Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Вони хотіли, але не змогли - завадив Конституційний Суд України.

Вони хотіли, але не змогли – завадив Конституційний Суд України.

Вони – це НАБУ і САП.

За рішенням Конституційного Суду України від 26 лютого ц.р. визнано неконституційною статтю 368-2 Кримінального кодексу, яка передбачала кримінальне покарання чиновникам за незаконне збагачення. Тепер антикорупційні органи мають закрити близько 70 кримінальних проваджень, за якими проводилось розслідування за статтею 368-2 Кримінального кодексу. Жодного вироку по цій статті Кримінального кодексу так і не сталося. Значить, цей закон не був випробуваний у дії за чотири роки. Тому важко сприймати за серйозний коментар Артема Ситника про те, що таке рішення Конституційного Суду є ознакою того, що НАБУ дуже близько підійшло до покарання за корупційні злочини.

Можуть дихати тепер корупціонери і антикорупціонери вільно. І тим, і тим суттєве полегшення.

Ще була прес-конференція голови Конституційного Суду України Станіслава Шевчука. Начебто очільник мав розтлумачити зміст рішення, його мотивування. Але здійснити цього не зміг, не знайшов потрібних слів. Видавив лише банальні речі, які люблять говорити й судді районних суддів: "Ми захищаємо Конституцію. Поважайте наше рішення".

Принагідно згадується цитата Альберта Ейнштена: "Якщо ви щось не можете пояснити шестирічній дитині, ви самі цього не розумієте".

Я прагнув розібратися у змісті рішення Конституційного Суду.

Так, у четвертому пункті мотивувальної частини рішення йдеться про презумпцію невинуватості, наводиться його формулювання за Конституцією, є посилання на рішення Європейського Суду. Якоїсь прив'язки до статті 368-2 Кримінального кодексу нема. Сумніваюся, що норма однієї галузі права є визначальною для другої галузі права. Пояснення цього рішення не містить. Презумпція невинуватості – це принцип кримінального процесу. Але цей принцип став визначальним для Конституційного Суду при розгляді конституційності норми кримінального права.

Основне обгрунтування наведено у п'ятому пункті мотивувальної частини рішення. Зокрема, наводиться такий висновок: "підтвердження доказами законності підстав набуття відповідних активів у власність означає, що в діях конкретної особи відсутній склад злочину, передбаченого статтею 368-2 Кодексу".

Набуття активів завжди підтверджується відповідними документами. Не можна володіти будинком, автомобілем, депозитом і стверджувати, що ніколи не було документів щодо руху цих активів. Ці документи і є "доказами", про які йдеться у статті 368-2 Кримінального кодексу. Натомість у рішенні Конституційного Суду поняття "доказів", як документів про рух активів, підміняється поняттям "доказів" у кримінально-процесуальному значені, бо наводиться таке аргументування: "З огляду на приписи частини першої статті 19, частин першої, другої статті 62 та частини першої статті 63 Конституції України суб'єктом, який зобов'язаний збирати докази законності підстав набуття у власність відповідних активів конкретною особою, не може бути особа, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні будь-якого злочину, у тому числі передбаченого статтею 368-2 Кодексу. Особо може надавати докази своєї невинуватості лише за власним бажанням або не надавати їх взагалі".

Із такої логіки виходить, що теща чиновника, пенсіонерка, яка ніколи великих статків не мала, не зобов'язана надавати доказів законності придбання квартири. Нехай не зобов'язана. Але якщо вона не захоче пояснити вартість квартири і походження коштів, витрачених на купівлю квартири, то слідчий може витребувати від нотаріуса копію договору-купівлі продажу. І за необхідності порівняти з ринковою вартістю такого ж майна, а ще витребувати відомості про доходи покупця від податкового органу. На основі цього зробить висновок: чи були законні підстави для володіння коштами, достатніми для придбання квартири. Постає питання до логіки Конституційного Суду: у чому полягає порушення прав такої особи-власника квартири? У тому, що її слідчий спитає, за які кошти вона придбала квартиру?

Далі Конституційний Суд поклав в основу аргументації те, що правоохоронні органи можуть свідомо уникати доказування обставини, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, або звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Серйозно?! То для того правоохоронці починають кримінальне провадження, щоб обвинувачений потім надав документи у суді і його виправдали?

У наступних абзацах п'ятого пункту мотивувальної частини рішення я також бачу підміну поняття "доказів", як документів про рух активів, що мається на увазі у статті 368-2 Кримінального кодексу, поняттям "доказів" у кримінально-процесуальному значенні:

"…поєднання в диспозиції статті 368-2 Кодексу матеріальних та процесуальних приписів є неприйнятним та неприпустимим з огляду на те, що регламентація процесу доказування в кримінальному провадженні належить виключно до сфери кримінального процесуального законодавства. Процесуальні юридичні приписи (підтвердження чи непідтвердження доказами, доведеність чи недоведеність певного факту) не можуть бути складовою юридичної норми, яка передбачає кримінальну відповідальність, оскільки вони пов'язані не з діянням суб'єкта злочину, а з процесуальною діяльністю посадових осіб уповноважених державних органів".

"Законодавча конструкція, що пов'язує наявність ключової ознаки складу такого злочину, як незаконне збагачення, з результатами процесуальної діяльності, тобто з підтвердженням доказами, уможливлює обвинувачення, що грунтується на припущеннях".

Не має ніякого відношення процесуальна діяльність слідчого, прокурора до того, чи є у тещі чиновника документи про отримання квартири.

