Відповідальність відказоодержувача за борги спадкодавця

     Чинне законодавство покладає на легатарія різні за своєю сутністю обов’язки. Виникає природне запитання: чи зобов’язана зазначена особа після прийняття на свою користь вигоди, яка охоплена в свою чергу заповідальним відказом, нести відповідальність за борги спадкодавця?  

    Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина цивільного права охоплює велику кількість спірних питань. Зокрема нині в юридичній літературі присутні два полярні за своєю сутністю підходи щодо з’ясування доцільності покладення на відказоодержувача обов’язку нести відповідальність за боргові зобов’язання, які в свою чергу має заповідач. Ознайомимося детальніше з непростим змістом зазначених наукових концепцій. 

    На переконання М. Гордона, відказоодержувач, отримавши на свою користь майнову вигоду, передбачену заповідальним відказом, водночас повинна нести юридичну відповідальність за борги, що в свою чергу покладені на спадкодавця. Вказаний підхід даний вчений пробує довести за допомогою таких доводів. 

      На відказоодержувача покладено різні обов’язки. Зокрема на вказану особу, як на правонаступника спадкодавця, розповсюджуються правила про несення відповідальності за борги спадкодавця, пропорційно тій частині спадкової маси, яка переходить до відказоодержувача [1, с. 58-59]. 

    Окрім М. Гордона, доктринальну концепцію стосовно доцільності покладення на відказоодержувача обов’язку, сутність якого в свою чергу полягає в несенні відповідальності за борги спадкодавця, в своїх розвідках схвалюють інші вчені. Такими науковцями, зокрема є М. Степаненко [2, с. 39] та ін. 

     Однак далеко не всі дослідники погоджуються з вищенаведеною точкою зору.  Зокрема, як вказує В. Дроніков, відказоодержувач, отримавши на свою користь майнову вигоду, охоплену заповідальним відказом, водночас не повинна нести юридичну відповідальність за борги, що в свою чергу покладені на спадкодавця. Згаданий підхід даний вчений намагається довести завдяки таким доводам. 

    Заповідальний відказ є частковим правонаступництвом на випадок настання смерті спадкодавця. Тому, враховуючи вищесказане, відказоотримувач не несе жодної відповідальності за борги спадкодавця [3, с. 88].   

     Окрім В. Дронікова, доктринальну концепцію про недоцільність покладення на відказоодержувача обов’язку, сутність якого в свою чергу полягає в несенні відповідальності за борги спадкодавця, в своїх працях підтримують інші вчені. Перелік зазначених науковців, наприклад, складають: М. Барщевський [4, с. 79], М. Проніна [5, с. 57], В. Рясенцев [6, с. 29] та ін. 

    На наше переконання, легатарій, отримавши від спадкоємця на свою користь майнову вигоду, що в свою чергу є предметом легату, в той же час не відповідає за борги спадкодавця. Доцільність такого підходу ми спробуємо обґрунтувати, скориставшись такими доводами. 

     По-перше, вітчизняне законодавство не передбачає безпосередньої вказівки про покладення на відказоодержувача відповідних обов’язків, яким властивий майновий характер. Зокрема в ЦК України та інших нормативно-правових актах відсутні юридичні норми про те, що вищезгадана особа зобов’язана відповідати за борги, які в свою чергу має спадкодавець [7]. 

    По-друге, правовому статусу, який гарантований відказоодержувачу, властиві певні особливості. Зокрема даний учасник правових відносин не є спадкоємцем. Вищевказане судження пояснюється тим, що відказоодержувач може прийняти на свою користь не всю спадкової маси або будь-яку її частину, а тільки права, що в свою чергу належать до вигоди, яка передбачена заповідальним відказом. Таким чином, вищевказана особа не повинна виконувати жодного з обов’язків, невичерпний перелік яких в свою чергу утворює юридичний склад спадщини (наприклад, нести відповідальність за борги спадкодавця).  

  

    Отже, правовому статусу, який гарантований відказоодержувача, притаманні певні особливості. Зокрема зазначена особа не повинна нести відповідальності за борги, що має спадкодавець.