Хто вирішує майбутнє України?

Питання які найчастіше задають пересічні українці.

Займаючисьнауковою діяльністю, яка як правило, передбачає участь у конференціях, форумах,круглих столах, доводиться постійно переміщуватися по території України. Їдучипоїздом, чи автобусом, обов’язково зустрінеться попутник, якого хвилюютьпитання майбутнього України. З власних спостережень можна виокремити питання, якінайчастіше задають пересічні українці, останні два роки: Чому ми повинні докогось приєднуватися? Чому ми не можемо існувати самостійно, без Росії та ЄС? Задлячого нам наслідувати досвід Греції? Що робити з Донбасом? Які шляхи розв'язання національного питання можназапропонувати? Чому влада не чує жителів Донбасу? Чи повернеться Крим до складуУкраїни? Коли в державі наступить спокій, чи наступить він в загалі? Всіці питання дуже болісні, і болить однаково як у західних так і східних областях,на півночі та півдні.

Чому питання є, а відповідей не знайшли?

Розмірковуючидалі, виникає питання, чому розуміння відносно існування проблем є, авідповідей, задля їх вирішення не знайдено? Можливо відповідей ніхто не шукає,а можливо, ми не здатні їх знайти? Можливо ми не достатньо розвинена нація, абонам бракує грамотності? Провідною світовою мережею дослідницьких університетів Юніверсітас 21 булооприлюднені дані чергового щорічного рейтингунаціональних систем вищої освіти [1]. Лідируючі позиції у рейтингу Юніверсітас21 у 2014 році зайняли США і Швеція (відповідно, 1 і 2 місця з-поміж 50досліджуваних країн), а серед постсоціалістичних європейських країнвідзначилися Словенія (25 місце), Чехія (26), Угорщина (29), Польща (31),Сербія (34), Росія (35), Словаччина (37), Румунія (39), Болгарія (40), Хорватія(44). Україна здобула в 2014 році 42 місце, у тому числі за субіндексами:«Ресурси» – 28, «Середовище» – 43, «Зв’язки» – 44, «Результати» – 38. Порівняноз місцями в минулорічних рейтингах, Україна впродовж останніх двох роківпогіршувала свої рейтингові позиції (у 2012 році – 25 місце серед 48 країн; у2013 році – 35 місце з-поміж 50 країн). Розглянувши детальніше вплив окремихфакторів, у розрізі складових субіндексів і вихідних показників, які визначаютьрейтинг України у поточному році, з’ясувалося, що обсяги інвестицій в науку іосвіту, видатки українських ВНЗ на дослідження і розробки, сукупні витрати навищу освіту, та інші показники, сприяють формуванню низького рейтингу. Щостосується освітнього потенціалу, то це одна з небагатьох конкурентних перевагУкраїни на теперішньому переломному етапі нашої історії, про це свідчатьрезультати опитування 2032 респондентів, які надав Київський міжнароднийінститут соціології в Україні. Повну вищу освіту мають 25,1% жінок (і 22,6%чоловіків), 27,8% навчалися в технікумах (і 26,9% чоловіків), 24% закінчилисередню школу (15,6% чоловіків). Початкову освіту мають 3,6% жінок і (1,1%чоловіків). Про це також свідчать дослідження Юніверсітас 21. Якщо взятиКиїв, то кожен сотий мешканець столиці України має науковий ступінь. Ценайвищий показник у державі. Про це повідомляє журнал WeeklyUa, який опублікуваврейтинг українських регіонів «Де в Україні жити добре». Рейтинг ґрунтується нарезультатах першого посткризового дослідження якості життя в Україні,проведеного Міжнародним центром перспективних досліджень (МЦПД). Резюмуючи вищезазначене, можна констатувати – гіпотеза, щодо безграмотності пересічнихгромадян, не підтвердилась.

Чому ми повинні до когось приєднуватися?Чому ми не можемо існувати самостійно, без Росії та ЄС?

Дужеактуальне питання. Виходячи з попередніх фактів, теоретично, ми можемо все. Розглянемочи можливо залишатися самостійними практично. В якості прикладу можнаскористатися парадоксом Швейцарії, яка зберігає свій уклад всупереч іполіткоректності, і англосаксонському «еталону» демократії. Тим більше, щошвейцарці багато в чому є еталоном для всього світу, як в політиці та економіці,так, і в національно-релігійних питаннях.