Навіть неспрорможність правоохоронних органів розслідувати цей злочин виноситься Конституційним Судом у аргументи: "за такого формулювання диспозиції статті 368-2 Кодексу встановлення наявності у діянні особи складу злочину, передбаченого вказаною статтею Кодексу, і кримінально-правова кваліфікація такого діяння безпосередньо залежать від результатів суб'єктивної діяльності чи навіть від бездіяльності сторони обвинувачення".

Авжеж, за бездіяльності сторони обвинувачення варто очікувати обвинувальних вироків за незаконне збагачення! Ще й міф про об'єктивного слідчого і прокурора заклали. Вже знаємо про об'єктивних суддів. Об'єктивних людей нема, а судді є, бо так у процесуальних кодексах написано. Не знаю жодного випадку про задоволення заяви про відвід судді через його необ'єктивність. Побільше б суб'єктивних слідчих з прокурорами, але таких, які можуть відстоювати свою позицію у суді.

Натомість таке уявлення суддів Конституційного Суду щодо професійності правоохоронних органів знаходжу у тексті рішення: "Поза увагою сторони обвинувачення може залишитися з'ясування конкретного способу набуття особою у власність активів у значному розмірі. Зазначена юридична конструкція дезорінтує і сторону обвинувачення, і сторону захисту, оскільки сконцентрована на самому факті наявності чи відсутності доказів законності підстав набуття особою у власність активів у значному розмірі та передбачає наявність складу такого злочину, як незаконне збагачення, у разі відсутності підтвердження доказами законності підстав набуття у власність таких активів".

Інший аргумент Конституційного Суду, який не справляє враження достатнього для визнання неконституційною статті 368-2 Кримінального кодексу: "За цих обставин уможливлюється притягнення до кримінальної відповідальності за незаконне збагачення особи, яка на законних підставах набула активи у власність, але не має підтвердження законності підстав такого набуття. Відсутність підтвердження доказами законності підстав набуття активів у власність згідно зі статтею 368-2 Кодексу може розглядатись як доказ незаконності набуття у власність активів, а дії їх власника - кваліфікуватися як незаконне збагачення. Водночас відсутність підтвердження доказами законності підстав набуття активів у власність не означає підтвердження незаконності цих підстав, а отже, й доведеності вини особи у незаконному збагаченні".

Для того й існує досудове розслідування, а потім судове провадження, щоб з'ясувати всі обставини і усунути всі сумніви. Бо виходить, що Конституційний Суд вболіває за тещу чиновника, яка десь у скрині зберігала документи про свої статки і наразі не може їх знайти.

Таким мені видається мотивування рішення Конституційного Суду України.

Що ж, сталося те, що сталося. Статтю 368-2 у редакції, яку визнано неконституційною, було внесенено до Кримінального кодексу згідно із законом № 198-VIII від 12 лютого 2015 року. Ініціаторами цього законопроекту були Луценко Юрій Віталійович, Соболєв Єгор Вікторович, Чумак Віктор Васильович, Добродомов Дмитро Євгенович, Мельничук Іван Іванович, Лещенко Сергій Анатолійович, Крулько Іван Іванович, Парасюк Володимир Зіновійович, Дерев'янко Юрій Богданович.

От такі видатні антикорупціонери. Хотілося б почути коментар від кожного із них щодо рішення Конституційного Суду. Поки що маємо коментар Генпрокурора Юрія Луценка, який підтримав рішення Конституційного Суду і сказав, що ця стаття була "мертва". Де ваша логіка, пане Генпрокуроре? Виходить, ви внесли законопроект, який за вашим виразом був "мертвим".

Смішними, як на мене, є білборди із рекламою Дмитра Добродомова, одного із авторів закону № 198-VIII від 12 лютого 2015 року, а зараз кандидата в Президенти, із гаслом «Знову злодії на волі? Зможемо зламати систему!» Скільки вам спроб ще треба?

На часі прийняття нового закону про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення. Президент Петро Порошенко першим висловився, що вже є законопроект. Зі списку авторів закону № 198-VIII від 12 лютого 2015 року видно, що там були народні депутати від партії «Блок Петра Порошенка». І знову, схоже, це колесо закрутиться... Ми вже бачили, як це легко виходить: прийняти закон, а потім його позбутися, наче й не було нічого.

Думаю, доречно буде навести досвід впровадження антикорупційних законів у Сингапурі. Ось як це описує Лі Куан Ю у книзі "Із третього світу - в перший. Історія Сингапуру. 1965-2000" (наводжу мовою книги): "В 1960 году изменили устаревший Закон «О борьбе с коррупцией» (Anticorruption Law), принятый в 1937 году, и расширили определение взятки так, что оно стало включать любые блага, имевшие какую-либо стоимость. Поправки к законам дали широкие полномочия следователям, включая поиск, арест и расследование банковских счетов и банковских документов подозреваемых и их жен, детей и агентов. Отпала необходимость доказывать, что человек, получивший взятку, действительно имел возможность оказать требуемую услугу. ...Наиболее важное изменение в законе, сделанное нами в 1960 году, позволяло судам трактовать то обстоятельство, что обвиняемый жил не по средствам или располагал объектами собственности, которые не мог приобрести на свои доходы, как подтверждение того, что обвиняемый получал взятки".

Через сорок років Лі Куан Ю описує, як був прийнятий і діяв закон. Значить, є країни, які змогли, зробили.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net