Дюжина Зеленського – аналіз дванадцяти ключових рішень в сфері безпеки і оборони

Дюжина Зеленського – аналіз дванадцяти ключових рішень президента в сфері національної безпеки і оборони. Це лонгрід для тих хто прагне мислити самотійно.

Я вирішив, що для того, щоб хоч спробувати зрозуміти стратегію нової влади в питаннях безпеки і оборони варто пригадати та проаналізувати основні рішення в цій сфері. Я обрав 12, як на мене найбільш важливих чи показових. Не заяви чи PR-акції, а саме рішення і вчинки. Розташовані не за значенням, а у відносно хронологічному порядку. Пробуємо аналізувати спокійно, за мінімумом емоцій і максимумом фактів.

1. Збройні Сили України. Призначення генерал-лейтенанта Хомчака Начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України. Перше рішення і дуже швидке. Взагалі, в дусі нової влади, було б логічним призначення бойового полковника, або того хто отримав генеральське звання під час війни, чи принаймні закінчив американський War College. І такі кандидати були. Однак вирішили не ризикувати.

Очевидно було вкрай важливо швидко прибрати нелояльного Муженка, але зберегти при цьому певну спадковість і контроль над ЗСУ. По суті Хомчак він Муженка відрізняється… нічим. Такий самий «довоєнний» генерал радянсько-пострадянської школи. І суттєвих змін в командуванні ЗСУ ми теж не побачили, лише незначна ротація. Практично всі заступники НГШ, командувачі, свої посади зберегли. Це не добре і не погано, просто факт. Хоча персонально як на мене, більшість генералів варто було б спровадити на пенсію, а деяких і без права пенсії.

Симптоматично, що після призначення НГШ, Президент в справи армії більше не втручався. Очевидно лишивши це майбутньому Міністру оборони. І це факт швидше позитивний.

2. Рада Національної Безпеки і Оборони. Призначення Данилюка секретарем РНБО. Тут мені оцінювати важко. З паном Данилюком я особисто не знайомий, і його компетенція в питаннях безпеки мені невідома. По відгуках людина розумна, з принципами. Жодних цікавих, чи хай навіть суперечливих, ідей, щодо майбутнього сектору безпеки, він так і не озвучив. По суті апарат РНБО взагалі свою роботу так і не розпочав. Очевидно забракло часу. Ну а чим закінчилась його діяльність на посаді, ви вже знаєте.

3. Служба безпеки України. Призначення Баканова головою СБУ. Давнього друга без жодного досвіду в роботи в спец. службах. Спочатку де-факто, і дещо сором’язливо, а потім, вже де-юре і без вагань. Взагалі бажання Президента мати, на головній спецслужбі країни, людину повністю від себе залежну, який безроздільно довіряєш, логічне. Дбає Зеленський про власну безпеку, має на те підстави. Інше питання чи відповідає таке призначення безпеці національній.

4. Мінська група. Спочатку все виглядало начебто і не погано. Склад групи змінився не надто. І людей туди ввели фахових. Ну, принаймні, не з 95-го кварталу. І повернення Кучми, як на мене було рішенням виваженим. Ну а вже потім почалася чехарда. Тотальна непрозорість діалогу. Лишилось не зрозумілим, як формуються домовленості і на що вони спираються. Однозначним мінусом була відставка Безсмертного.

5. Розведення в Станиці Луганська. Багато про це вже було сказано. Це власне випливало з тої самої чехарди мінського процесу. Домовленості не зовсім зрозумілі, не зовсім прозорі. І в результаті, по факту в одностороннє відведення з боку України. І ріст нахабності окупантів. Кількість обстрілів не зменшилася від слова зовсім.

6. Міністерство інформаційної політики, вірніше його ліквідація. Так, це теж питання національної безпеки. Можна по різному оцінювати ефективність міністерства, але його ліквідація лишила питання інформаційної безпеки України в невизначеному стані взагалі. Нової концепції публічно не запропоновано. Хто має займатися цими питаннями – РНБО, Мінкульт? Не зрозуміло. І це попри те, що наші втрати в інформаційній війні стають все боліснішими і відчутнішими.

