Окремі питання випробувального строку кваліфікованих робітників

   Суб’єктному складу безпосередніх учасників трудових відносин властиві відповідні ознаки. Зокрема він охоплює різних за своїм юридичним статусом осіб, які володіють правами, гарантованими їм, а також виконують обов’язки, покладеними на них. Одними зі згаданих суб'єктів є кваліфіковані робітники. Чи може працедавець застосувати до цих працівників випробувальний строк, тривалість якого в свою чергу становить 2 календарних тижні? 

     Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, які функціонують щодо випробувального строку кваліфікованого працівника, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)). 

      Правовий статус, гарантований найманим працівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.  

    Схожу за свої змістом норма права вміщують в собі інші законодавчі акти, що в свою чергу охоплюють юридичні норми вітчизняного трудового права. Наприклад, ч. 1 ст. 2 КЗпП України закріплено безпосередню вказівку про те, що право громадян України на працю, -  тобто їх право на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи при цьому право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, відповідним чином забезпечується державою. 

    Чинним законодавством нашої держави передбачено відповідну процедуру належної реалізації вищевказаними особами згаданої юридичної можливості. Зокрема громадяни України, які вирішили попрацювати зобов’язані вчинити відповідні діяння, які в свою чергу повинні відповідати юридичним нормам, закріпленим національним законодавством, а також моральним імперативам, загальновизнаним в демократичному суспільстві. Про що саме йде мова?   

    Той чи інший працівник реалізовує право на працю, яке гарантоване йому, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою. Безпосередня вказівка про вказаний факт отримала належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

    Чіткий та недвозначний зміст згаданої домовленості може включати в себе різноманітні умови. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою його сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. 

   Вказаній умові властива відповідна тривалість, що повинна бути розумною. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті працівника на роботу, якщо інше не передбачає національне законодавство, не повинен перевищувати трьох календарних місяців, а в окремих випадках, за погодженням, досягнутого працедавцем з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести календарних місяців. 

    Але треба пам’ятати про те, що даному правилу властиві істотні винятки. Зокрема ч. 2 ст. 27 КЗпП України закріплено безпосередню вказівку про те, що строк випробування, який треба застосовувати при прийнятті на роботу робітників, не повинен перевищувати одного календарного місяця.

    Таким чином, працедавець, укладаючи трудовий договір, може вчиняти відповідні діяння, що за своєю суттю не є аморальними та протиправними.  Зокрема зазначеному учаснику трудових відносин дозволено застосовувати до кваліфікованих робітників, що в свою чергу підписали вищезгадану угоду, випробувальний строк, тривалість якого становить 2 календарних тижні.