Постійнийнейтралітет Швейцарії виник в результаті підписання чотирьохміжнародно-правових актів: Акту Віденського Конгресу від 8 (20) березня 1815року, Додатків до Акту Віденського Конгресу № 90 від 8 (20) березня 1815,Декларації держав про справи Гельветичного Союзу й Акту, щодо визнання ігарантії постійного нейтралітету Швейцарії та недоторканності її території. Навідміну від інших країн, які обрали подібний шлях виключно під впливомзовнішніх факторів (наприклад, як результат поразки у війні), нейтралітетШвейцарії сформувався і з внутрішньополітичних причин: нейтралітет, ставшиоб'єднуючою націю ідеєю, сприяв еволюції її державності від аморфної конфедераціїдо централізованого федеративного устрою [2].

Зароки політики постійного збройного нейтралітету альпійській республіці вдалосяуникнути участі у двох спустошливих світових війн і зміцнити свій міжнароднийавторитет, у тому числі шляхом здійснення численних посередницьких зусиль.Принцип підтримки зв'язків «між країнами, а не між урядами» дозволяв вестидіалог з усіма, незалежно від політичних чи ідеологічних міркувань.

Швейцаріяпредставляє треті держави там, де у них перервані дипломатичні відносини, наприклад,інтереси СРСР в Іраку в 1955 році, Великобританії в Аргентині під часангло-аргентинського конфлікту 1982; в даний час Швейцарія представляє інтересиСША на Кубі і в Ірані, інтереси Куби в США, інтереси Російської Федерації вГрузії після розриву дипломатичних відносин між цими країнами в 2008 році.Швейцарія надає «добрі послуги», надаючи свою територію для прямих переговорівміж учасниками конфліктів (Нагірно-Карабахської, Абхазької іПівденноосетинської проблем, Кіпрське врегулювання і т. д.).

Зусіх існуючих в сучасному світі видів нейтралітету швейцарський - найбільштривалий і послідовний. Сьогодні Швейцарська Конфедерація не входить ні в одинвійськовий альянс, ні в ЄС. В останні роки, у зв'язку зі змінами в Європі тасвіті, в уряді і громадській думці набирає силу настрій на користь посиленняінтеграції з ЄС і більш гнучкою трактування принципу нейтралітету.

Утравні 2004 року підписано «другий пакет» секторальних договорів ЄС-Швейцарія,який, разом з «першим пакетом» (набрав чинності 1 червня 2002 року), є свогороду альтернативою вступу Швейцарії до ЄС.В рамках загальнонаціональнихреферендумів, що пройшли в 2005 році, народом Швейцарії позитивно вирішенопитання про приєднання Швейцарії до Шенгенської і Дублінської договорам (угодупро це з ЄС входить у «другій пакет»), а також про поширення положень Договорупро свободу переміщень між Швейцарією та ЄС (входить в «перший пакет»секторальних договорів) на нових членів ЄС, що вступили в Союз в 2004 році.Разом з тим, прийнято рішення вважати питання про вступ Швейцарії в Євросоюз не«стратегічною метою», як раніше, а тільки «політичної опцією», тобтоможливістю. У 1959 році Швейцарія стала однією з країн-засновниць ЄАВТ, в 1972р увійшла в Європейський економічний простір, у 2002 р - в ООН.

Насьогоднішній день основу загально швейцарської влади складає система квот. Вуряді і парламенті порівну католиків і протестантів, мовні групи представлені увідповідності зі своєю чисельністю. Президент конфедерації обирається на одинрік, і представники різних громад змінюють один одного. Крім того, свої закони,суди і міністерства є в кожному кантоні, які мають право організовувати і своїреферендуми. До речі кажучи, останні проходять в країні кілька разів на рік.Будь-яке важливе рішення може набрати чинності лише при схваленні йогонаселенням (будь то входження в ООН або питання легалізації наркотиків). А вдеяких місцях важливі питання досі вирішуються на загальному сході населення. Урезультаті країні з безліччю мов і діалектів, з неоднорідним релігійним складомне грозить розпад. Ніяких потужних сепаратистських рухів в країні немає.

Підводячипідсумок можна з впевненістю констатувати, що самостійне існування окремихдержав, це не казка, а реальність.

Задля чого нам наслідувати досвідГреції?

