Медіаграмотність і глибока стурбованість: розбір без ілюзій

Українські медіаексперти критикують болгарський індекс медіаграмотності: цифри не відображають реальні навички розпізнавання фейків.

29 січня 2026 року керівниця "Інституту масової інформації" (ІМІ) Оксана Романюк розмістила у Фейсбуці пост з нищівною критикою свіжого звіту болгарської неприбуткової організації "Open Society Institute Sofia" щодо індексу медіаграмотності країн Європи, в якому подавався порівняльний аналіз стану медіаграмотності в різних країнах, який було зведено в загальний рейтинг країн по медіаграмотності. 

За словами Оксани, автори звіту, а саме програмний директор Інституту Марін Лессенський, неправильно побудували методологію дослідження індексу медіаграмотності, звівши в індикатори "рибу, сир, залили кавою і назвали це все черевиком".

"Це петрушка на орбітальній станції, а не рейтинг медіаграмотності" - обурювалася медіаекспертка, а у коментарях назвала роботу болгарських колег "хтонью". Ексзаступник міністра культури та інформаційної політики України Тарас Шевченко підтримав точку зору Оксани Романюк в коментарях до її посту. "Дякую, що написала" - повідомив Тарас, який на своїй посаді відповідав за напрямок медіаграмотності в міністерстві.

Що ж так обурило українських медіаекспертів у болгарському звіті?

За словами Оксани, до обчислення рейтингу невірно додали індикатори свободи медіа і преси, які в європейських країнах розробляє і фіксує організація з вкрай сумнівною репутацією (враховуючи історію її роботи в Києві) - "Freedom House". Ось, що з цього приводу говорить Романюк:

"...рейтинг Фрідом Хаузу дає Україні 51/100 в 2025му році, а на цій розкладці чомусь 21\100 (і це не кажучи загалом про питання до рейтингу ФХ за 2025й рік). Я так розумію що ОСІС якогось стобальний рейтинг перемножував ще раз на свої невідомі внутрішні індикатори."

Слід відзначити, що звіти організації "Фрідом Хауз" є самі по собі дуже дивними і з точки зору логіки, і з точки зору корисності для демократії і свободи. Співробітники цієї організації, скоріше за все, видумують певні аргументи, щоб легітимізувати свої зусилля зі створення якихось рейтингів. Більше того, у звіті "Фрідом Хауз" за 2025 рік окуповані території України віднесені до Російської Федерації і зафарбовані відповідним кольором. Сама ж Україна названа країною з частковою свободою. Про війну у звіті, звісно, також йдеться, але на рішення по рейтингуванню це ніяк не вплинуло.

Та стосовно факту 21 балу, які Freedom House дав Україні у 2025 році, Оксана права - правильна цифра 51. Ймовірніше за все йдеться про якийсь інший показник, оскільки перевіривши індекси інших країн я також помітив неспівпадіння. Наприклад, болгари вказали для Данії 73  бали, а в рейтингу "Фрідом хаус" - 97. Таким чином, можливо автори болгарського звіту вже застосували певні коефіцієнти до показників. В будь-якому випадку - ця (ма)стурбованість рейтингами здається повністю безглуздою. Те саме стосується й рейтингу Репортерів без кордонів. А, ось власне методологія обчислення болгарських колег в стилі "кручу-вєрчу - запутать хачю".

Надалі Оксана Романюк робить ключове зауваження стосовно болгарського індексу медіаграмотності:

"...в мене загалом величезне питання як можна агрегувати МАКРОіндикатори (типу індексів свободи преси) і робити висновки про індивідуальну навичку розпізнати фейк. "

По суті, якщо навколо цифр та статистичних кореляцій ще можна сперечатися з точки зору зваженості застосованих коефіцієнтів, то у випадку визначення кореляції між "свободою преси" та "навичку розпізнавати фейк" - це є світоглядно-філософською дискусією, яка не має визначеності. Тобто, Оксана є абсолютно права, коли говорить, що не можна взяти "м'ясо, мух, гі***о і цвяхи", та отримати розуміння реальності просто перемноживши одне на інше і отримавши якусь цифру у стилі Василя Івановича Чапаєва:
- Пєтька, шо там прибори?
- Триста, Васіль Іванич!
- Шо триста?
- А шо прібори?