7. Міністерство оборони України. Новий міністр оборони Загороднюк, підприємець, волонтер. В середовищі військових і волонтерів це призначення було сприйнято зі стриманим оптимізмом. Загороднюк певний час очолював Проектний офіс реформ МОУ. Тож певне розуміння сфери діяльності повинен мати. Не має новий міністр власного бойового досвіду. І, як на мене, в воюючий п’ятий рік країні це однозначно мінус. Проте погоджусь, що для даної посади можливо важливіші інші якості. Можливості оцінити управлінські якості пана міністра ми, за браком часу поки що не мали. В опублікованій програмі уряду нічого, крім загальних декларацій: стандарти НАТО, відновлення ВПК і т.п. Час покаже.

8. Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки в новій Верховній Раді. Так, я вважаю, що формування комітету, що відповідає за законодавче забезпечення нашої оборони, важливим рішенням. Забродський, Костенко, Березін – це ті в комітеті, хто знає що таке війна. Що там робить решта, зокрема його очільник, мені зрозуміти важко. Ну а заяви пані Верещук, до речі, голови підкомітету з державної безпеки та оборони, про те що НАТО нам не потрібно, я навіть коментувати не хочу, це лютий треш. Цікавих законодавчих ініціатив від комітету, ми теж, поки що, не бачили.

9. Звільнення полонених. Один з найемоційніших епізодів новітнього правління Зеленського. Плакала вся країна, і я теж. Тих хто ризикував ставив питання про ціну того звільнення, звинувачували в кам’яному серці. Те що 35 наших хлопців вдома – це прекрасно і це факт. Як факт і те, що війни обміном полонених не виграють.

10. Головне управління розвідки МОУ. Для широкого загалу структура маловідома. Але переоцінити значення ГУР важко, особливо під час війни. Більшість напевно так би мало і знала про цю структуру, якби не призначення Директором Департаменту стратегічної розвідки Олексія Пашкова – чоловіка головного бухгалтера студії "Квартал 95". Пашкова людина не з вулиці, до цього служив в ГУР страшим офіцером (це як «головний спеціаліст» на державній службі). За два місяці перестрибнув шість щаблів службової сходинки. Неймовірна кар’єра, такі нині часи. Як це вплине на ефективність нашої розвідки та на її авторитет вирішуйте самі.

11. «Просто перестать стрелять». Публічно таке рішення не озвучувалось, але з добових зведень ООС дивним чином зникла інформація про наш вогонь у відповідь. Наші військові виставляються хлопчиками для биття, щоб не сказати грубіше. По них стріляють, а вони мовчать.

На жаль це майже правда. Зараз об’єднані сили відкривають вогонь у відповідь, менше ніж в половині випадків. Ну і згадайте заяву Хомчака про те, що обстріли є, але загалом перемир’я не порушують. Взагалі те як маніпулюють добовим зведення ООС, яка інформація замовчується а яка навпаки, то тема окремої розмови.

Важливо, що тільки за вересень в середньому було 20 обстрілів щодоби. 13 захисників віддали своє життя.

12. Формула Штанмаєра. Крок, що у своєму значенні може, за своїми наслідками, переважити всі разом узяті. І це питання не політичного майбутнього Зеленського, це питання існування нашої держави. Багато не писатиму, бо вже багато написано і сказано. Шкода, що маючи для цього всі можливості, Президент навіть не спробував нав’язати свою гру, а став пішаком в чужій. Але ситуацію ще можна виправити. Надія, як відомо, вмирає останньою.

Тож, як бачимо, абсолютна більшість рішень, це призначення. Що, погодьтесь логічно, для новообраного очільника держави. Проте вже зараз стає очевидним, кричуща криза некомпетентності, яка поступово пронизує всю систему державного управління, саме в питаннях національної безпеки відчувається особливо гостро і є особливо небезпечною.

Президент, поки що так і не зміг сформулювати власну стратегію перемоги у війні. Досі не продемонстровано розуміння подальшого укріплення національної безпеки: якими мають бути армія, флот, що таке територіальна оборона, служба в резерві, інформаційна безпека і безліч інших питань. Не озвучені навіть уявлення, не кажучи про узгодженні стратегії.
І хоча, хтось може сказати, що давати подібні оцінки зарано, піднімати ці питання необхідно. Щоб не стало запізно.

Пишіть у коментарях, що на вашу думку варто додати до цього перелику. Або з чим ви не згодні. Будемо шукати правди разом. Все буде Україна!