Визначення місце проживання малолітньої дитини разом з батьком

Однією з найпоширеніших категорій спорів між батьками є спори щодо визначення місця проживання дитини. Відомо що з 1 жовтня 2017 року змінились правила визначення місяця проживання дітей, щоб зрівняти тим самим права батька та матері. 

Конституція України закріплює рівні права і обов'язки подружжя у шлюбі та сім'ї. Сімейне законодавство також закріплює зазначений принцип. Як встановлено в ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Сімейне законодавство, а саме ст. 160 СК України, чітко визначає, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків дитини. Якщо батьки не можуть дійти згоди стосовно місця проживання їх дитини, такий спір вирішується органом опіки та піклування, чи судом. Проте, відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна (крім тих випадків, коли є виняткові обставини) бути розлучина зі своєю матір'ю.

Судова практика ВСУ, що склалась роками несла в собі відкрите порушення принципів формальної рівності та недискримінації. Прикладом є постанова ВСУ від 14.12.2016р. по справі № 6-2445цс16 в якій проаналізовано ст. 161 СК України і принцип 6 Декларації та викладено правовий висновок щодо їх застосування. Відповідно до фактичних обставин спору висновком органу опіки та піклування рекомендовано суду визначити місце проживання малолітніх дітей з батьком. Діти також висловили більшу прихильність саме до батька. Проте скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20.07.16р. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29.04.16р. залишивши чинним рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.01.16р. визначив місце проживання дітей разом з матір'ю. Підставою для скасування зазначених судових рішень та постановлення нового слугувало те, що судами не було встановлено виняткових обставин в розумінні ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір'ю.

Вказана позиція являла собою узагальнення багаторічної практики застосування положень СК України та принципу 6 Декларації національними судами.

Проте 11 липня 2017 року Європейським судом з прав людини було винесено рішення у справі М.С. проти України у якому було встановлено порушення Україною статті 8 Декларації.

Також вказане рішення підтвердило позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення в першу чергу "якнайкращих інтересів дитини", а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації та справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Суддя Ранзоні зазначив, що презумція вирішення зазначених спорів на користь матері не підтверджуються на рівні ООН. Також у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Суд також підкреслив, що батьки в принципі повинні мати рівні права в спорах про утримання дітей.

Таким чином вказане рішення дасть змогу змінити підходи до розгляду зазначених спорів з "презумції на користь матері" на забезпечення "найкращих інтересів дитини" та в майбутньому забезпечить дотримання принципц рівності батьків.