Далі, Романюк констатує:

"Україна може бути нижчою за інституційними метриками, але точно вища за прикладною здатністю відрізняти саме російську дезу. Бо ми тупо пережили за ці роки масовану експозицію. В нас РОКИ практики. Люди вчаться, бо це питання виживання."

Безумовно, в цих словах є логіка і здорове зерня. Однак, я вирішив піти далі та порівняти методологію болгарського звіту зі звітами по такому самому індексу медіаграмотності, які кілька років підряд за кошти американських платників податків готувало ГО "Детектор медіа". Останній такий звіт було презентовано у травні 2025 року.

Якщо відкрити звіт та заглибитися у методологію обчислення індексу медіаграмотності колегами з "Детектор медіа", то можна пересвідчитися, що вони використовують абсолютно такі самі підходи, які критикує Оксана Романюк, відгукуючись про болгарський звіт по медіаграмотності.

Якщо Оксана Романюк зауважує, що для спроможності розпізнавати фейки та свідомо працювати з маніпуляціями, інституційні процеси в медіа не є ключовим показником, то якраз у звіті "Детектор медіа" ці показники враховуються з іншими коефіцієнтами, але за тією самою логікою, що і у болгар. Так само, перемноживши плуг на мураху, а потім на сніг, "Детектор медіа" отримав результат, що у 65% українців медіаграмотність є - вище середнього.

Будь-який "індекс медіаграмотності" - це всього лише процес самозадоволення, який був придуманий представниками європейських донорських організацій для того, щоб з розумним виглядом качати головою, оприлюднювати якісь цифри взяті зі стелі, і говорити, що щось стало більше, а чогось стало менше, і пишатися своєю роботою, яка, в принципі, жодним чином не змінює температуру вакууму в космосі.

Це не просто красиві слова, а фактологічно підтверджена точка зору, яка ґрунтується на глибокому дослідженні, яке провела найкраща українська експертка по медіаграмотності Оксана Мороз у 2025 році за гроші британської компанії "Zinc", яка витрачає кошти британських платників податків. Дослідження ринку медіаграмотності України у 2025 році було презентоване у квітні 2025 року в інформаційній агенції "Укрінформ".

Дослідження показало, що ринок сервісів і продуктів з цієї сфери в Україні безперечно існує. А от чи існує разом з ринком сама "медіаграмотність"? На це питання вказаний звіт відповіді не дав. Однак, сьогодні, дане дослідження є найбільш ґрунтовним і об'єктивним з точки зору розуміння, чи є (ма)стурбованість медіаграмотністю в Україні доцільною.

По-перше, звіт Оксани Мороз є цінний тим, що вона нічого ні на що не перемножувала, щоб отримати результат Василя Івановича і Пєтьки з цифрою "триста", а провела 94 експертних глибоких інтерв'ю з людьми, які безпосередньо працюють в галузі.

По-друге, в процесі проведених інтерв'ю одразу ж стало очевидним те, що усі долучені експерти не можуть зійтися у думці, про що ж ми все ж таки говоримо. В середовищі людей, які займаються медіаграмотністю відсутнє єдине бачення про те, що ж таке медіаграмотність і, що в неї входить, а що - не входить.

Це означає, що до показника "триста" від Василя Іванича і Пєтьки додається критерій "триста рожевих єдинорогів прямують на північ і при цьому танцюють чочотку". Єдина проблема - дана інформація жодним чином не може згенерувати якісь управлінські рішення з зміцнення стійкості українців під градом інформаційних атак та внутрішньополітичних маніпуляцій.