Зогляду на те, що негативний досвід, це все ж таки досвід, і можливо дужецінний, розглянемо розвиток подій ще однієї європейської держави. У Євросоюзі є«дивна» країна — Греція. Греція може похвалитися освіченим населенням,традиціями ринкової економіки та — з 1980 року — грантами та субсидіями від ЄСзагальною сумою приблизно 200 млрд. євро. Жодна іншакраїна-учасниця Євросоюзу не отримала такого обсягу інвестицій у сучаснуінфраструктуру. Греція могла б стати економічним локомотивом регіону.Натомість, з 2008 року країна перебуває у складному економічному становищі, що,крім іншого, свідчить про серйозні структурні проблеми.

Зподатково-бюджетної та адміністративної точки зору Греція є надзвичайноцентралізованою країною. Лише 0,7% усіх податкових надходжень спрямовуються домісцевих бюджетів, тоді як в середньому в Європі — 10,6%. Місцева влада Греціїмає дуже мало повноважень. Будь-яке питання — чи то планування території, чиреєстрація нового бізнесу, а чи отримання дозволу на забудову — вирішується унепрозорий спосіб через Афіни, а не на місцевому рівні. Внаслідок такоїнадмірно централізованої бюджетної та адміністративної структури місцеві органивлади фактично не переймаються розвитком місцевого бізнесу, оскільки всіподаткові надходження спрямовуються до Афін і далі використовуються на потребимуніципалітетів, які найбільш успішно лобіюють свої інтереси в столиці.Природно, місцевому політичному лідерові не має сенсу інвестувати свій час урозвиток місцевого бізнесу: набагато вигідніше витратити час на лобіювання вАфінах [3].

Деякієвропейські економіки з доходом на душу населення нижчим, ніж у Греції,серйозніше постраждали під час фінансової кризи 2008 році, проте відновилисьнабагато швидше, і деякі з них — навіть без зовнішньої підтримки. Литва, Латвія,Естонія пережили падіння ВВП до 15%. Словенія, вже будучи членом Єврозони,набагато більше постраждала від кризи 2008-2009 років, ніж Греція. Фінляндія таШвеція зіткнулись з економічною депресією на початку дев’яностих років. Усі цікраїни самі повернулись на шлях стабільногозростання, і зараз є прикладом інноваційних економік, залишаючи позаду іншихчленів ЄС.

Навідміну від Греції, країни Балтії, Словенія, Фінляндія та Швеція, мають високийрівень децентралізації. Істотна частка податкових надходжень від місцевоїекономічної діяльності (наприклад, податок на доходи фізичних осіб чи наприбуток підприємств) спрямовується до місцевого бюджету, а місцеві адміністраціїнаділені широкими повноваженнями (і відповідають за надання таких послуг якдошкільна та початкова освіта, піклування про літніх людей тощо).

Відповідь питанням на питання

Длятого, щоб відповісти на решту питань, кожен українець повинен усвідомити, щовід нього залежить майбутнє Донбасу, Криму, України. Узагальнений досвідрозвитку подій європейських країн це доводить. І зовсім не важливо, що говорятьполітики та ЗМІ. Інтегрувати в ЄС, чи митний союз. Головне чітко розуміти чогоми бажаємо, критично мислити та не чекати, що наші проблеми будуть вирішуватисторонні особи, починати діяти в напрямі розбудови омріяного майбутнього.

Список використаних джерел:

1.               The leadingglobal netwok of reseacrh universities fo the 21 centuris U21 Ranking ofNational Higher Education Systems [Electronic resource] - Access: http: //www.universitas21.com/article/projects/details/152/u21-ranking-of-national-higher-education-systems

2.               Switzerland [Electronicresource]- Access: http://swtzrlnd.blogspot.com/2011/07/swiss-foreign-policy.html

3.               VoxUkraine ТимофійМилованов (Пітсбурзький університет), Роджер Майєрсон (Університет Чикаго,лауреат Нобелівської премії з економіки 2007 року), Жерар Ролана(Каліфорнійський університет, Берклі) Розумна Децентралізація: Шлях доЕкономічного Процвітання [Електроний ресурс].- Режим доступу: http://voxukraine.org/2015/08/25/smart-decentralization-a-bottom-up-path-toward-functioning-institutions-and-economic-prosperity-ukr/