Земельно-кадастровий пшик

У цій статті я хочу поділитись досвідом оскарження відмови сільської ради розглянути звернення про передачу земельної ділянки у приватну власність. Обставини цієї справи є досить поширеними: коли користувач земельної ділянки, який її не приватизував, помирає, то його спадкоємці зустрічаються із проблемою оформлення права власності на ділянку. У місцевих радах родичів померлих, як правило, зустрічають не з розкритими обіймами.

Мій клієнт користувався земельною ділянкою ще з 80-х років. Спочатку користувачем, як член садового товариства, була його дружина, яка у 2000 році померла. На момент смерті ділянка не була приватизована. Чоловік продовжував користуватися ділянкою. Вступив до садового товариства, сплачував членські внески, оплачував споживання електроенергії.

У відповідь на подану до сільської ради заяву мій клієнт отримав лист про те, що заяву розглянуто на засіданні постійної комісії ради з питань земельних відносин. Комісія вирішила не подавати заяву на розгляд сесії сільської ради. У листі повідомлялось, що ця ділянка згідно з записом у земельно-кадастровій книзі рішенням виконкому сільської ради ще у 1999 році була передана у власність його померлій дружині.

Про таке рішення виконкому мій клієнт не знав. Він запевняв, що дружина не могла за станом здоров’я приховати від нього намагання приватизувати земельну ділянку. Діагноз їй цього зробити не дозволяв – шизофренія. До того ж вона перебувала під постійним доглядом чоловіка, родичів, лікарів і сама нікуди з дому не виходила.

До суду ми подали позовну заяву із вимогами визнати протиправними дії сільської ради щодо відмови у прийнятті рішення за заявою про надання у власність земельної ділянки для ведення садівництва та надання дозволу на виготовлення технічної документації стосовно відведення вказаної земельної ділянки. Також просили зобов’язати сільську раду розглянути на пленарному засіданні з прийняттям рішення питання про надання у власність земельної ділянки.

Вийшло так, що на перше судове засідання представник сільської ради не прийшов. Суддя відверто почав «продавлювати» мого клієнта змінити позовні вимоги. Вважав, що правильною може бути вимога зобов’язати раду розглянути звернення «у встановленому законом порядку». (І не набила судді оскомину ця фраза?!) Але після засідання ми прийняли рішення – позовні вимоги не змінювати. Надто нечітке і розмите формулювання – «у встановленому законом порядку». При тому, що процедура розгляду заяви про надання у власність земельної ділянки встановлена пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»: сільська рада має прийняти рішення на пленарному засіданні сесії.

Оскільки рада посилалася на запис у земельно-кадастровій книзі, то потрібно було із цією книгою ознайомитись. Я звернувся з адвокатським запитом до сільської ради про отримання копій земельно-кадастрової книги щодо записів про права померлої дружини мого клієнта на ділянку. У відповідь отримав щось схоже на сторінки канцелярської книги. Виглядало це як табличка з графами «П.І.П.», «Місце проживання», «Цільове призначення земельної ділянки», «Площа земельної ділянки (га)», «Місце розташування», «Форма власності», «Рішення (договір, свідоцтво) про надання (купівлю, дарування, спадщини) землі», «№ і дата реєстрації державного акта чи договору оренди». У цій табличці було записано прізвище дружини мого клієнта, площа ділянки і вказано номер рішення виконкому сільської ради, за яким ділянку начебто було передано. Будь яких відміток щодо форми власності, наявності державного акту чи договору оренди табличка не містила.

Наступним адвокатським запитом я запросив копію цього рішення виконкому. Сільська рада почала «юлити». Спочатку повідомила про передачу рішення до архіву районної адміністрації. У райадміністрації мені таки вдалося отримати копію рішення виконкому. У рішенні наводився список членів садового товариства, яким передавались у власність земельні ділянки для ведення садівництва, а також зазначалися площі цих ділянок. Знаходжу там і прізвище дружини мого клієнта. Я спробував витребувати від сільської ради копію звернення дружини до сільської ради щодо приватизації ділянки, а також виданий їй державний акт на право приватної власності на землю. Проте рада надала відповідь, що книги реєстрації державних актів, які велись на той час, передані до відділу земельних ресурсів, а звернення дружини мого клієнта у 2007 році було знищено за актом. Аби це перевірити, у першому судовому засіданні я заявив клопотання про в итребування від сільської ради копії акта, який називався “Про вилучення для знищення справ (документів), що не підлягають зберіганню 1998 – 2007 рр.”. Також просив витребувати від сільської ради копії земельно-кадастрової документації щодо права приватної власності дружини мого клієнта на земельну ділянку для ведення садівництва.

Це клопотання судом було задоволено. Але під час наступного засідання представник сільської ради нічого до суду надати не зміг. Пояснити, чи видавався державний акт дружині мого клієнта, також не зміг. Насамкінець він сказав, що у листі сільської ради, яким відмовлено розглянути заяву мого клієнта на засіданні сесії, зроблено помилку: земельна ділянка передавалась його дружині не у власність, а у користування! Але якихось доказів оформлення цього права користування до суду не було надано.

Ось із таким «багажем» суд закінчив дослідження обставин справи. Позовні вимоги мого клієнта суд задовольнив. Сільська рада це рішення не оскаржувала.

Зі змістом підготовлених мною процесуальних документів у цій справі можна ознайомитись на моєму сайті:  http://advokat-stetsenko.com/zemlya.html