По-третє, дослідження визначило, що за останні роки в Україні було "вироблено" 886 продуктів та сервісів призначених для поширення медіаграмотності. Оскільки справжню вартість кожного продукту ніхто на ринку не розкриває, то і довідатися скільки конкретно коштів вкладається в кожного українця, щоб зробити його медіаграмотним - ми не можемо. Так само як ми не можемо пояснити - що означає "зробити українця медіаграмотним" і як порахувати цей результат без Василя Івановича і Пєтьки.

Третина усіх продуктів (більше 300 профінансованих і вироблених елементів ринку) була присвячена освітнім процедурам. 

Більше 300 продуктів, які були вироблені - це заходи. Тобто, це більше 300 конкретних зустрічей конкретних людей в конкретних місцях. Давайте припустимо, що на кожному заході (в тому числі на конференціях) було в середньому від 20 до 300 людей. Використаємо оптимістичний сценарій і припустимо, що на заходи приходила певна рівномірна кількість людей, і це були різні люди (хоча ми прекрасно знаємо і розуміємо, що по одних і тих самих конференціях ходять одні і ті самі відвідувачі, які і є учасниками цього ринку медіаграмотності). Однак, оскільки наші друзі Василь Іванич і Пєтька люблять щось на щось перемножувати, то припустимо, що середня відвідуваність заходів була 160 осіб. При цьому виходить, що загальна чисельність людей, що взяли участь у заходах - 48000. При кількості дорослого населення в Україні більше за 20 мільйонів. Отже, це приблизно 0,2-0,3% від бажаної аудиторії.

При цьому третина усіх заходів була проведена у 2024 році. Що ви хочете? Треба було закривати бюджети...

Таким чином, можна підсумувати наступні спостереження за 10 років, протягом яких існує концепція медіаграмотності, в яку інвестуються просто шалені кошти - тільки одна програма ОБСЄ на період з 2022 по 2025 роки "Зміцнення здатності засобів масової інформації застосовувати стандарти журналістики і просувати медіаграмотність" склала 782 887 євро. "Програма інформаційної стійкості українського громадянського суспільства" від USAID, яка безумовно включала складову медіаграмотності, склала 5,5 мільйонів доларів США. А "Розбудова інформаційної стійкості за допомогою даних" від Великої Британії потягла 433 477 фунтів стерлінгів. Ці цифри - це дані матеріально-технічної допомоги, які фіксуються у відповідних звітах на сайті Кабінету Міністрів України. Однак, агрегованої інформації про те, яка сума була витрачена в інтересах українських державних бенефіціарів на питання пов'язані з медіаграмотністю нам так і не доступна.

Таким чином, можна підсумувати вказані звіти наступним чином.

Ми не знаємо, що саме являє собою медіаграмотність? Чи це спроможність фізосіб детектувати фейки, як говорить Оксана Романюк у своєму пості? Чи питання пов'язані з розумінням роботи діджитал-платформ? Чи здатність придумати складний пароль для пошти?

Ми не знаємо, як виглядає результат навчання медіаграмотності і чи зможе цей результат змінити ситуацію і рішення людей у сфері довіри до дій влади, або у сфері мобілізації?

Ми не знаємо скільки коштує зробити одну людину медіаграмотною і з чого це складається?

Фактично, на жодне з процедурних питань про те, як конвертувати конкретні заходи у державну політику, за останні 10 років ми відповіді не отримали, а Стратегія розвитку медіаграмотності до 2026 року закінчує свою валідність вже цього року. При цьому, з довірених джерел в середовищі донорів стало відомо, що у квітні 2026 року Міністерство культури України планує проведення чергової конференції по медіаграмотності, на яку прийдуть ті самі люди, що й завжди, сказати традиційні слова про важливість медіаграмотності. Ще один захід в скарбничку сотень заходів.