігання та виявлення корупції, яких зазвичай називають антикорупціонерами.

Проблеми функціонування антикорупційних підрозділів (осіб з питань запобігання та виявлення корупції) варті окремої розгорнутої статті (з аналізом та шляхами подолання).

Сьогодні обмежимось спробою окреслити обов'язкові складові антикорупційної роботи та скласти такий-собі ТОП-10 обов'язків (та критеріїв) справжнього антикорупціонера (створений на підставі думок, висловлених фахівцями-колегами у сфері антикорупційної діяльності).

Обов’язок перший.

Спрямованість на досягнення реального результату.

Зміст і мета такої роботи саме подолання корупції, а не бездумне виконання Закону заради поліпшення статистики.

Антикорупціонер має усвідомлювати сенс своєї роботи – це допомога, а не покарання винуватця у скоєнні корупційного правопорушення.

Основними завданнями для такого фахівця є запобігання корупції, тобто – недопущення, унеможливлення корупційних дій (а не фіксування виявлених скоєних порушень).

Складовими діяльності антикорупціонера є:

- розроблення та впровадження заходів, спрямованих на ліквідацію чи, принаймні, мінімізацію корупційних ризиків. Показник результативності такої роботи – це поліпшення економічного стану підприємства (галузі, держави) за рахунок зменшення корупційної складової;

- утвердження принципів справедливості, рівних соціальних можливостей, паритетних конкурентних умов для всіх учасників процесу діяльності (розбудови, реконструкції, оновлення) підприємства (галузі, держави). Результат – підвищення творчої активності та розумної ініціативи кожного працівника (члена суспільства) на користь спільної ідеї.

- створення об’єктивних та психологічно комфортних умов роботи в колективі (суспільстві). Показник успіху – викорінення хабарництва, підлабузництва, кумівства тощо.

Бездумне, «сліпе» виконання поточних завдань з реалізації норм законодавства та написання формалізованих звітів не можна вважати антикорупціоною діяльністю.

Антикорупціонер має відрізняти формальну невідповідність окремим нормам (можливо через неуважність або необізнаність) від свідомого порушення Закону, а також відстежувати зв’язок між ексцесом та (можливими чи реальними) наслідками (зокрема – матеріальними (економічними) збитками чи соціально-психологічними втратами). Тобто формальне дотримання приписів Закону є свідченням безвідповідальності (а за сутністю це бездіяльність). Антикорупціонер (за визначенням!) – свідомий та відповідальний за зміст, форму та наслідки своїх дій. Тому у контексті антикорупційної роботи глухий кут бездіяльності навіть не розглядається.

Ось ситуація для роздумів: Антикорупціонер допускає відхилення конкурсної пропозиції учасника тендеру за порушення якоїсь формальної вимоги (наприклад – недолік у оформленні однієї з багатьох довідок, наданих учасником). При цьому перемогу отримує наступний конкурсант, який пропонує суттєво вищу ціну! Отже – перед нами не антикорупціонер (який керується принципом ефективності), а юристконсульт (робота якого полягає у  вичитуванні паперів на наявність встановлених вимог, а метою цієї діяльності є ідеальний комплект документів). Безумовно обидві ці категорії службовців почесні, потрібні та корисні – важливо аби кожен свідомо виконував власну роботу.

Обов’язок другий

Небайдужість – активна участь в удосконаленні (усуненні недоліків та прогалин) нормативної та понятійної бази чинного законодавства у нерозривній єдності з виробленням ефективних заходів запобігання корупції. Антикорупційна діяльність – це постійна з законотворча робота, спрямована на недопущення порушень конституційних прав людини. Антикорупціонер має не просто відстежувати суперечності нормативних (розпорядчих) актів та виявляти перешкоди однозначному розумінню певних положень законодавства, ініціювати відповідне коригування таких положень, унеможливлюючи формальний підхід до запобігання корупції.

