Директор школи тримає систему, часто без підтримки, але саме він стає зручним винним. Цей текст - про несправедливість і захист честі директора.
У маленьких містах і громадах усе відбувається особливо показово. Тут немає анонімності, тут добре видно хто працює, а хто лише створює видимість діяльності. І саме тут найчастіше директор школи стає людиною, на якій тримається все - будівля, колектив, діти, розвиток і саме життя закладу освіти. Директор не чекає допомоги, бо знає, що її може й не бути. Він шукає можливості, бореться за кожну гривню, пише проєкти, заходить у гранти, включається в міські програми, ремонтує, рятує, розвиває. Він живе школою. І дуже часто це все за рахунок власного здоров’я, власного часу, власних нервів.
Але є гірка правда, про яку не заведено говорити вголос. Місцева влада роками може не допомагати закладу освіти, не виконувати покладені на неї законом обов’язки, бути осторонь проблем школи, дітей і педагогів. Вона мовчить, коли важко. Вона відсутня, коли критично. Вона не бере на себе відповідальність. Проте в той момент, коли з’являється можливість знайти «винного», саме директор стає першою мішенню. На нього спрямовують тиск, обвинувачення, підозри, приниження. Саме на нього спускають всіх собак.
Сьогодні дуже багато директорів зазнають системного цькування. Воно не завжди відкрите, не завжди гучне, не завжди публічне. Але воно є. У формі перевірок, заяв, доносів, позовів, кримінальних проваджень, натяків, шепоту за спиною. І найстрашніше - у формі повної відсутності підтримки. Бо коли директору стає важко, більшість тих, хто ще вчора аплодував успіхам школи, швидко зникають, мовчать і відводять очі.
Ніхто не хоче чесно сказати, що ми не допомагали, ми не підтримували, ми переклали все на одну людину. Натомість з’являються вимоги: плати, компенсуй, віддай. Без доказів особистої вигоди. Без відповідей на одне просте питання. Якщо директор усе робив для школи, де ж тут злочин? Де збитки? Де користь для себе?
Ковід. Війна. Криза. Саме директор тримав школу, коли система давала збій. Саме директор не дав їй померти. А сьогодні його ім’я намагаються знецінити, зламати, знищити репутаційно.
Я як адвокат не мовчатиму. Я буду оприлюднювати факти. Я буду показувати докази. Я буду говорити про відповідальність не лише директорів, а й тих, хто роками уникав її. Бо правда має значення. Бо честь педагога має значення. Бо директор школи - це не "зручний винний", а опора освіти.
Шана і повага директорам. Тим, хто тримає школи, громади й майбутнє наших дітей. В цей важкий час керівників закладів освіти потрібно не принижувати і цькувати, в навпаки - підтримувати і захищати.
