Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
10.08.2014 19:14

Слідчий суддя судді не рівня?

Як порядок розгляду скарги визначає підстави відводу судді?

Продовжую збирати емпіричний матеріал про можливості відводу судді. Цікавим видався випадок, який стався цього тижня у Білоцерківському суді.

Мій клієнт звернувся зі заявою про злочин щодо створення фіктивного підприємства. Він є учасником господарського товариства. Інвестував значні кошти. Підприємство було прибутковим допоки не стався конфлікт із іншими співзасновниками-«недругами». Директор товариства був серед цих співзасновників.

Потай від мого клієнта (для наступного виведення активів і банкрутства) співзасновники уклали ряд договорів, за якими «купували повітря». Одним із таких договорів була купівля за два млн. грн. пакету акцій, кількість яких становила 0,2% від загальної кількості акцій емітента. Зрозуміло, що із таким пакетом акцій ніяким чином не можна впливати на участь в управлінні емітента. Але не це було предметом інтересу мого клієнта. Виявилось, що продавцем акцій було товариство, створене за два місяці до купівлі акцій. Його засновником і директором була жінка, яка через півроку стала дружиною одного зі співзасновників-«недругів». Статутний капітал новоствореного товариства був 1000 грн. На ринку цінних паперів це товариство ніяк не представлене…

Думаю, що й Джорджу Соросу було б чого повчитися: як підприємство зі статутним капіталом 1000 грн. за два місяці вийшло на рівень продажу пакету акцій за два млн. грн., що становить 0,2% від загальної кількості акцій емітента. Емітент до того ще й не виплачує дивіденди! Знай наших!

Дарма, що рахунки покупця на момент купівлі акцій були заарештовані. Є чудовий механізм – вексель. Ось і маємо кредиторську заборгованість «із повітря».

Все, що зробив слідчий – це допитав директорів товариств, що були продавцем і покупцем акцій. І – закрив провадження за відсутності події кримінального правопорушення. У постанові слідчий послався на те, що товариство-продавець акцій здійснює законну господарську діяльність, має найманих працівників, звітує до контролюючих органів, а отже, воно не є фіктивним.

На судове засідання не зявились ні слідчий, ні прокурор. Слідчий надав до суду два томи справи.

Підготовлена мною скарга ґрунтувалась на рішенні Європейського Суду з прав людини від 13 січня 2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України», у якому розтлумачено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Я зазначав, що вжиті слідчим заходи не можна вважати ефективним розслідуванням.

Цікавою була позиція слідчого судді Верещака. Він запитав, чи не намагаюсь я контролювати роботу слідчого. Якщо у скарзі я посилаюсь на те, що аргументи слідчого про належне здійснення господарської діяльності, наявність найманих працівників, звіти до контролюючих органів не підтверджені доказами, то для чого тоді по-моєму створені державні контролюючі органи: податкова, пенсійний, статистика?

Я відповів: «Так, я хочу контролювати і перевірити роботу слідчого, бо вона стосується інтересів мого клієнта, який звертається до держави про допомогу. Я хочу задати слідчому запитання про зміст його роботи. Але чомусь слідчий справу до суду приніс, а від слухання заховався».

Верещак заперечив і сказав, що довіряє роботі і слідчого, і інших державних контролюючих органів. З його слів, якщо не встановлено перевірками порушень, то підприємство не фіктивне.

Але ж у цьому і питання. Слідчому директор товариства говорить про свою належну роботу, наявність працівників, звітування. До контролюючих органів цей же директор подає нульову звітність. І слідчий вірить директору, а сам нічого не перевіряє! До того ж робота вказаних органів не має відношення до кримінальної відповідальності конкретної особи. Саме слідчий є суб’єктом доказування скоєння злочину конкретною особою.

Однак Верещак зазначив, що він не бачить потреби обтяжувати роботу слідчого подібними зверненнями і резюмував: «Хіба злочинців нема, аби слідчі не займались справжнім розслідуванням! Звертайтеся до господарського суду і там вирішуйте корпоративні спори».

