Архітектор і Київ: у пошуках гармонії

Про велике значення архітектури й того хто її створює – архітектора.

«Лікар може поховати власну помилку, архітектор — хіба що обсадити стіни плющем». Саме так колись сказав видатний американський зодчий Френк Ллойд Райт. Дійсно, інколи окремі «шедеври» архітектури хочеться засадити плющем, а ще краще знести. Але ця цитата мною використана не просто так, вона підкреслює велике значення архітектури й того хто її створює — архітектора.

Не завжди є можливість знести невдалу споруду чи притягти її автора до відповідальності. Правда? Саме тому в нашому чудовому місті ми бачимо купу містобудівельних помилок. І якби це тільки була інфраструктура, гірше коли і зовнішній вигляд будинків є однією великою помилкою. Тоді страждають і наші очі, і наш настрій.

А уявіть собі 20-ти поверховий будинок, в якому зробили ліфти, а про сходи забули? І тут згадується вислів Флобера про те, що архітектори постійно забувають, що у будинку мають бути сходи. Це про помилки архітекторів. У своєму блозі я б хотів акцентувати увагу на проблему ролі архітектора і його творінь в сучасному урбанізованому середовищі.

Архітектуру Києва XXI століття яскраво охарактеризує лише одне слово – хаос. Хаос, на жаль, нинішнє обличчя столиці з півторатисячолітньою історією. Висотки в історичному центрі, якісь псевдоісторичні будинки, тяжіння до незрозумілих гіпсокартонних деталей а-ля «французьке бароко». І звісно дуже часто ми зустрічаємо випадки, коли висотний будинок псує ландшафт пагорбу чи парку в центрі міста. Все це - сучасний архітектурний образ Києва.

Не можна сказати, що зовнішній вигляд столиці завжди був ідеальний. Наприклад, на початку XX століття і прибутковий будинок Городецького вважали несмаком. А зараз? Шедевр. Просто в минулі десятиліття велика увага приділялась плануванню та логічності забудови. Якщо в кінці вулиці стоїть храм, то нащо будувати щось вище нього? Архітектори, які по суті, були й інженерами, чітко відчували тенденції в розвитку столиці та думали стратегічно.

З давніх часів зодчі мали велику шану. Держави надавали їм великі можливості для розвитку, в радянські роки окремі з них будували й політичну кар’єру. З 1990-х років, коли економічна і політична криза в Україні досягла свого апогею про архітекторів забули. Наші міста наповнювали будови не найвищої якості, всі тротуари почали заставляти залізними кіосками, радше схожими на будки. На тлі патріотичного піднесення, коли національна архітектура мала б розквітнути відбувалось навпаки. Тупе копіювання іноземних зразків, максимальна економія призвели до того, що будувались споруди без будь-якого естетизму і логіки. Часто їх зводили не справжні архітектори, а авантюристи, які купили диплом про вищу освіту.

На початку 2000-х років з’явились цікаві рішення, а з пожвавленням економіки про важливість архітекторів заговорили знову. Але це не розв'язало проблему архітектурного несмаку в столиці. Згадайте, скільки в ЗМІ писали про наших головних архітекторів? В переважній більшості тільки в негативному річищі. Мовляв, через нього знесли той будинок чи інший. Увага до архітектури є. Це вже добре, ми розвиваємось, сфера будівництва також.

Архітектор – це не лише людина, яка проєктує певну будівлю, це митець, який створює. Він має добре орієнтуватися в місцевості, відчувати природний ландшафт, правильно сприймати дух міста. Ми маємо усвідомлювати, яку велику місію несуть люди, що дарують нам будинки, музеї, фонтани, станції метро та навіть торгові центри. Архітектори створюють наше життєве середовище, наше майбутнє. Я дуже хочу, щоби в Україні готували майстерних архітекторів, які знають історію мистецтва і мають чудові технічні знання.

Останнім часом спостерігаю, як небайдужі кияни та активісти борються проти дивакуватих проєктів та знищення творінь зодчих минулих століть. Наше суспільство звикає бути громадянським та усвідомлює роль архітекторів. В цьому контексті радує той факт, що й архітектори намагаються дивувати нас вишуканими проєктами.

Зверніть увагу, останніми роками у світі помічається тенденція будувати невисокі, енергоефективні житлові будинки, а офісні чи торгові споруди змагаються вже не у розмірах, а у функціональності та естетичності. Є і випадки, коли архітектори намагаються вписати висотну забудову в малоповерхову.

Є ще одна цікава світова тенденція. Не відокремлення зон історичної забудови, спальних районів один від одного, а вміле комбінування. Тобто архітектори намагаються вписати сучасну забудову в історичні центри міст. Яскравий приклад - Дрезден. Після страшних руйнувань ІІ Світової війни історичний центр було відбудовано, але поряд з відновленими пам'ятками стоять сучасні скляні офісні центри. Виглядає дуже гармонійно.

Київ впевнено крокує у майбутнє попри численні помилки, що були допущені в останні десятиліття. У нас є чимало гарних проєктів, на які варто звернути увагу. Важливо пам'ятати, що одноманітний образ міста давно не в моді. Але ще важливіше розуміти - гармонія архітектора і міста це вдала комбінація минулого і майбутнього.

І ще – головне для архітектора, як будь-якого митця — це свобода. Свобода своєї професійної діяльності. Шедеври народжуються не по чиємусь наказу, а з творчої уяви людини, яка над ним працює.

Наше завдання прищеплювати у громадян любов до архітектури, учням зі шкільних років необхідно пояснювати роль архітектури в житті людини.
Тоді наше світосприйняття не буде обмежене обговоренням особистих чи політичних проблем. Ми навчимось бачити найбільше людське творіння – архітектуру, яка є відбиттям нашої суті — нашого минулого, теперішнього та майбутнього. І будемо знати, що це все заслуга його величності, Архітектора.