Обов’язок третій

Адекватність – здатність до виважених рішень та спроможність обирати сумірні (зумовлені змістом та серйозністю наслідків самого порушення) заходи боротьби з корупцією, метою яких є винищення корупції без завдання шкоди основній діяльності юридичної особи, відомства (та держави).

Обов’язок четвертий

Зразковість в частині дотримання вимог законодавства.

У цьому аспекті антикорупціонер – є взірцем виконання Закону і має:

а) не допускати довільного трактування положень законодавства на власний розсуд – не тлумачити Закон і не «читати» у його положеннях того, чого немає;

б) чітко розуміти пріоритетність законодавчих актів (програмні ази «Основи держави і права»): Конституція ⇒ Закон ⇒ акти Уряду ⇒ нормативно-правові акти міністерств та інші підзаконні нормативно-правові акти.

Передусім антикорупціонер керується Законом держави, а не (якоюсь) відомчою вказівкою чи інструкцією.

Обов’язок п’ятий

Справедливість.

Не порушуючи принципу рівності перед законом усвідомлювати, що вимоги та обмеження до «комірника» та керівника підприємства не можуть бути однаковими і водночас заходи впливу (покарання) мають залежати від важкості порушення, а не від назви посади порушника.

Обов’язок шостий

Професійний розвиток, здатність та прагнення до самовдосконалення.

Сьогодні у антикорупційній сфері працюють переважно колишні працівники правоохоронних органів. Більшість з яких не бачить різниці між посадою уповноваженого з питань запобігання корупції і роботою у  правоохоронних органах. Нажаль (як свідчить практика) набутий досвід та підходи, прийнятні для роботи у правоохоронних органах, не стільки допомагають, скільки шкодять антикорупційній діяльності. Посада уповноваженого з антикорупційної діяльності – це передусім, як вже зазначалось – зразковість в частині дотримання вимог законодавства. Кожною своєю дією та щоденною працею антикорупціонер популяризує безумовну потребу та обов’язковість дотримання вимог Закону. Каральні та оперативно-розшукові функції належать до сфери повноважень іншого відомства. Певною мірою завдання антикорупціонера перебуває у мотиваційній, просвітницькій площині впливу. І не кожен сумлінний правоохоронець здатен пристосувати свої професійні навички до нової ролі, де  запобіжне переконання переважає над засудженням за скоєним. І взагалі – антикорупціонер – це робота не для кожного! Це доволі нова професія для нашої країни.

Тому антикорупціонер має (відкинувши пиху за свої попередні досягнення) шукати адекватні методи роботи та вміти співставляти нові завдання зі звичними підходами до розгляду подібних ситуацій і, не чіпляючись за застарілі переконання, коригувати свою подальшу діяльність.

Обов’язок сьомий

Професійність, високий фаховий рівень.

Належна фахова/професійна підготовка антикорупціонера – це безумовна, беззаперечна та обов’язкова умова для провадження антикорупційної роботи. Це ті реальні знання на яких ґрунтується уся діяльність у відповідній сфері. Професійність, як обов’язкова категорія характеристики антикорупціонера, перебуває у активному зв’язку з розглянутим обов’язком професійного розвитку.

Знання антикорупціонера не обмежуються Законом «Про запобігання корупції» та актами суто антикорупційного спрямування. Вільно орієнтуючись в усьому обширі положень різноманітних підзаконних актів щодо запобігання корупції, імплементованих до різних сфер діяльності державного органу чи підприємства, антикорупціонер докорінно розуміє засади цивільного та господарського права, законодавства про працю; володіє нормативно-правовою базою управління державним майном; розуміється на законодавстві про інформацію тощо.

Загалом фаховість антикорупціонера визначається поєднанням так званих програмних знань з розумінням засад та умінням застосовувати норми законодавства.

Обов’язок восьмий

Комунікативність.