Із цим я згоден. Слідчим краще розслідувати крадіжку, розбій, хуліганство… Швидше, простіше. Економічні злочини їх обтяжують. Такий стан, мабуть, буде зберігатись, допоки слідчі матимуть таку підтримку в суддів.

Потім Верещак почав оглядати матеріали кримінального провадження і оголошувати їх. Два томи макулатури: три допити свідків, мабуть, з п’ять примірників статутів товариств, судові рішення… Виявилось, що слідчий неодноразово звертався до суду з клопотаннями про надання дозволу на тимчасовий доступ та проведення виїмки документів, але кілька слідчих суддів відмовляли через необґрунтованість клопотань слідчого. Серед цих суддів був і Верещак. Я попросив ознайомитись із винесеною ним ухвалою. В цій ухвалі вказано, що слідчий просив надати тимчасовий доступ до банківського рахунку товариства-покупця акцій. Яке це має відношення до розслідування фіктивності продавця акцій? Дурня! Правильно суддя відмовив! Але в цій ухвалі слідчий суддя зазначив, що кримінальне провадження розпочате за заявою мого клієнта. Це важливо, бо досить часто навіть після отримання заяви про злочин прокурори і міліціонери умудряються розпочинати розслідування не за заявою громадянина, а за власним рапортом про виявлення ознак злочину. Робиться це навмисно, аби потім слідчому не мати мороки із заявником, який хоче набути статусу потерпілого.

Я попросив зробити копію цієї ухвали. Потім зазначив, що оскільки скарга ґрунтується на відсутності отриманих слідчим доказів у підтвердження наведених у постанові про закриття провадження аргументів, а суддя Верещак раніше у цьому ж провадженні відмовляв слідчому в отриманні документів, то суддя не може бути зацікавлений у дослідженні обставин роботи слідчого по отриманню таких документів. Що я і зробив.

Цікаво, що мою заяву про відвід розглядав суддя Примаченко, який також виносив ухвали про відмову слідчому в наданні дозволу на тимчасовий доступ та здійснення виїмки документів у цьому ж кримінальному провадженні. Але я на це вже не звертав уваги, оскільки свій головний трофей – ухвалу, винесену суддею Верещаком, вже отримав. Із огляду на висловлювання Верещака, здавалося, що час подумати про аргументи апеляційної скарги.

Моя заява про відвід ґрунтувалася на положеннях частини 1 статті 76 КПК України, якою встановлено недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні, і пункту 4 частини1 статті 75 про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості слідчого судді.

Позиція судді Примаченка зводилась до того, що статтю 76 КПК не можна застосувати до судді Верещака, оскільки він розглядав скаргу мого клієнта не як суддя суду першої інстанції, а як слідчий суддя.

Я більше схильний говорити про «дух», а не «букву» закону, що стосується питання відводу. Але й про «букву» є що сказати. Так, у статті 76 говориться, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої інстанції. Але статтею 306 КПК встановлено, що скарги на рішення слідчого розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу. Вказані статті 318-380 КПК знаходяться у розділі IV Кодексу, який називається «Судове провадження у першій інстанції». До того ж у пункті 18 частини 1 статті 3 КПК дається визначення слідчого судді – це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Коротше кажучи, суддя Примаченко відмовив у задоволенні моєї заяви про відвід. Зі змістом цієї ухвали ви можете ознайомитись на моїх сторінках у соціальних мережах.

Після цього Верещак продовжив розгляд скарги. Я вказав на його ж посилання у згадуваній ухвалі про початок досудового розслідування за заявою мого клієнта. Але слідчий заявника не допитав, а також не вирішив питання про визнання потерпілим. Нагадав про статтю 3 Конституції, якою встановлено, що права людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. А тому слідчий не може закрити провадження без допиту заявника.

«У цьому я можу із вами погодитись…» після роздумів відповів суддя. Було видно, що він дещо розчарований і йому важко було таке сказати. А може це мен і здалос я .

Головне, що скаргу задоволено.





Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net