Доцільність найменування "додаткові відказоодержувачі"

   Далеко не завжди майнову вигоду, що передбачена заповідальним відказом, отримують основні відказоодержувачі. В таких випадках право на прийняття згаданих благ гарантуватиметься іншим учасникам цивільних правовідносин. Яке найменування доцільно застосувати до таких осіб? 

   Вітчизняне законодавство не закріплює жодної відповіді на таке запитання. Зокрема в ЦК України відсутня безпосередня вказівка про найменування осіб,  які замість основних відказоодержувачів мають право на отримання вигоди, що в свою чергу охоплена заповідальним відказом.   

   На моє переконання, у вітчизняному законодавстві потрібно передбачити безпосередню вказівку про те, що тих учасників цивільно-правових відносин, які можуть прийняти майнові блага, які передбачені заповідальним відказом, доцільно називати «додатковими відказоодержувачами». Вказану точку зору я спробую підтвердити за допомогою таких доводів. 

    По-перше, «субститут» - це іншомовне поняття. В дослівному перекладі на українську мову воно означає особу, яка має право на заміну іншої особи. Когорті суб’єктів цивільних правовідносин, яким дозволено вчиняти такі дії, не притаманний вичерпний характер. Наприклад, субститутами можуть бути: не тільки особа, якій дозволено замінити учасника цивільних правовідносин, на користь якого спадкоємець за заповітом зобов’язаний вчинити певні діяння, яким властивий виключно майновий характер; а й інші суб’єкти (наприклад, особа, що може замінити суб’єкта цивільних правовідносин, на користь якого спадкоємець за заповітом повинен вчинити певні дії немайнового характеру; особа, що може замінити суб’єкта цивільних правовідносин, на користь якого спадкоємець за заповітом повинен вчинити певні суспільно корисні дії й т. д.). 

    По-друге, право на отримання вигоди, охопленої заповідальним відказом, мають не тільки основні відказоодержувачі, а й інші учасники правовідносин. Але другі можуть прийняти на свою користь такі блага в додатному порядку,  а саме виключно тоді, коли перші помруть до моменту відкриття спадщини; вчинять супроти заповідача, членів його сім’ї чи інших осіб конкретні діяння, що за своїм змістом є протиправними і/або аморальними й т. д. 

    Загальновідомо, що національне законодавство вміщує в собі значні вади. Зокрема ЦК України не передбачає юридичну норму про найменування осіб, які замість основних відказоодержувачів можуть прийняти на свою користь вигоду, що в свою чергу є безпосереднім предметом заповідального відказу. На мою думку, дана проблема потребує ефективного і негайного вирішення. Враховуючи вказане, я рекомендую вітчизняному законодавцеві передбачити в книзі VI глави 85 ЦК України вказівку про те, що учасник правових відносин, який, замінивши основного відказоодержувача, може отримати згадані блага, називається не інакше, як «додатковим відказоодержувачем».