Що говорить та про що мовчить член наглядової ради "Укрзалізниці" Сергій Лещенко?

Даючи поради витискати українців з ЄС, він не помічає, як УЗ витискає фермерів з України

Сергій Лещенко заявив, що уряди європейських країн мають припинити підтримку наших біженців та стимулювати їх чимдуж повертатись до України. Він переслідує ніби й благу для економіки ціль: повернути сюди робочі руки та податки біженців. Але чому не бореться за цю ціль на своїй безпосередній посаді – члена наглядової ради «Укрзалізниці»? Державна монополія, за якою він має наглядати, з початку війни свідомо знекровлює дрібних та середніх сільгоспвиробників – саме ту економічну верству, яка весь цей час тримає на плаву економіку, платить податки і є головним роботодавцем та осередком економічної активності на селі.

Уявімо сімʼю біженців, які покинули Європу через нестерпні умови (створені за порадою пана Лещенка) та повернулися до рідного села в Україну. Хата розвалена, грошей катма, перспектив нема. А місцевий фермер, який раніше завжди допомагав, розводить руками: “Я банкрут. Гроші закінчилися. Сіяти нічим і немає за що. Продам землю та піду звідси геть”.

Як же ви так дохазяйнувались, фермере? А все дуже просто, він розкаже.

Роками вирощував зерно та покладався на послуги “Укрзалізниці”, яка везла його до портів. Був впевнений, що державний оператор перевезень не обдурить та не підставить. Але у війну добова оренда вагонів-зерновозів на аукціонах “Укрзалізниці” злетіла в космос. Приватні вагоновласники теж підтягли свої ціни до рівня тих клятих аукціонів. До війни продавав зерно в порту за $250 за тонну, а довозив туди за $20 за тонну. Зараз щоб довезти зерно, треба витратити не $20 на тонну, а всі $50 за тонну, в той самий час коли ціна на зерно навпаки, впала нижче плінтуса. А іншого варіанту, чим вивезти зерно, нема. Тож змушений був купувати оренду вагонів, свідомо знаючи, що в збиток.

Перший рік війни сподівався, що держава побачить проблему та виправить. В другий рік війни побачив, що ніхто нічого не виправлятиме і все стає тільки гірше.
Так звані “доступні кредити” - не врятують. Бо чим їх віддавати? Витрати на логістику злетіли до небес, а ціна на зерно навпаки, впала нижче плінтуса.  Як будь-який притомний бізнесмен, тримав заощадження на чорний день. Але не очікував, що чорний день перетвориться на цілих два роки. І виходу вже нема, тільки продати землю та вийти з бізнесу. 

Член наглядової ради “Укрзалізниці” Сергій Лещенко впевнений, що для біженців є купа роботи в містах, де можна продавати смартфони. А хто їх купуватиме, коли курс долара рвоне? А це рано чи пізно станеться, бо функціонери “Укрзалізниці” угробили аграрний експорт, який єдиний стабільно приносив країні валютну виручку.

Та повернімось до реалій села. Агрохолдинги скуплять землі фермерів, які масово банкрутітимуть та залишатимуть бізнес. Невже агрохолдинги створюватимуть там нові робочі місця? Навпаки, крупне аграрне виробництво передбачає мінімальну залученість людей, на відміну від дрібного та середнього виробника. 

Невже замість фермерів, які вирощували й продавали на експорт зерно, на селі масово будуватимуть підприємства з перероблення агропродукції, і всім тоді буде робота й щастя? Абсолютно не факт! 

Європейські бізнеси прямо заявляють: ми проти того, щоб українська агропродукція безконтрольно йшла на наші ринки. А “Укрзалізниця”, за якою “наглядає” Сергій Лещенко, не робила взагалі нічого, щоб створити разом з європейськими бізнесами прозоре відстеження української агропродукції в Європі.

Навіть більше: політика “Укрзалізниці” вбиває українського дрібного та середнього агровиробника, який не становить загрози європейським ринкам, натомість створює нових агроолігархів, яких так боїться Європа.

Саме аукціони “Укрзалізниці” (де добова оренда одного (!) вагона-зерновоза подекуди злітала до 14 тис.гривень!) спонукали більш-менш заможних агровиробників купувати власні вагони та вантажні автомобілі. А потім ці автомобілі залишились в Україні без вантажів, поїхали шукати роботу в Польщі й це спричинило кількамісячні протести польських перевізників з блокадою кордонів. 

Тому хотілося б почути від члена наглядової ради «Укрзалізниці» не поради європейським урядам, як створити нестерпні умови нашим біженцям, а відповідь: чому “Укрзалізниця” створює нестерпні умови українським бізнесам? 

В чиїх інтересах працює державна монополія “Укрзалізниця”, якщо її функціонери дозволяють собі такі заяви, а сама вона – такі дії щодо власного виробника та майбутнього країни?