Мабуть найважливішим інструментом діяльності антикорупціонера є популяризація положень антикорупційного законодавства серед працівників органу влади чи підприємства. Мета такої ненасильницької роботи антикорупціонера у трудовому колективі, зокрема –

- забезпечення свідомого прийняття суспільством заходів із запобігання корупції;

- формування у колективі нетерпимості до корупційних проявів та фактів неетичної поведінки;

- усвідомлення працівниками користі заходів, спрямованих на подолання корупції тощо.

Очевидним є зв’язок комунікативності з професійністю, небайдужістю, адекватністю та спрямуванням на результат.

Обов’язок дев’ятий

Особиста переконаність у суспільній користі антикорупційної роботи.

Загалом будь-яка успішна діяльність базується на вірі у власну справу, впевненості у важливості своєї роботи та розумінні її користі для суспільства.

Саме особиста віра антикорупціонера у спроможність подолати корупцію, усвідомлення цінності своєї роботи та відданість ідеї, що подолання корупції зумовить гідне заможне життя суспільства і країни (а зокрема і особисто його, його родини, його нащадків) – убезпечить антикорупціонера від протиправного використання своєї посади для особистого збагачення. (Водночас віра, ідейність, відданість та свідомість не залишають місця бездіяльності).

Ідейна впевненість, що законні активні дії на посаді мають більше користі для самого антикорупціонера, його родини (нащадків, оточення, суспільства, країни), ніж періодичні зловживання (порушення, бездіяльність, байдужість) заради випадків отримання сумнівної винагороди (одиничних матеріальних хабарів чи преференцій для емоційної втіхи). Усвідомлення переваг чесної роботи на посаді над небезпечними оборудками є найвагомішим запобіжником від спокуси перетворитися з борця з корупцією на її джерело.

Безумовно і держава має пам'ятати, що потужним мотиваційним чинником чесності антикорупціонера є адекватна заробітна плата, достатня для забезпечення гідного рівня життя такого службовця та його родини.

Обов’язок десятий

Сміливість у боротьбі з системою.

Антикорупціонер має усвідомлювати, що боротьба з корупцією це (певною мірою) протистояння системі. Антикорупційна діяльність вимагає відкинути страх перед системою, адже і керівник антикорупціонера (і будь-який інший працівник) може виявитись звичайнісіньким корупціонером. Тому не треба створювати ілюзій та ідеалізувати систему і окремих її представників. Систему створюють люди, а, як відомо, люди не ангели.

Уявіть що у 2013 році якийсь антикорупціонер-держслужбовець ризикнув би назвати владу злочинною та сказати, що панує злочинний режим? А вже у другій половині 2014 року майже всі ці службовці сміливо характеризували діяльність попередньої влади саме так. Звісно ми розуміємо, що за кожним «злочинним керівником злочинної влади» стоїть армія сумлінних мовчазних виконавців цих «незаконних вказівок та наказів злочинної влади». 

Можливо викладені вимоги здаються занадто жорсткими, але насправді всі ці категорії у контексті антикорупційної діяльності пов’язані між собою, зумовлюють, доповнюють та збагачують одна одну.

Варто зауважити і на наявності позитивних зрушень сфері у антикорупційної діяльності окремих суб’єктів. Зокрема у системі Міненерговугілля з 2014 по 2018 роки створено понад 30 повноцінних антикорупційних підрозділів. Взірцем для інших підприємств у формуванні антикорупційної політики можна вважати антикорупційні підрозділи НАЕК «Енергоатом», НЕК «Укренерго», ПАТ «Укргідроенерго». І саме особистості забезпечують формування належного антикорупційного середовища на підприємстві. Мабуть має право на життя дещо ідеалістична ідея про перетворення наявних підрозділів з боротьби з корупцією на відповідні служби антикорупційної допомоги, які реально допомагатимуть керівникам підприємств та наглядовим радам забезпечити ефективну та прибуткову роботу підприємства на засадах законності, гуманності, справедливості та верховенства права, що унеможливить будь-які корупційні прояви чи навіть окремі поривання окремих посадовців.