Окремі аспекти порядку укладення трудового договору

    Працедавець є одним з найважливіших учасників трудових правовідносин. Вітчизняне законодавство гарантує вказаній особі різні за своєю суттю права, яким в свою чергу властивий майновий або особистий немайновий характер.   Зокрема працедавець може вимагати від особи, що влаштовується на роботу, певні документи, перелік яких в свою чергу закріплений окремими законами (наприклад, паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка, диплом й т. д.) Чи дозволяє чинне законодавство власнику або уповноваженому ним органу при укладенні безстрокового або строкового трудового договору витребувати відомості, які стосуються національної приналежності працівника? 

   Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, функціонуючих з приводу залучення до праціі осіб, яких визнано інвалідами, здійснюється: Головним законом українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)). 

    Наймані працівники є одними з визначних учасників трудових відносин.  Зокрема такі особи, працюючи за трудовим договором, водночас створюють відповідні блага, які, будучи за своєю сутністю майновими чи немайновими, водночас приносять величезну користь демократичній та незалежній Україні, а також її згуртованому й трудолюбивому народу. 

     Трудове законодавство гарантує найманим працівникам правовий статус, що, будучи багатогранним, включає в себе всілякі елементи, одними з яких є різні за своєю суттю соціально-економічні права. Вищезазначені можливості, маючи своє належне закріплення у відповідних нормативно-правових актах, повинні забезпечити всебічну економічну свободу будь-якої фізичної особи, а також її планомірний розвиток, як вільної особистості.     

    Одним з найвизначніших соціально-економічних прав є право на працю. Така юридична можливість отримала своє закріплення у відповідних законах, а саме в ч. 1 ст. 43 Конституції України та в ч. 1 ст. 2 КЗпП України. 

.   Чинним законодавством нашої держави передбачено відповідну процедуру своєчасної та якісної реалізації вищенаведеними особами зазначеного права. Зокрема добропорядний громадян незалежної України, який хоче працювати, укладає трудовий договір про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою, про що закріплено ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

    Однак не потрібно забувати про те, що вищевказаній реалізації притаманні відповідні особливості. Наприклад, національне законодавство містить в собі єдині вимоги про відповідні відомості, які особа, влаштовуючись на роботу, не зобов’язана надавати працедавцеві. Що це означає?     

    Оформляючи трудові відносини, працедавець не може вчиняти окремі дії, які суперечить юридичним нормам, охопленим вітчизняним законодавством, та моральним імперативам, загальновизнаним в громадянському суспільстві. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 25 КЗпП України при укладенні трудового договору власнику або уповноваженому ним органу не дозволено вимагати від особи, яка влаштовується на роботу, будь-які відомості про національну приналежність,  що в свою чергу має такий працівник.