Окремі проблемні нюанси порядку укладення трудового договору

    Працедавець є одним з найважливіших учасників трудових правовідносин. Вітчизняне законодавство гарантує вказаній особі різні за своєю суттю права, яким в свою чергу властивий майновий або особистий немайновий характер.   Зокрема працедавець може вимагати від особи, що влаштовується на роботу, певні документи, перелік яких в свою чергу закріплений окремими законами (наприклад, паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка, диплом й т. д.) Чи дозволяє чинне законодавство власнику або уповноваженому ним органу при укладенні безстрокового або строкового трудового договору витребувати відомості, які стосуються походження працівника? 

   Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, які функціонують з приводу належного оформлення трудових правовідносин, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)). 

    Наймані працівники є одними з визначних учасників трудових відносин.  Зокрема дані особи, працюючи за трудовим договором, водночас створюють ті або інші блага, які, будучи за своєю сутністю майновими чи немайновими, водночас приносять істотну користь не лише суверенній та унітарній Україні, а й її згуртованому та трудолюбивому народу. 

      Трудове законодавство гарантує найманим працівникам правовий статус, що, будучи багатогранним, передбачає відповідні елементи, одними з яких є різні за своїм змістом соціально-економічні права. Вищевказані можливості, отримавши належне закріплення у відповідних нормативно-правових актах, повинні забезпечити усесторонню економічну свободу різних згаданих осіб, а також їх високоякісний розвиток, як законослухняних особистостей.     

    Одним з головних соціально-економічних прав визнано право на працю. Згадана юридична можливість отримала своє закріплення в окремих законах, а саме в ч. 1 ст. 43 Конституції України і в ч. 1 ст. 2 КЗпП України. 

    Вітчизняним законодавством передбачено складну та поетапну процедуру якісної та вчасної реалізації найманим працівником вищезазначеного права. Зокрема доброчесний громадян незалежної України, який прагне працювати, укладає трудовий договір про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою, про що в свою чергу закріплено юридичною нормою, яка охоплена ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

    Але не потрібно забувати про те, що вищенаведеній реалізації притаманні відповідні особливості. Наприклад, національне законодавство містить в собі єдині вимоги про конкретні відомості, які особа, влаштовуючись на роботу, може не надавати працедавцеві. Що це означає?     

     Оформляючи трудові відносини, працедавець не може вчиняти окремі дії, які суперечать юридичним нормам, охопленим вітчизняним законодавством, та моральним імперативам, загальновизнаним в громадянському суспільстві. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 25 КЗпП України при укладенні трудового договору власнику або уповноваженому ним органу не дозволено вимагати від особи, яка влаштовується на роботу, будь-які відомості, що в свою чергу стосуються походження зазначеного працівника.