Ризикові законодавчі ініціативи для адвокатури

Законопроект 6205 "Щодо посилення авторитету адвокатури" та його ризики.

Не рахуючи окремих технічних змін, ключовими пропозиціями законопроекту є наступні:

а) не може претендувати на отримання статусу адвоката особа, яка протягом останніх трьох років безперервно працювала на посаді судді, прокурора, слідчого, дізнавача, працівника підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, працівника пенітенціарної служби, нотаріуса, державного або приватного виконавця, арбітражного керуючого, на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, на іншій посаді, на якій одночасне здійснення адвокатської діяльності заборонено законом;

б) передбачається нова підстава для припинення права на зайняття адвокатською діяльністю - зупинення права на заняття адвокатською діяльністю протягом семи років підряд;

в) несумісною з діяльністю адвоката є судова, експертна, правоохоронна, оперативно-розшукова діяльність.

Також, супутніми законопроектами пропонується внести зміни в КК України та КПК щодо такого:

- передача підслідності щодо злочинів, вчинених адвокатами, до Державного бюро розслідувань (за виключенням кримінальних проваджень, підслідних НАБУ);

- вручення повідомлення про підозру адвокату здійснюватиметься виключно Генеральним прокурором або його заступником;

- передбачається внесення змін до статті 27 КК України, якими пропонується закріпити те, що не вважатиметься співучастю надання адвокатом правової допомоги особі, яка вчинила злочин, з правових питань її діяльності.

 І. Хто саме виграє від прийняття законопроекту?

Як відомо, внесення змін в закон не є кінцевою метою, а є лише інструментом досягнення певних позитивних змін в суспільстві - вирішення певної проблеми або заповнення прогалини в правовому регулюванні.

Є очевидним, що прийняття будь-яких змін щодо регулювання діяльності адвокатури (як й інших специфічних саморегулівних інституцій) потребує широкого обговорення - залучення органів адвокатського самоврядування, спільноти адвокатів, а також суддів, правозахисних організацій та прокурорів.

Виключно в інклюзивній співпраці всіх зацікавлених інституцій можливо напрацювати ті зміни, які є об'єктивно необхідними.

Водночас пояснювальна записка до проекту закону свідчить про те, що до його створення такі не залучилася. Тобто, ми маємо справу не з певною напрацьованою позицією, а лише з суб'єктивним баченням  змін його авторами, з яких лише два є практикуючими правниками.

 ІІ. Чи існують фактичні підстави для обмеження доступу до адвокатської професії колишніх прокурорів, суддів, нотаріусів, державних службовців?

Слід відзначити, що наявність (як на думку авторів проекту) "обвинувального ухилу" в мисленні не може бути достатнім аргументом.

Як відомо, в силу вимог закону суддя повинен бути неупередженим (ст. 9 Закону "Про судоустрій і статус суддів" та "Бангалорські принципи поведінки суддів"). Законодавче ж закріплення того, що українські судді нібито такій вимозі не відповідають, виглядає певною мірою суперечливо та непослідовно.

Слід також відзначити й те, що далеко не всі судді спеціалізуються на розгляді кримінальних справ. Тож не зрозуміло, про який саме "обвинувальний ухил" йдеться, у випадку суддів-цивілістів або господарників?

Не менш контраверсійним є й ствердження про "обвинувальний ухил" нотаріуса, державного або приватного виконавця, арбітражного керуючого.

Крім того, виникає ще одна доволі суттєва проблема. Хоча й за загальним правилом закон не має зворотної дії, законопроект не врегульовує як саме бути з тими особами, які отримали право на зайняття адвокатською діяльністю раніше та не відповідатимуть цим новим запропонованим вимогам.

Також в законопроекті стверджується, що не може претендувати на отримання статусу адвоката особа, яка протягом останнього року до отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю вчинила дії, що порушують правила адвокатської етики, права адвокатів, перешкоджають законній адвокатській діяльності, принижують авторитет адвокатури.

Водночас не зрозуміло, хто саме та в який спосіб встановлюватиме наявність цих ознак в попередній діяльності особи, яка претендує на статус адвоката.

 ІІІ. Підстава для припинення права на зайняття адвокатською діяльністю - зупинення права на заняття адвокатською діяльністю протягом семи років підряд

Безумовно, адвокатура як інституція зацікавлена в зміцненні професійного рівня її членів.

Водночас незрозуміло, навіщо потрібні такі жорсткі міри, якщо об'єктивно можна обмежитися обов'язком підвищення кваліфікації після поновлення права або ж періодом здійснення діяльності під зовнішнім контролем та керівництвом. 

 ІV. Передача підслідності щодо злочинів, вчинених адвокатами, до Державного бюро розслідувань

У цій частині законопроект викликає найбільше занепокоєння, адже широко відомо, що саме ДБР серед усіх правоохоронних органів викликає чи не найсуттєвіші нарікання в частині неупередженості.

Навпаки, передача підслідності саме ДБР може призвести до спроб тиску на представників адвокатської професії та переслідування тих адвокатів, що перейшли дорогу інтересам влади.

Крім того, ідеологією створення ДБР було досудове розслідування злочинів, вчинених представниками влади, до яких адвокати безумовно не відносяться.  

V.  Неможливість визнання адвоката співучасником злочину

У цій частині норми, які ніби посилюють гарантії адвокатської діяльності, є ілюзорними.

Надання адвокатом правової допомоги особі, яка вчинила злочин, апріорі не може бути визнано співучастю в злочині, оскільки не належить до жодної з визначених законом форм співучасті у злочині.

За таких умов ініціатива є популізмом, покликаним відволікти увагу від інших ініціатив цього проекту.  

Післямова

За наведених умов, головні ініціативи законопроекту не узгоджуються із суспільними реаліями. Окремі з них, як-то передача кримінальних проваджень щодо адвокатів до Державного бюро розслідувань, навпаки можуть призвести до посилення тиску на адвокатів.