Суб’єктність замість паніки

Геополітична турбулентність потребує асиметричного реагування з боку української влади.

Після інавгурації Дональда Трампа світ лихоманить. Сполучені Штати показово та з ентузіазмом, вартим кращого застосування, відмовляються від власної політики, яку проводили протягом десятиліть. Росія та Китай захлинаються випитим з цього приводу шампанським, Європа (відбулося ситуативне зближення позицій ЄС та Великої Британії попри Brexit) намагається стати архіпелагом стабільності у цьому бурхливому морі. Проте нас має цікавити роль України.

Нашій державі бракує проактивності та розуміння ваги існуючих проблем. В умовах, коли розмови «про Україну без України» стали загальним місцем світової політики, Верховна Рада не може собі дозволити публічно байдикувати або розглядати другорядні питання. Несподівано виявилося, що «план перемоги», «план стійкості» та інші документи не підкріплені «розшиванням» у конкретні законопроєкти та ініціативи. Чи можна в таких умовах говорити про існування працюючої вертикалі влади та дієвої парламентської монобільшості? Питання напрочуд риторичне.

Очевидно, що Україні потрібно формування «коаліції успіху» у парламенті з прагматичним порядком денним. Розумію, що президент Володимир Зеленський та його 5-6 менеджерів ревниво ставляться до перспектив збільшення суб’єктності уряду, проте цей процес виглядає запорукою виживання України. Можливостей для популярних рішень, спроможних викликати шквал овацій, не залишилося, натомість ми на порозі чергової порції зовнішнього тиску.

У перші дні широкомасштабного вторгнення переважна більшість населенних пунктів України, навіть далеко від лінії фронту, перетворилася на мініатюрні фортеці, побудувавши укріплення. Нашим громадянам потрібно було вихлюпнути свої емоції у практичні дії в умовах, коли стрес від всього, що відбувалося, просто зашкалював. Сьогодні так само необхідно не анонсувати посилення податкового тиску на ФОПів, а пропонувати іншу логіку розвитку економіки, яка може стати аргументом у діалозі з американськими та європейськими партнерами

• Реанімувати засади фондового ринку України.
• Захистити права іноземних інвесторів, насамперед приватних осіб, зацікавлених інвестувати в українські підприємства.
• Припинити розмивання позицій малого та середнього бізнесу, яке спричиняє люмпенізацію населення.
• Побудувати за допомогою телемарафону «Єдині новини» інформаційну картинку послідовного промислового розвитку України.
• Забезпечити формування нових виробничих кластерів у різних регіонах України, залучаючи інвесторів.
• Зосередитися на виробництві товарів з доданою вартістю, стимулювати інновації.
• Зважати на перспективи завершення бойових дій та збереження попиту на продукцію ОПК, відтак - нарощувати обсяги промислового виробництва.
• Запровадити мораторій на підвищення основних тарифів, зокрема, на вантажні залізничні перевезення.
• Переглянути логіку розвитку інфраструктури.
• Україна має вести наступальну політику щодо санкцій проти Росії, наполягаючи щонайменше на пошуках та каталогізації об’єктів російської власності в ЄС.

Запропоновані пропозиції не є фантастичними. Вони не є вичерпними та не претендують на роль «чарівної таблетки». За великим рахунком, це простий тест на наявність політичної волі правлячого класу та його спроможність виживати у складних умовах протистояння з агресивним сусідом, часові терміни якого нині не визначені.